Одіссея капітана Блада

— Я змушений відмовитись від такої високої честі, яку ви нам пропонуєте, — холодно зауважив капітан.

Волверстон щось буркнув на знак схвалення, а Хагторп кивнув головою. Ібервіль, що разом з іншими обурювався чванством свого високопоставленого співвітчизника, ніколи не брав під сумнів рішень свого капітана. Шість французьких офіцерів з гордовитим подивом втупилися у ватажка піратів, а барон запитав визивно:

— Що? Ви відмовляєтесь, сер?

— Наскільки я розумію, пане бароне, ви покликали нас обговорити план штурму.

— В такому разі ви мене невірно зрозуміли, пане капітане. Я викликав вас сюди, щоб передати вам свій наказ. Я вже все продумав і вирішив. Сподіваюсь, що тепер ви розумієте?

— Я, звичайно, розумію, — розсміявся Блад. — Та чи розумієте це ви? — І щоб не дати можливості баронові вибухнути лайкою, яка ось-ось мала зірватися з його вуст, він знову заговорив: — Ви кажете, що все вже обміркували і вирішили. Але якщо ваше рішення грунтується на бажанні знищити більшість моїх людей, ви зміните його, коли я розповім вам дещо з того, що знаю. Місто Картахена здається вам дуже вразливим з півночі, де воно відкрите з боку моря. А чи не поставало, пане бароне, перед вами питання, чому саме іспанці, які будували це місто, так старанно подбали про те, щоб укріпити його з півдня, коли з півночі воно таке доступне для нападу?

Де-Рівароль не відповів: він тільки зараз над цим замислився.

— Іспанці,— вів далі Блад — не такі вже дурні, як ви їх собі уявляєте. Дозвольте мені, панове, сказати вам, що два роки тому, готуючись до нападу на Картахену, я провів ретельну розвідку міста. Переодягнувшись індійцем, я прибув туди з кількома дружніми до мене індійцями-торговцями і залишався у місті цілий тиждень, старанно вивчаючи всі підходи до нього. З боку моря це місто здається таким принадно доступним для нападу, більш ніж на півмилі від берега тягнеться мілина, а цього цілком досить, запевняю вас, щоб не дати можливості жодному кораблю наблизитися до міста на відстань гарматного пострілу. А підійти до берега на відстань, більшу ніж три чверті милі, вже небезпечно.

— Але ж ми висадимо десант на каное, пірогах і плоскодонках! — вигукнув з нетерпінням один з офіцерів.

— Навіть у найспокійнішу погоду прибій не дасть вам змоги провести таку операцію. Слід також мати на увазі, що коли б висадка десанту була й можлива, то ми не змогли б прикрити його вогнем корабельних гармат. Людям загрожуватиме небезпека від своєї ж артилерії.

— Якщо ми проведемо атаку, як я пропоную, вночі, то її не доведеться прикривати вогнем гармат, — сказав де-Рівароль. — Ви з вашим загоном будете на березі раніше, ніж іспанці догадаються про наші наміри.

— Ви виходите з того, що в Картахені живуть тільки дурні і сліпі і що вони ще не полічили наші вітрила і не задумались над питанням, хто ми такі і з якою метою прибули сюди.

— Але коли вони вважають себе надійно захищеними з півночі, як ви запевняєте, — нетерпляче вигукнув барон, — то ця безпечність і присипляє їхню пильність!

— Можливо. Місто справді має добрий захист. Будь-яка спроба висадити десант з цього боку приречена на невдачу самою природою.

— І все ж ми зробимо таку спробу! — вперто наполягав барон, який не звик ні в чому поступатися, та ще й в присутності своїх підлеглих.

— Ну, якщо вас не переконали мої слова, то дійте, звичайно, — сказав Блад, — це ваше право. Але я не поведу своїх людей на неминучу смерть.

— А коли я накажу вам… — почав був де-Рівароль. Блад безцеремонно перебив його:

— Пане бароне, коли пан де-Кюссі брав нас на службу, то враховувались не тільки наші сили, а й наші знання та досвід у воєнних діях такого роду. Я зараз виклав перед вами свої власні знання й досвід у цьому питанні. Додам, що в свій час я відмовився від наміру напасти на Картахену, бо не мав у своєму розпорядженні достатніх сил, щоб захопити вхід до гавані — ці єдині ворота у місто. Тепер же наших спільних сил вистачить для виконання такого завдання.

— Але поки ми займатимемось цією операцією, іспанці встигнуть вивезти більшу частину багатств. Нам треба напасти на них несподівано.

Капітан Блад знизав плечима.

— Коли це тільки піратський наскок, то, звичайно, ваші міркування цілком переконливі. Так у свій час думав і я. Але якщо ви зацікавлені в тому, щоб збити пиху з іспанців і підняти прапор Франції на фортах цього міста, то втрата якоїсь частини багатств не повинна мати для вас серйозного значення.

Де-Рівароль з досади закусив губу і з похмурою ненавистю втупився в пірата, який тримався так незалежно.

— А якщо я накажу вам висадитись десантом… тобто зробити спробу? — спитав він. — Відповідайте мені, пане. Давайте раз і назавжди уточнимо наші функції. Хто командує експедицією — ви чи я?

— Ви мені просто набридли, — сказав Блад у відповідь і рвучко обернувся до де-Кюссі, який почував себе надзвичайно незручно і сидів, кусаючи губи. — Я звертаюсь до вас, пане. Доведіть генералу, що я маю рацію.

Де-Кюссі відірвався від своїх похмурих думок і відкашлявся. Він був надзвичайно знервований.

— У зв'язку з тим, що капітан Блад подавав на розгляд…

— На якого дідька все це мені! — різко обірвав його де-Рівароль. — Здається, мене оточують самі боягузи! Послухайте, пане пірате, коли ви боїтеся взятися за цю операцію, то я сам візьмуся за неї. Погода стоїть сприятлива, і ми успішно висадимось на берег. І якщо мені пощастить, а я певен цього, то завтра вам доведеться вислухати дещо не зовсім приємне для вас. Я надто великодушний з вами, сер! — Він зробив широкий жест рукою. — Дозволяю вам іти.

Де-Ріваролем керувала безглузда впертість та пустопорожній гонор, і він, звичайно, дістав по заслузі. В другій половині дня ескадра стала за милю від берега. Під прикриттям темряви триста чоловік, двісті з яких були негри (тобто всі негри, що брали участь в експедиції), в каное, пірогах і шлюпках вирушили на берег. Самовпевненість де-Рівароля примусила його взяти особисто на себе командування десантним загоном, хоч ця рискована операція зовсім не приваблювала його.

Перші шість човнів, підхоплені прибоєм, були розбиті вдрізки об скелі ще до того, як люди, що сиділи в них, встигли кинутись у воду. Гуркіт хвиль і крики потопаючих попередили тих, що пливли вслід за ними, і врятували їх від такої ж долі. За наказом барона вони відійшли від небезпечної зони і кинулись рятувати тих, кому пощастило добратися до них. У цій авантюрі загинуло близько п'ятдесяти чоловік і було втрачено шість човнів з боєприпасами та зброєю.

Барон повернувся на свій корабель розлючений, але не розумніший. Мудрість — навіть та, що набувається життєвим досвідом, — була недоступна для таких людей, як де-Рівароль. Він злився на всіх і на все, але в основному ненависть його падала на капітана Блада. Вкладаючись спати, він злісно відкидав настирливі думки про те, що скаже завтра Блад.

На світанку барона розбудив рев гарматних залпів. У нічному ковпаку і кімнатних пантофлях він вибіг на корму і побачив картину, від якої його лють подвоїлась. Чотири піратські кораблі, піднявши всі вітрила, провадили якісь дивовижні маневри за півмилі від Бока Чіка і трохи більше як за півмилі від французької ескадри. Кожного разу, коли вони наближалися до берега, їх бортова артилерія вивергала клуби порохового диму і вогню, обстрілюючи великий круглий форт, що захищав вузький прохід у гавань. Гармати форту відповідали на вогонь, але жодне ядро не влучало в ціль. Пірати весь час маневрували і стріляли з такою точністю, що їх вогонь накривав захисників форту в той самий момент, коли вони перезаряджали гармати. Зробивши постріл, кораблі піратів круто обертались так, що каноніри форту бачили перед собою весь час рухому мішень: корму або ніс корабля, а за якусь мить до того, як іспанці мали обрушити на них вогонь усіх гармат форту, кораблі піратів вишиковувались у перпендикулярній позиції до форту так, що їх щогли зливалися в одну лінію.