Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 42 из 42

Невже він здався мені похмурою оселею примар? Тепер це був звичайний собі великий старий будинок.

Я повернувся до вітальні.

Люсі сиділа так, як і тоді, коли я їх залишив. Сиділа прихилившись до плеча полковника Лунде. Що сказала про неї моя мати? Що вона шукала опори в житті. Вона знайшла таку опору. Я цього не розумів. З мене ніколи не було б доброго психолога.

Вікторія сиділа самотою. Вона не переставала плакати

— На хусточку, Вікторіє.

Вона взяла хусточку й витерла сльози. Я присунув стільця й сів біля неї.

— Можеш повірити Крістіанові, Вікторіє. Він допоміг твоїй матері. Вона померла швидко… І, мабуть, це краще, ніж вона б ще жила й мучилася.

Вікторія мовчала, мнучи в руках мою хусточку. Нарешті вона всміхнулася.

— У Мартіна завжди є чиста хусточка, — сказала вона. — Раз він уже виручав мене.

— І мене також, — сказала Люсі.

— Сучасний лицар повинен мати при собі добрий запас чистих хусточок, — мовив полковник Лунде.

Я б краще й не сказав.


Понравилась книга?

Написать отзыв

Скачать книгу в формате:

Поделиться: