Секретний фарватер

Тільки тепер Шурка помітив, що йде дощ.

З лапатих гілок, під якими доводилося пролазити, стікали за комір холодні струмочки. Конусоподібні ялини і громаддя скель обступили юнгу. Протискуючись поміж них, він боляче забив коліно, зачепившись за щось холошею, розірвав її. Не до речі подумалось:

“Влетить мені від боцмана”.

То був “їжак”, клята колючка з дроту. Повно-повнісінько в шхерах таких дротяних “їжаків”, значно більше, ніж їхніх живих товаришів.

Фашисти, боячись десанту, всюди розкидають “їжаків” і протягують поміж дерев колючий дріт.

Шурко зупинився перепочити.

Тихо. Поруч плюскотить море. З вологим шурхотом падають на мох дощові краплі. Коли-не-коли якийсь особливо старанний або надто нервовий кулеметник простукує для перестраховки коротку чергу. А втім, робить це знічев’я і знову ніби починає куняти.

Невдовзі юнга перетнув острів у вузькій його частині. Людей немає. Підбадьорений, він рушив — як і раніше, поповзом — понад берегом.

Раптом перелякано відсмикнув руку! У сухій траві гадючився дріт. Не колючий дріт. Провід!

Цю ділянку берега заміновано!

Юнга сахнувся від провода. Гранітні плити були гладенькі, слизькі. Він спіткнувся і шубовснув у воду.

Коли юнга виринув метрів за десять—п’ятнадцять від берега, вода була вже не темна, а оранжева. Це світилося небо над нею.

Неспокійний промінь полоснув по острову, метушливо занишпорив між дерев. Потім неквапливо поповз до Шурка.

У вуха набиралася вода. І він не чув, чи цокотять кулемети, бачив тільки цей смертоносний промінь, що невідворотно наближався.

Юнга з усієї сили гребнув, наткнувся на якусь тичку, що похило стирчала з води. А! Віха!

Тримаючись за тичку, він пірнув. Промінь неквапливо пройшов над ним, на мить освітив воду і концентричні кола на ній. Це повторювалося кілька разів.

Ховаючись за голиком,[13] юнга не зводив погляду з променя. Як тільки промінь наближався, він поквапливо пірнав.

Два промені схрестилися над головою: от-от упадуть. Але, поколивавшись якусь мить, побігли далі.

У воді Шурко підбадьорився. Схоже було на гру в квача, а в квача він свого часу грав краще за всіх у дворі.

Ось промінь, як підрубане дерево, впав недалечко на воду. Тільки сплеску не чути. Тепер ковзає по зритій хвилями, поверхні, підкрадаючись до Шурка. Зараз “заквачить”! Увага! Нирок!

Промінь метнувся далі, до материкового берега.

До найменших деталей видно берізки, що приліпилися до брили граніту, їхнє криве, переплетене коріння, узорчасте листя папороті біля підніжжя. Промінь старанно обмацує, вилизує кожен уступ, кожну ямку.

Важко дихаючи, раз по раз озираючись, Шурко виповз по гранітних плитах на берег.

Деякий час він нерухомо лежав у траві, розкидавши руки, розглядаючи сполосоване промінням вороже небо. Тільки тепер відчув, що його морозить. Мокрий бушлат, фланелівка, штани неприємно прилипали до тіла.

Гадюки! Він і думати забув про гадюк! Не до них!

Небо над шхерами почало темніти. Спочатку впав один промінь і не піднявся. За ним поник і другий.

Юнга слухав, як перегукуються кулемети. Задуднів один, здалеку йому відповів другий, третій. Схоже на гавкання собак у глухому закутку.

Паузи довші, гавкання лінивіше. Нарешті, знову стало тихо, темно…

Місяця в небі немас. Немає й зірок. А дощ мрячить і мрячить. Багатозначно перешіптуються краплі, розсовуючи густу глицю.

Розвідку можна вважати закінченою: острів безлюдний. Південний берег заміновано. По той бік східної протоки розташовані батареї і прожекторна установка.

Так юнга і доповів після повернення.

— О, та ти мокрий! У воду впав?

— Майже обсох. Доки повз через ліс.

Юнгу дуже здивували зміни, які сталися під час його відсутності. Тепер катер був уже не катером, а чимсь схожим на плавучу альтанку.

— Здорово замаскувалися!

— А без цього не можна, — неуважно сказав Шубін. — Ми ж хитруємо, нам жити хочеться…

Аврал закінчувався. З трюму витягли брезент і мішковину. Ними задрапірували рубку. З берега притягли ламані, нарубані віття, нарізали очерету і трави. Довгі жмутки її звисали із борту.

Боцманові не доводилося підганяти матросів. Їх підганяло небо, що невблаганно прояснювалось.

До ранку треба було розчинитися в шхерах.

Слухаючи доповідь юнги, Шубін схвально кивав головою, та, очевидно, думав про маскування, бо машинально поправив гілку, що звисала з рубки.

— Молодець! — сказав він. — Відпочинь, обсушись, підживися. Знову підеш. З ворожого берега очей не зводити. Уранці буде наш екзамен.

— Який екзамен, товаришу гвардії старший лейтенант?

— А ось який. Почнуть гамселити по нас із гармат і кулеметів — виходить, зрізалися ми, маскування ні к чорту… — І він занепокоєно оглянувся на крутий гранітний берег, до якого пристав його катер.

Якого кольору тут граніт? Сірий — добре: брезент і мішковина підходять. Але якщо червоний, тоді кепсько: на червоному тлі буде виділятися сіро-зелена пляма — замаскований катер.

І голосна “оцінка” екзаменаторів не забариться.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

НА СТАНОВИЩІ “НІЧИЧИРК”

Відпочивши з годину, юнга повернувся на свій пост, щоб не спускати з ока небезпечну східну протоку.

Ранок видався похмурий. Над водою лежав туман.

Навколо була така тиша, що здавалося, Шурко бачить усе уві сні.

Він розрізнив тичку, за якою ховався цієї ночі. Вона стирчала в тумані похило, мов одинока стріла.

Через кілька хвилин юнга подивився в тому ж напрямі. Видно було вже дві стріли, друга — відбиток першої.

Згодом прорізались очерети, і посеред протоки зачорнів надводний камінь.

Поруч щось булькнуло. Що це? Весло? Риба?

Пауза. Тихо, як і раніше.

Сонце з’явилось із запізненням. Було червоне, як семафор, — теж попереджало про небезпеку!

Пейзаж ніби розсувався. За попелясто-сірими брилами, що повільно відвалювалися, Шурко вже розрізняй протилежний берег.

Пелена туману, а разом з ним і таємниці сповзали з ворожих шхер. Позолотилися верхівки сосон і ялин на протилежному боці. У душних сутінках проступали задерті до неба стволи гармат.

Шурко квапливо закрутив гвинтову нарізку бінокля.

О! Не зенітки, а колоди, поставлені майже сторч, фальшива батарея, щоб відвести очі! Призначення — заводити в оману радянських льотчиків, відволікати увагу від справжньої батареї, розташованої далі.

Клапті пейзажу розрізані, як мозаїка. Уночі прожектор виривав їх із мороку кожен окремо. Удень вони з’єдналися в одну суцільну картину.

Чи одну? Юнга примружився. В очах двоїлося. Миси, острівці, перешийки, наче в дзеркалі, відбивалися в протоках. Але дзеркало було шершаве. По воді йшли брижі. Дув ранковий вітрець.

Юнга повів біноклем. Ніби розсував ним віти далеких дерев, ворушив глицю, папороть, кущі малини і шипшини, настирливо проникав у глибину лісу — по той бік протоки.

Ось валун. Замшілий. Сіро-зелений. Начебто нічим не відрізняється од інших валунів. Але чому з нього піднімається дим, струмочок диму? Не з-за нього, саме з нього!

Дивний валун. Раптом прочинилися дверцята. Із валуна, зігнувшись, вийшов солдат з котелком у руці. Ну, ясно! Це дот, замаскований під валун!

Якісь чаклунські перетворення в шхерах.

Несподівано над обривистим берегом, за шість—сім кабельтових, піднялися чотири рефлектори. Вони втягувалися, як голови гадюк, і знову висувалися з-за гребеня.

Не одразу второпав Шурко, що це прожекторна установка, яка так надокучала йому вночі. Зараз її перевіряли. Рефлектори, очевидно, ходили по рейках.

13

Голик — маківка тички.