Смерть манекенниці

Дід протирав окуляри і бачив перед собою лише розпливчасту тінь, коли ж надів їх, міг розгледіти найнепомітніші зморшки на обличчі Петрашку.

— Вибачте, будь ласка, вельмишановний пане лікар, за недоречний, на ваш погляд, візит. Може, через мене ви запізнюєтесь на якусь зустріч або жертвуєте і чимось важливішим, але, повірте, огидне ремесло, яке я обрав собі, вимагає дотримання деяких формальностей. Хоч до розслідуваної мною справи ви причетні десь так само, як той сусіда до кішки, я зобов'язаний переговорити з вами. Ви гарний невропатолог, і я не сумніваюся, що, встановлюючи діагноз, берете до уваги найменші дрібниці, аби звільнити хворого від страждань. Перепрошую за таке довільне порівняння, але я теж зобов'язаний зважати на всі факти, що бодай якось стосуються розслідування.

Петрашку зиркнув на годинник, чекаючи Дідових запитань.

— Здається, ви не були байдужі до Йоани Рареу? — спитав Дід навпростець.

— Я не байдужий до кожної вродливої жінки.

— Признатися, в цьому я з вами цілком сходжуся. Але я питаю не взагалі про вроду. Наскільки я поінформований, ви залицялися до Йоани.

Петрашку спохмурнів. Він приготувався тактовно відповідати на делікатно поставлені запитання, але старий, що сидів перед ним, не дотримувався правил вишуканого тону, і лікар відповів грубо:

— Напевне, ваш інформатор вражений глибокими комплексами, чи не так?

— Пане лікарю, прошу вас відповідати на мої запитання, а не ставити свої, а то чверті години, що ви ласкаво погодилися провести зі мною, нам не вистачить. До речі, мені спішити нікуди, в мене Ця розмова запланована, у вас — ні.

— А якої відповіді ви чекаєте від мене?

— На перше запитання ви не відповіли. Спробую поставити друге. За останні три місяці вас ніхто не просив, скажімо, Йоана Рареу або хтось від її імені, допомогти їй зробити аборт?

Самовпевненість Петрашку зникла, він спохмурнів.

— Ні, я не пригадую, щоб хтось звертався до мене з таким проханням. А хоч би й просили, я б однаково категорично відмовився, тим паче, що я не фахівець у цій галузі.

— Я не сумнівався, що ваша відповідь буде заперечною. Закон суворо карає і того, хто робить аборт, і посередників. Скажіть, будь ласка, ви давно знайомі з Камелією Скурту?

— Давненько.

— Либонь, у вас міцна дружба. Крім того, ви ще й лікуєте Леонте Скурту. Я вірю в некорисливу дружбу між чоловіком і жінкою. Це трапляється рідко, але я вірю.

Петрашку встав.

— Хотів би я знати, до чого ви хилите?

— Усе дуже просто. Ви самі пояснили мою мету: хочу довідатися, чому сусідова кішка привела кошенят на чужому горищі і до чого тут ви. Йоана Рареу була вагітною на третьому місяці. Знаючи ваше ставлення до неї, практично неможливо уявити, щоб вона не вдалася по допомогу саме до вас. Умовивід простий. Вона кохала Василе, але між ними інтимних зв'язків не було. Отож її першою реакцією на вагітність могло бути лише бажання позбутися дитини. У таких випадках дівчата, як правило, хапаються за винуватця. Ви ним бути не могли, бо тоді все було б набагато простіше: адже ви, як медик, вживали б протизаплідних засобів, і Йоана б не загинула. Крім вас, у неї серед медиків знайомих не було (не могла ж вона звернутися до Камелії Скурту), отже, її прохання до вас було б цілком зрозуміле й виправдане. Ви на моє запитання відповіли. Але що вдієш, коли я вам не вірю? Якщо слідчий висуває такі звинувачення, він мусить мати поважні доводи, інакше підпаде під дію статті закону, що карає за наклеп, хоча б звинувачення й висловлювалося без свідків. Як представник слідчих органів, я не можу порушувати закону, хоч інша стаття дає мені право використовувати всі докази для з'ясування істини.

Петрашку трохи походив по кімнаті й знову сів.

— Пане комісар, чи не знаю, як вас називати, повірте, ніхто до мене з подібним проханням не звертався. Я хочу бути з вами цілком відвертим і щирим. Після одного вечірнього чаювання — Камелія інколи влаштовує їх, аби хоч трохи розвеселити свою родину — Василе попросив мене відвезти Йоану додому. Поки що не занотовуйте нічого. Вона була не сама, а з Дойною Чумедрею. По дорозі ми перемовилися кількома словами, та й край.

— А чому Василе попросив вас відвезти Йоану, коли в нього є своя машина?

— Йому не дозволила Камелія. Інструктор, який навчав її водити машину, порадив ніколи не заливати в бак бензину більше, як до половини, мовляв, при зіткненні машин краще, коли бензину менше… Дурниці. Але вона сказала, що після обід багато їздила і боїться, що вранці їй забракне бензину доїхати до лікарні. Тож вирішили, щоб дівчат відвіз я.

— Які підстави мав Василе стверджувати, ніби ви залицялися до Йоани?

— Ніякісіньких. Просто в нього комплекс. Він і на мою дружбу з його матір'ю дивиться з підозрою, хоч, запевняю вас, між нами завжди були і тривають лише товариські стосунки. Камелія — дуже розумна й інтелігентна жінка, і ви, я думаю, можете зрозуміти, що чоловік, надто коли він самотній, такою дружбою гребувати не стане.

Дід запалив половинку сигари.

— Маєте рацію, пане лікарю.

Старий устав і потис медикові руку.

— Можливо, я вас іще раз потурбую. Наперед перепрошую, — додав він і вийшов.

За рогом Дід узяв таксі, показав водієві посвідчення і попросив зачекати. Він сидів у машині й уважно дивився на вулицю. Минуло десять хвилин — нічого цікавого. Дід уже хотів відмовитись од свого наміру, коли побачив Петрашку. Той швидко вийшов з лікарні, озирнувся, відімкнув машину і сів за кермо. Він дуже поспішав. Дід здригнувся: у лікаря також був «Фіат-1300».

— Будь ласка, їдьте слідом. Дистанція — п'ятдесят метрів.

Петрашку покружляв бічними вулицями і знову повернувся на центральну алею біля лікарні, звідки щойно виїхав. Він дуже обережно вів машину, так що таксистові було неважко триматися на потрібній відстані. «Фіат» Петрашку зупинився біля клініки, де працювала Камелія, і Дід полегшено зітхнув: нарешті хоч одне з його передбачень підтвердилося. Він попросив водія не зупинятись, назвав свою адресу і рівно о шостій годині приїхав додому. Щедро заплатив і відпустив таксі.

Перед будинком його вже чекав Василе Скурту.

10

Хлопець мав дуже стомлений вигляд, його чорні очі зовсім згасли. У Дідовій кімнаті він звернув увагу лише на собаку, що лежав у кутку на рогожі й незрушно дивився в простір синім скляним оком. Василе підніс палець до рота, але, щось пригадавши, не став кусати ніготь.

Дід увімкнув у розетку електричну кавоварку. Розмови не починав, хотів, щоб хлопець обвикся і заспокоївся. Через кілька хвилин Дід, насвистуючи якусь мелодію, поналивав у чашечки запашного напою, сів навпроти Василе й сказав:

— Я добре знаю, пане Скурту, бесіди зі мною не справляють вам приємності. І тому, що важко говорити про людину, яка була вам дорогою, маю на увазі Йоану Рареу, і тому, що наше співробітництво, ви, сподіваюся, не образитеся за це слово, я використовую для одержання найточнішої інформації про стосунки між членами вашої сім'ї. Мені зрозуміла ваша стриманість при першій зустрічі, коли я питав про ваших батьків. Але й ви мусите зрозуміти, що саме від вас неабияк залежить, встановлю я коли-небудь істину чи ні. Покликаюся до вашої чесності. Ви тільки-но вступаєте в життя, і мені б дуже хотілося, щоб ви увійшли в нього з чистою совістю, не тримаючи за душею нічого такого, що колись завдало б вам гризоти. Це аж ніяк не означає, що ви не маєте права не відповідати на запитання, які вважаєте за недоречні.

Василе Скурту уважно слухав Діда, але не міг відірвати погляду від Ельзасця, ніби той гіпнотизував його своїм синім оком.

— У нього скляне око, — пояснив Дід, щоб відвернути увагу Василе від собаки.

Хлопець відпив кілька ковтків кави. Руки в нього тремтіли.

— Після бесіди з вами я довго думав, — почав Василе. — Власне кажучи, я зараз нічим не можу займатися, тільки думаю. Хотів їхати до вас машиною, але відчув, що не зумію взятися за кермо. Ніби мене по голові хто стукнув. Думаю лише про неї, мучуся, докоряю сам собі. Мені здається — в усьому винен я. Треба було наполягти на своєму, врешті, я міг одружитися всупереч маминій забороні. Якби я відважився на цей вчинок, Йоана не загинула б. Лише тепер я зрозумів, що повівся як боягуз. Йоана заслуговувала на інше ставлення. Ви не дивуйтеся, я мушу визнати: ця дівчина дала мені крила, зуміла переконати, що провал на вступних екзаменах не означає краху всіх надій, треба бути наполегливим і тоді досягнеш своєї мети. Ви, мабуть, не знаєте, я також довідався про це пізніше, що Йоана успішно склала екзамени в інститут, але забрала документи і пішла працювати, бо їм з мамою було б дуже скрутно. Щиро кажучи, я на таку жертву не відважився б. Не можу навіть завітати до її мами і висловити співчуття. Багато разів проходив мимо їхнього будинку, а зайти не насмілився. Бо що б я їй сказав? Як би її втішив? Адже в мене не вистачило мужності боротися за своє кохання. Тепер до мене дійшло, який я нікчема.