Секретний фарватер

Вона встала.

— Я пересвідчилась, товаришу старший лейтенант, — гордовито сказала вона. — У вас дійсно військовий характер. Ви ніде і ніколи не марнуєте часу.

Двері кабінету розчинилися, і начальник штабу, стоячи на порозі, назвав кілька офіцерів, у тому числі Шубіна і Мезенцеву. На мить дівчина затрималась. Жінки, навіть найкращі з них, шпигонувши, не пропустять нагоди повернути ножа чи шпильку в рані. Зробила це й Мезенцева.

— На початку нашої о з вами вимушеного знайомства, — промовила вона, стоячи боком, — я подумала, що ви розв’язний Дон-Жуан, з тих, хто жодної спідниці не мине. Потім я змінила цю думку. Та, мабуть, правду кажуть, що перше враження — найправильніше!

І, не оглянувшись, вона попростувала в кабінет, а Шубін залишився непорушно сидіти на лавці.

— Шубін! — сердито гукнув начальник штабу. — Тебе окремо запрошувати?

Біля стола адмірала сиділи представники штабу флоту, командир бригади торпедних катерів, льотчик і Мезенцева. Слідом за начальником штабу ввійшов Шубін.

— Прибув згідно з вашим наказом, товаришу адмірал!

— Сідай, сідай!.. Отже, командувач флоту відмінив десант. Втрати були б надто великі, успіх сумнівний. Ми повинні запропонувати інший варіант. Прошу, товариш Мезенцева.

Щоки дівчини стали вже звичайного кольору. Трималася вона дуже прямо, глухуватий голос був спокійний і рівний, як завжди.

— Моє повідомлення буде коротке, — сказала вона, підходячи до карти шхер. — Протока в цьому місці захищена од вітрів. Сила хвилі невелика, хоча за двадцять метрів від води намито бар. Дільницю берега, де передбачалося висадити десант, обплутано трьома рядами дротяних загороджень. У сопках я налічила дві зенітні батареї, одну берегову, дві прожекторні установки і сім дотів. Можливо, дотів більше. їх добре замасковано.

— Сім дотів, берегова і дві зенітні! Ого! — Представник штабу вражено покрутив головою. — І це в глибині шхер, на такій маленькій дільниці?

— Саме так. Насиченість вогнем, як я спостерегла, зростає в міру наближення до епіцентра таємниці.

Вона так і сказала: епіцентр таємниці! Шубін звів на неї очі, але промовчав.

— Підтверджується, що там таємниця? — комбриг обернувся до адмірала. — І таємниця важлива, якщо її так бережуть. Як же без десанту?

— Ну, ломитися в двері за сімома замками!.. Якби була хоч маленька шпарина.

Командир бази глянув на Шубіна. Той встав.

— Дозвольте? “Язика” б нам, товаришу адмірал! Виманити фашиста із шхер, захопити “язика”. А я б задиракою від нас пішов.

— Як це — задиракою?

— Ну, ходили колись стіна на стіну, билися для розваги на льоду. А хлопчаки, які спритніші, вискакували наперед, щоб роздрочити бійців. Я потихеньку — в шхери, виказав би себе і, наробивши шелесту, назад! За мною наздогінці “шюцкори”, а тут ви із сторожовиками і “морськими мисливцями”. Ждали б у засідці біля узліску шхер. І одразу — хап його, фашиста!

Він швидко стулив долоні.

Адмірал засміявся — Шубін був його улюбленцем.

— Фантазер ти!.. А чого ж про світну доріжку не спитав? Мезенцева не бачила її. Зате дещо значно цікавіше бачила. Ану, Мезенцева!

І знову глухуватий голос:

— Першої ночі я побачила вогонь на березі. (Помах олівцем).

— За лоцією там немає маяків, — сказав начальник штабу.

— Лоція довоєнна. — Адмірал обернувся до льотчика, який був ніби чимось невдоволенні і ще не сказав ні слова: — Яка думка шановної авіації?

Льотчик встав і доповів, що цілий ранок кружляв над вказаним районом, але не помітив нічого, навіть віддалік схожого на маяки, батареї і доти.

— Фотографував, як я наказав?

— З трьох заходів.

Вони розклали на столі віялом десятка півтора фотографій. Ті складалися гармошкою, бо були наклеєні на картон, а потім ще на марлю, яка скріплювала їх на згинах.

Хвилину чи дві усі розглядали дані аерофотозйомки.

— Тож-бо й воно! — прокоментував начальник штабу. — У таких суперечках льотчик — найвищий суддя.

— Найвищий, то найвищий, — сказав адмірал, — тільки іноді поспішно робить висновки. Кине погляд звисока, поверховий погляд. А Мезенцева була внизу, зовсім поруч. Що ж, привиділися їй ці доти, маяки? — Він витяг із ящика лупу. — Загадкова картинка: де заєць? А він десь біля ніг мисливця. Ну! — Адмірал з роздратуванням, яке несподівано прорвалося, відсунув фотографії. — Яка думка головного спеціаліста по шхерах?

Шубін навіть не образився на слово “спеціаліст” — так пильно вивчав знімки. Стояв біля столу, трохи згорбившись, піднявши плечі, хижо звузивши очі. Він скидався зараз на кібчика чи сокола, який розглядів унизу здобич і готовий каменем упасти па неї.

— “Фон дер Гольц”, — процідив він крізь зуби.

— О! Впевнений?

— Не впевнений, але гадаю.

— Що ж, цілком можливо! — Адмірал жваво окинув поглядом офіцерів. Комбриг стенув плечима. — Ні, я б не здивувався. Усе збігається. Навіть фарватер обгородили ліхтариками, а на березі поставили маячок чи маніпуляторний знак воєнного часу. Інакше кажучи, засекречена гавань у шхерах. Там і ховають свого “генерала”.

— Щодня туди літаю, — ображено сказав льотчик, шукаючи підтримки. — Отаке громадище! Броненосець берегової оборони!

— Шхери, брат, — сказав Шубін співчутливо.

А Мезенцева, схилившись над знімками, пробурмотіла:

— Берег Обманний.

— Як? Як? — адмірал засміявся. — Це дуже точно. Саме так — Обманний!

Шубін рішуче осмикнув кітель.

— Товаришу адмірал! Прошу дозволу в шхери.

— Сам просишся?

— Цікаво ж, товаришу адмірал.

— А встигнеш?

— Ну, товаришу адмірал! Маючи свої п’ятдесят вузлів у кишені…

— Мені доповіли: твій катер несправний.

— До ранку відремонтуємо.

— Ну, гаразд. Готуйся в шхери!

Після наради офіцери юрмою вийшли з бліндажа. Мезенцева сказала льотчикові, який підтримав її під лікоть, допомагаючи зійти сходами:

— На місці адмірала я б не пускала його в шхери. Не можна ж голкою в одне місце по сто разів. Там зараз бозна-що, десанта ждуть. По-моєму, молодецтво. І до чого воно?

Пропускаючи вперед Мезенцеву, Шубін охоче пояснив:

— А я спогади на старість призбирую, товаришу старший технік-лейтенант! Буду, як то кажуть, ізюм із булки виколупувати. Не все ж про своє вульгарне, пошле і яке там іще донжуанство згадувати… Моє поважання!

Він козирнув і повернув в інший бік.

Ось коли — з запізненням — знову опанував себе, став колишнім Шубіним, що за будь-яких найважчих обставин умів зберігати самовладання і флотський шик!

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

ГРА В КВАЧА

Шубін “спіткнувся” в шхерах, трохи не дійшовши до острова, де висаджував Мезенцеву. Так, застерігала правильно.

Він швидко застопорив хід, кинув механікові: “У фашистів вуха нашорошені!” — й одразу ж вдарили зенітки.

Туди-сюди заметалися промені прожекторів, обмітаючи з неба зоряний пилок. Шукають літак? Коли б довше шукали!

Зненацька ніби світний шлагбаум перегородив дорогу.

Шубін мигнув три крапки — “слово”[12] — Князеву, що йшов у кільватері. Той також застопорив хід.

“Шлагбаум” гойднувся, але не піднявся, а димним сувоєм покотився по воді.

Помітять чи не помітять?

Горизонтальний смолоскип блиснув на березі, ніби грізний вказівний перст. Помітили! Поруч лопнув вибух. Катер трусонуло.

— Попадання в моторний відсік, — спокійно сказав механік.

Із свого закапелка висунувся радист:

— Попадання в рацію, акумулятори сідають!

Слідом за цим фашисти ввімкнули “горішнє світло”.

Над шхерами повисли ракети, що їх по-простому називали “люстрами”. Вони опускалися спочатку повільно, потім швидше й швидше, іскрами розсипалися біля чорної води, наче головешки на вітрі. На зміну їм неквапливо підіймалися інші (“люстри” ставляться в кілька ярусів, для того, щоб мішень весь час була на світлому фоні).

12

“Слово” — тобто буква “с” — означає: “Стон!”.