Страница 10 из 112
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
СУПЕРЕЧКА ПРО ЩАСТЯ
Замолоду Шубін прагнув потрапити у винищувальну авіацію, але комсомол послав його на флот. Тут він вибрав торпедні катери, найшвидкохідніші із того, що є на флоті, — молодецьку кінноту моря.
— Люблю, коли швидко! — признавався він, показуючи в усмішці великі, дуже білі зуби. — Пустиш навзаводи своїх коней, а їх у мене три тисячі,[4] цілий табун з білими гривами, що розвіваються на вітрі, — любота! Життя відчуваєш!
Він навіть мружився від задоволення. Та одразу ж його рухливе обличчя міняло вираз:
— Звичайно, це не прогулянка з дівчатами в Петергоф! Коли три бали, то поливає тебе, наче в шторм. Стоїш у комбінезоні, весь мокрий, від голови до п’ят, одне око прищулиш, долонею затулишся, так і командуєш. Бо моя сила в чому? У чіткому маневрі, у шаленій швидкості!.. Броня?.. А в мене немає броні. Мій катер куля пробиває наскрізь!
Помовчавши, він пустотливо підморгував:
— Але попробуй влучи в мене!..
Як усі моряки, Шубін за звичкою ототожнював себе із своїм кораблем: “Моя броня”, “Я заніс корму”, “Я вийшов на редан”.
Він навіть зовні чимось скидався на торпедний катер — невеликий, верткий, стрімкий.
А втім, уподобання його, можливо, пояснювалися ще й тим, що командир торпедного катера сам стоїть біля стерна.
Молодецькі морські коники з білими, розпущеними по вітру гривами, і водночас щось середнє між кораблем і літаком! Недарма і швидкість у “Г-5”,[5] дай боже, понад п’ятдесят вузлів! Хоч би й для справжнього літака!
Коли такий забіяка на повному ходу ріже зустрічну хвилю, обабіч його бортів здиблюються дві грізні білі стіни — клекотлива піна і бризки!
Рухається катер ніби гігантськими стрибками. Тому мотористи працюють у шоломах з амортизаторами, як і танкісти. А радист сидить у своєму закапелку, трохи нижче бойової рубки, скоцюрбившись, весь обкладений надутими повітрям лантухами, що пом’якшують поштовхи. Ого! Ще як кидає, підкидає, гуцикає на водяних вибоїнах!
І вже напевне справжній табун з трьох тисяч голів, проносячись степом, не оглушає так, як два мотори “Г-5”. У моторному відсіку доводиться розмовляти більше мімікою і жестами. Потрібна викрутка — показують пальцями, треба “горлохват” — гайковий ключ — показують собі на горло. А нагорі не розмовляють, а кричать, хоча командир, механік і боцман стоять поруч.
У катерників і слава гучна. Найвідоміший серед них Шубін.
Уперше заговорили про нього в 1941 році, коли він узяв на абордаж невеликий німецький танкер.
Шубін наздогнав його і став борт до борту. Нехтуючи ворожим вогнем, на палубу танкера скочили матроси і закидали її підривними патронами. Зробивши це, стрибнули назад у катер. Той швидко відійшов — і вчасно: за кормою загриміли вибухи, танкер умить спалахнув і перетворився на вогнище, що палало посеред моря.
Шубіна питали:
— Чого ж на абордаж? Ти б його торпедою!
— Ще б чого! Тоннажність усього двісті п’ятдесят—триста тонн.
— Виходить, торпеди пошкодував?
— Звичайно.
Після цього про Шубіна стали говорити:
“У сорочці народився. Щасливець! Удатний! З самою долею, можна сказати, на “ти”,
Шубін тільки загадково мружився.
Лише одного разу, коли почали занадто вже допікати розмовами про щастя, він сказав з досадою:
— Щасливий? Чом би не так! Щасливий на більярді з кікса в дві лузи кладе, а я своє щастя горбом здобуваю!
На нього накинулись:
— Ти що! Як можна заперечувати щастя на війні? Наполеон так і сказав про Мака: “Крім усього, він нещасливий”.
— Зате Суворов казав: “Раз щастя, другий раз щастя, боронь боже, потрібне ж і уміння”.
— Але той же Суворов казав: “Лови мить, керуй щастям”.
— Неправильно! “Керуй щастям, бо мить вирішує перемогу…”
— По-твоєму, уміння дорівнює удачі?
— Уміння плюс характер! Розумієте: справжній військовий характер!
— Із чого ж складається такий характер? Ти як гадаєш?
— Я гадаю… — Шубін енергійно рубонув повітря долонею. — Наступальний дух, наполегливість передусім! Так?.. Бийся! Хоч би там що, борись за перемогу!.. Друге… Звичка вирішувати блискавично. Мозок працює в такт з моторами. Натискаєш на всі свої дві тисячі обертів і відповідно міркуй, не бабляйсь!.. Пам’ятаєте, був у нас один неповороткий, списали його на тихохідні кораблі?
— Атож! З топляками не поладнав…
(Неповороткий офіцер ще до війни “не поладнав” з напівзатонулнми колодами, яких немало у Фінській затоці. При зустрічі запізнювався з рішенням на якісь частки секунди, не встигав швидко одвернути і доповзав до бази із зламаними гвинтами).
— Військовий моряк, — вів далі Шубін, — як відомо, насамперед — моряк! Інакше він поганий військовий… На суходолі, звичайно, простіше. На суходолі як? Скомандував своїм артилеристам: “За селом на два пальці ліворуч — ціль! Бий!”
— Утрируєщ, Борю!
— Дарма! Але думка ясна? А на морі встигай повертатися. Небезпеки з усіх румбів пруть. З води на тебе лізуть, з-під води, з повітря!
— Вагатися, прикидати ніколи?
— Атож! Отут і стає в пригоді інтуїція. А вона, я вважаю, похідне від знань, досвіду і відваги. Щоб перекипіло, сплавилося всередині — тоді інтуїція!
— Ну, все! — Навколо засміялися. — Боря нам усе розписав. Формула військово-морського щастя ясна!
Хтось спохопився:
— Це ти зараз кажеш. А що раніше казав? Я, мовляв, удатний! Я, мовляв, щасливець!
— Та не я це казав. Ви казали!
— А ти погоджувався.
— І не погоджувався.
— Ну, помовчував. Сказати б, мовчазно погоджувався. Виходить, темнив, туману напускав?
Мовчанка.
— Не те, щоб туману… — ухильно мовив Шубін. — Просто думав: вірите, ну й вірте, біс із вами… Тобто, звичайно, якщо казати правду…
— Так, так, тільки правду!
— Мені ці розмови були дуже до речі. Добре, коли яро командира слава йде: удатний, щасливець! Матроси за таким сміливіше в бій ідуть.
— А!..
— Авжеж! Це дуже важливо. Чим більше матрос вірить у перемогу, тим вона ближче. А потім…
Він поглянув на своїх товаришів знизу вгору і раптом перестав стримуватись, широко усміхнувся з чарівливим, одному йому властивим виразом добродушного лукавства:
— Що ж, братці, ніде правди діти! Якщо всі кажуть “удатний”, “щасливець”, то й сам мимоволі… А коли віриш у себе, легше долаєш перепони. Наче на гребені високої хвилі несе!..
Та досить було нагадати йому про шхери, як він супився, замовкав або ж, навпаки, починав довго нарікати на своє безпосереднє начальство.
Ще б пак! Він хоче торпедувати ворожі кораблі, перетинаючи їм шлях до Ленінграда, а його, як на те, мало не щоночі посилають у ці шхери. Рветься на оперативний простір, у відкрите море, а замість цього повинен, тривожно озираючись на всі боки, петляти звивистими, вузькими протоками на малих обертах моторів, щоб не запеленгували по буруну.
Він досадливо знизував плечима:
“Розумієш, люблю розмах, рух, а там повернутися ніде. Наче в тісній кімнаті краков’як танцювати. Ступив праворуч — ліктем у буфет попав, ліворуч — за шафу зачепився…”
Порівняння було вдале. У шхерах дуже тісно.
А під час війни стало ще тісніше — від мін. Балтійська вода в той час була круто замішана на мінах.
Міни, міни! Куди не поткнись, скрізь ці міни. Погойдуються на мінрепах, як поганки на тонких ніжках, лежать, причаївшись, серед донних водоростей і каміння чи носяться по волі хвиль, набичившись, погрожуючи своїми коротенькими ріжками.
Міни в шхерах ставили росіяни, фінни, німці. Немало їх залишилося і після попередніх війн: 1914–1918 і 1939–1940 років.
До речі, війна на морі починається звичайно з мінних постановок. У ніч на 22 червня 1941 року німецькі міни було скинуто з літаків біля Лібави, Талліна і в горловині Фінської затоки.
4
Потужність мотора виміряється в кінських силах. У кожному моторі 1500 кс.
5
“Г-5” — тип радянських торпедних катерів, які діяли на Балтиці під час Великої Вітчизняної війни. Швидкість кораблів виміряється у вузлах. Вузол — одна миля на годину.