Смерть манекенниці

— Отже, двері були незамкнені.

Дойна задумалась.

— Не можу згадати.

— Ви не посварилися з Вінченціу? Чи не було в нього причини повернутися до тебе?

— Я думаю, Вінченціу здогадався, що з Йоаною скоїлось лихо. Він дуже наполегливо розпитував мене. А тоді сказав, Ідо я брешу. І твердив: «З Йоаною щось скоїлося». Так, я пригадую, Вінченціу мовив, ніби я відвезла кудись Йоану, щоб він не міг з нею зустрітися.

— Наскільки я зрозумів, ти не сказала йому правди.

— Ні, я не хотіла засмучувати його. У нього й так весь час були сльози на очах. Потім він став тремтіти. Я злякалась, щоб із ним чогось не сталося, і попросила його йти додому.

— А ти певна, що він пішов? Ти бачила, як він виходив?

— Так. Я провела його до дверей і дивилася вслід, поки він не спустився сходами вниз.

Дід узяв Алексіу за руку і, відвівши в куток, щось пошепки сказав йому. Капітан кивнув головою на знак згоди. Старий повернувся до дівчини.

— Я не збагну одного, — сказав він, — чому ти пішла сьогодні вранці до Скурту?

Дойна зблідла, почала важко дихати.

— Я вам сказала. Зовсім випадково.

— Дойно, чому ти не хочеш сказати правди?

— Я говорю тільки правду.

— Лише частину. За моїми відомостями, ти в Скурту зовсім не була. Вінченціу сам прийшов до тебе. Це правда чи ні?

Дойна відвернулася до стіни і замовкла.

Дід жестом попросив лікаря і фельдшера вийти з кімнати. Не наважився попросити й Алексіу, але той і сам зрозумів, що його присутність заважає Дідові. Лікар Добреску залишив про всяк випадок кисневий балон.

— Тепер, Дойно, ми тут самі. Усе, що ти мені скажеш, буде тільки між нами або, коли хочеш, «помре». Говори правду. Ти ходила до Скурту чи Вінченціу сам прийшов до тебе?

Ледь чутно, боячись глянути Дідові у вічі, Дойна промовила:

— Ми зустрілися на вулиці.

— То чому ж ти відразу не сказала правди? Зустрітися на вулиці — зовсім не те, що зайти до Скурту. Коли ти не заходила до них, то як міг Леонте прохати тебе, щоб погуляла з Вінченціу? Хіба не так? Отже, я хочу знати, навіщо ти запевняла мене, ніби заходила до них? Найпростіша перевірка могла б викрити тебе.

— Я зараз у такому стані, що не зовсім себе контролюю. Мені здавалося, ніби я справді була в них і Леонте розмовляв зі мною. Мені немає потреби обманювати вас.

Двері в ванну заскрипіли, і Дойна з переляку скрикнула.

Дід поглянув на двері. Вони відчинилися самі.

— Чому ти злякалася?

Дойна заридала.

— Не бійся, там нікого немає. Двері відчинилися самі.

Дід почекав, поки Дойна трохи заспокоїться. Він був певний — дівчина щось приховує. І не якусь дрібницю, а щось принципово важливе. Не тільки приховує, а ще й намагається заплутати його.

— Дойно, будь зі мною відверта. Ти чогось боїшся?

— Я сказала вам усе, що знаю.

— Ти сказала тільки частину того, що знаєш. Я зразу бачу — ти брехати не звикла. Лише гляну на твоє обличчя й розумію, коли говориш неправду. Це тобі може дорого обійтися. Сьогодні ти врятувалася дивом. Іншим разом можеш і не врятуватися.

— Хочу поїхати до мами, на село.

— Для чого? Думаєш, на селі будеш у цілковитій безпеці?

— Хочу бути з мамою. У мене є брати.

Дід усміхнувся:

— Дойно, чому ти така наївна? Гадаєш, у якомусь селі чи невеличкому містечку тобі гарантований спокій? Правда полягає в тому, що ти чогось боїшся. А ми тебе охороняємо і мусимо знати, в чому річ. Хто тебе залякав? Може, безіменні привиди? Але коли дух, якого ти боїшся, має ім'я і воно тобі добре відоме, назви його. Найгірше те, що ти приховуєш від нас правду. Насамперед ти шкодиш собі. Подумай про Йоану. Вона теж мала право жити, вийти заміж, так само, як мрієш ти. Ми питали про тебе на фабриці, там тебе дуже хвалять. Ти стримано поводишся з чоловіками, і я це розумію. Тобі хочеться досягти чогось у житті. Це чудово. Але може статися так, що твоя мрія не здійсниться. І, крім тебе, ніхто не буде винен. Ніхто.

Дойна знову відвернулася до стіни і заплакала. Дід підвівся. Він розумів — у такому стані дівчина нічого не скаже, і покликав Добреску.

Алексіу пропонував покласти Дойну в лікарню: буде там у цілковитій безпеці і в разі потреби дістане медичну допомогу. Дід мав іншу думку. Вислухавши його доводи, капітан погодився. Будинок узяли під нагляд.

Алексіу з Дідом пішли пішки, а Панаітеску їхав слідом за ними.

22

— Діду, може, вип'ємо пива? Ти заплатив штраф, а я пригощаю пивом. Гаразд? — запропонував Алексіу.

Дід не відмовився, і вони сіли за столик у літній кав'ярні.

— Два кухлі пива з пінкою, — сказав Алексіу офіціантові й розстебнув комір кітеля.

Дід постукував пальцями по столу, пригадуючи розмову з Дойною.

— Товаришу капітане, дівчина боїться сказати правду. Отже, їй хтось погрожує. Ось я й думаю, хто саме?

— Кого підозрюєш? — спитав Алексіу, присолюючи пиво. — Замовляєш пиво з пінкою, а тобі приносять воду з крана, — нарікав він, невдоволений кольором улюбленого напою.

— Перебрав усіх по черзі. Із родини Скурту не може бути ніхто.

— Чому ти такий певний?

— Я не кажу, що абсолютно певний. Дійшов цього методом виключення. Ні Камелія, ні Леонте не можуть. Залишаються Вінченціу і Василе — також малоймовірно.

— Чому? Я не поспішав би знімати з них підозри. Гадаю, Вінченціу повернувся до неї і хотів задушити. Може, й не хотів задушити, але примушував сказати, де Йоана. Ти розмовляв із ним?

— Ні, Камелія не дозволила. Боїться, щоб у нього не було шоку.

— Я так і думав. А може, це і був вияв шоку. У людей типу Вінченціу спосіб мислення й поведінка не такі, як у всіх. Ти казав, що він симпатизував Йоані, причім дуже. А то й потайки кохав її — це теж не відпадає. Зникнення Йоани й напружена атмосфера в сім'ї, сварки, твої візити, про які він не міг не знати, настрій батьків, особливо Камелії, напевно, змусили його замислитись. Він таки міг повернутися до Дойни, коли подумав дорогою, що з Йоаною сталося лихо. І в пориві, якого не міг стримати, кинувся душити дівчину.

Дід маленькими ковтками попивав пиво, ніби гарячий чай. На слова Алексіу зморщився й відсунув кухоль убік.

— Про це ми довідаємось. Я поговорю з ним після того, як прочитаю дисертацію його матері. Звісно, зараз я до них не піду, бо певний — вона чекає на мій візит. Безперечно. Нехай підожде. Перед цим ознайомлюся з її дослідженням. Сподіваюся знайти там відповіді на багато запитань.

Алексіу всміхнувся:

— Діду, я вже прочитав дисертацію. Не вважаю себе за спеціаліста, але я консультувався з Добреску. У Камелії гострий розум. Але я думаю, ти помиляєшся, її дослідження не має нічого спільного з Вінченціу. Ідеться насамперед про манію величі, а не про роздвоєння особистості, Деяка непевність авторки пояснюється тим, що поведінка хворого, який перебував під її наглядом, була дуже непослідовна. Якщо справді існував конкретний, реальний хворий. Коли так, хотілося б знати, хто він. А робота, мушу сказати, з біса заплутана.

— Я попрошу дістати для мене особову справу лікаря Петрашку, — обізвався Дід.

— Думаю, він тут ні до чого, — байдуже відповів Алексіу й уважно глянув на Діда.

— Якби ви, товаришу капітане, були цього певні, то не просили б зробити аналіз попелу з цигарок. Я не сумніваюся, що попіл той самий. Більше того, коли б ви спитали про це Петрашку, він би спокійнісінько відповів, що так і мусить бути, адже коли ми прийшли, у попільничці лежала запалена цигарка. У ванну він також заходив кілька разів, отож і там лишився попіл.

— Отже, і ти думав про нього.

— Двері були замкнені. В той час як Вінченціу розмовляв у кімнаті з Дойною, хтось ховався у ванній.

— Гаразд. Але після того як Вінченціу пішов, Дойна роздяглася і, напевне, зайшла до ванної.

— Вона зайти не встигла. Тільки-но відчинила двері, як хтось ухопив її за горло. Але перед тим як давити, він, безперечно, розмовляв з нею.