Страница 12 из 112
Шубін збільшував швидкість. За кормою з’являвся бурун — катер виказував себе. Одразу ж берег оживав. Металися довгі, простягнуті до Шубіна руки прожекторів. Цокотіли кулемети, бухали гармати.
Ого! Островок, виявляється, з вогником!
Боцман теж відкривав вогонь з крупнокаліберного кулемета, стріляючи по прожекторах. Треба ще дужче “роздражнити” ворога, щоб виявити якнайбільше вогневих точок на березі.
Вибравшись на плесо, Шубін скидав за борт димові шашки і проворно відскакував на кілька десятків метрів.
Поки берегові артилеристи з тупою старанністю садили по диму, що розповзався над водою, він, стоячи осторонь, наносив на карту розташування батарей, підраховував по спалахах вогневі точки, визначав скорострільність і калібри гармат.
Шубін з порожніми руками на базу не повертався ніколи.
— Там міни вивантажуємо, — недбало казав він, ще крутіше набакирюючи картуза. — Звідти сякі-такі помі-точки привозимо. Чого ж ходити порожняком? Невигідно. Як то кажуть, бензин собі дорожче…
Та найважливішу “поміточку” Шубін прихопив на початку навігації — в середині травня 1944 року.
Ланка катерів, розвантажившись від мін, уже поверталась додому, як зненацька Шурко-гострозорий неголосно сказав: “Світло!” Шубін одразу застопорив хід.
Вогник над водою був вертикальний і вузький, як кошача зіниця вночі. Трохи поодаль з’явився другий, далі третій, четвертий. Ого! Та тут ціла низка ліхтариків! Це фарватер, огороджений віхами з ліхтариками на них!
Такого моряки ще не бачили ніколи.
Шубін притиснувся до берега, продовжуючи спостереження.
Раптом вогники загойдалися, потривожені хвилею, потім почали послідовно зникати і знову з’являтися.
Довга тінь тихо пливла вздовж ліхтариків, затуляючи їх. Ще мить — і знову темно, вогники згасли.
Що це було? Баржа? Катер з низькою осадкою? Чи підводний човен?
Якщо підводний човен, то, судячи з тіні, він рухався, виставивши над водою лише частину своєї рубки, спливши наполовину. Навіщо було вдаватися до таких запобіжних заходів у тилу своїх гарнізонів, тим більше вночі?..
ФВК? Так, це був ФВК, але не просто ФВК.
На штабних картах гостро заструганим олівцем нанесено ламані лінії. Проти кожної з них стоїть: ФВК-1, ФВК-2 — тобто фарватер військових кораблів. Адже і серед своїх власних мінних банок, сітей, бонів доводиться рухатися з опаскою, обходячи їх стороною. Це як би хід конем, багато разів повторений. І для розвідника завжди спокусливо розгадати цей хід, зрозуміти причину зигзага — кількість і порядок поворотів.
Щойно виявлений ФВК був не тільки секретний: він був незвичайний. Для більшої безпеки його навіть обвіхували плавучими вогниками!
Що ж це за цяця така посувається по ньому?
Шубіну, звичайно, страх як захотілося пристосувати алею ліхтариків для себе, для своїх секретних прогулянок по ворожих тилах. Ото була б витівка, і саме на його смак!
Та ліхтарики більше не спалахували. Світна доріжка в шхерах поманила і вмить зникла, наче її й не було.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ОСОБЛИВО ЦІННИЙ ВАНТАЖ
Командир острівної бази підвів сердиті очі на Шубіна:
— Не шхери — ящик з сюрпризами! Так і жди, якась нова капость виприщиться, — він потарабанив пальцями по столу. — Доведеться в шхери ще разок!
— Єсть, гаразд! — як і завжди чітко “відрубав” Шубін, і навіть тулуб його, виказуючи беззастережну готовність, подався вперед. Та ба, обличчя не спрацювало в такт з тулубом.
— Без мін, без мін! — поквапливо мовив командир. — Непокоїть ця світна доріжка. У мене на карті темно. Це погано, коли на адміраловій карті темно!
Шубін повеселішав, зрозумівши, що мова йде не про мінні постановки.
— Це я вмить, товаришу адмірал! Як то кажуть, одна нога тут, а друга — там. Підстережу цю бедебешку[8] чи підводний човен — хто там плаває, — пристроюся потихеньку в кільватер і…
— Ні, делікатніше треба. — Командир бази підвівся, щільніше причинив двері. — Висадиш мені розвідника в шхерах, зрозумів?
— Ображаєте, товаришу адмірал! Навіщо сторонніх людей вплутувати? Мій юнга побачив світну доріжку. Ми її відкрили, ми й закриємо.
— Ох і жадібний ти, Шубін, до неможливого! Усі груди в орденах, а тобі все мало!
— Та хіба я із-за орденів?..
Додому Шубін повернувся незадоволений адміралом
— Не дає покінчити з цією світною доріжкою, — поскаржився він гвардії лейтенанту Князєву. — “Накажу, говорить, більш тямущого розвідника підібрати, щоб німецьку мову добре знав”, — “Та я й сам, доповідаю, знаю непогано. В училищі при кафедрі ще раз вивчав”. Ні, затявся й затявся! Ти ж його знаєш!..
Нічне небо заволокли хмари, мрячив дощ.
— Погодка наче на замовлення! — бадьоро сказав боцман, щоб підняти настрій свого командира.
Але той промовчав.
У призначену годину Шубін перевів катер до північного причалу. Під дощем сутулився розвідник бази Селіванов.
Шубін скочив на скрипливі дошки настилу, козирнув. Селіванов кволо усміхнувся:
— Ну й видимість ниньки! Тільки по швартовці пізнаєш друзів!
Та в Шубіна не було охоти жартувати.
— Тебе висаджувати?
— Ні, одну дівчину.
Шубін поморщився:
— Тим-то й запізнюється. Дівчата завжди запізнюються.
— Тобі просто не щастило. Попадались недбайливі.
З темряви висунулося щось конусоподібне, з насунутим на лоб капюшоном, у плащ-накидці, яка розходилася дзвоном. Матово блиснули дві валізки, слизькі від дощу.
Товариш Шубін минулого літа висадив у тилу комсомолку-партизанку. “Головою відповідаєш! — сказали йому. — Катер потопи, сам загинь, але щоб дівчина була жива. Буде жива — великої шкоди наробить ворогові!” І справді! Невдовзі дізналися, що злетіло у повітря приміщення одного німецького штабу, куди комсомолка влаштувалася прибиральницею.
“Така тоненька, худенька, зовсім дівчинка, — зворушливо розповідав моряк. — А яка сила! Запросто фашистський штаб з усіма тельбухами в повітря!”
Ще тоді Шубіну спав на думку жарт, вертілося на язиці одне з тих дохідливих гострих словечок, які так підбадьорювали і надихали його матросів. Тільки не випадала нагода сказати. І ось — нагода!
Скоса позираючи на команду, що застигла в чеканні, Шубін голосно і весело сказав:
— Увага! Особливо цінний вантаж веземо! Не розтрусити, берегти, не кантувати!
І, пропустивши дівчину з валізками, узяв її під лікті, трохи підняв і знову обережно поставив на трап.
Однак ситуація несподівано обернулася не на його користь.
Шубіна стусонули в груди, та так, що він похитнувся. Намагаючись утриматись на трапі, він незграбно схопив дівчину в обійми, простіше кажучи, вчепився за неї, щоб не впасти. Збоку, либонь, це мало дикий, безглуздий вигляд!
За спиною Селіванов сказав, як завжди ліниво розтягуючи слова:
— Забув познайомити. Метеоролог із Ленінграда, старший технік-лейтенант Мезенцева, а це…
Мезенцева, не пробуючи випручатись, але відкинувшись усім тілом назад, зневажливо сказала:
— Що ж, і далі будемо так, обнявшись? Ми не на танцях, товаришу старший лейтенант!
А очі, очі які! Холодом обдало Шубіна! Потім зробилося раптом дуже жарко — ніби з-під крижаного душу одразу стрибнув під гарячий. Дівчина до всього була ще й офіцером, і в одному з ним званні. Ніколи в житті Шубін не попадав у таке дурне становище! А він понад усе боявся попасти в дурне становище!
Шубін відступив на крок, похмуро озирнувся. Матроси на палубі витріщили на нього очі, але не сміялися. Ще б пак! Тільки посміхнися, посмій!
На щастя, була можливість розрядки.
— Зайняти свої місця! — сердито, верескнувши, скомандував Шубін. — Віддати швартови!
Усі розбіглися на свої місця. І сміятися стало вже ніколи.
— Заводь мотори!
Із вихлопів вирвалося полум’я з димом. Мотори шалено заревіли.
Катер Князева, що чекав у морі, вигулькнув з темряви. Пірс з Селівановим зник за скісною стіною дощу…
8
БДБ — бистрохідна десантна баржа.