Руді сестри

— Візьміть, Мануелю! Мій батько казав, що це чудова зброя. Якщо це не суперечить законові, я хотіла б подарувати його вам на знак нашої вдячності.

Пліній оглянув зброю і сховав до внутрішньої кишені піджака.

— Гарна штука. Не знаю, що на це скажуть у департаменті. В кожному разі дуже дякую.

Кроки чулися вже близько. Нарешті закопирсалися в дверях. Через кілька секунд замок клацнув.

Перший переступив поріг худий поліцейський з відмикачкою в руці. Потім Хіменес зі своїм черевом. За ними — дон Лотаріо, Луїс Торрес, Хасінто, Веласкете з телячими очима й Фараон, що встиг прихопити у спіжарні шмат сиру.

— Носив вовк овець — понесли і вовка, — мовив він, плямкаючи. — Отак і покладайся на поліцію… Якби не ми, сидів би ти тут аж до перемоги лівих.

Сестри Пелаес вийшли з ними, взявшись за руки, запевне трохи збентежені таким великим чоловічим товариством, та ще й нічної доби.

Віллу доньї Марії де лос Ремедіос огортала пітьма. Десь далеко світилися вогники. Було холоднувато.

Худий інспектор накинув ланцюг і замкнув на колодку хвіртку вілли.

Троє приятелів і Руді сестри сіли в поліційну машину, й вона рушила в напрямку міста.

— Ще одну справу розплутано, Мануелю, — задоволено озвався Фараон.

Пліній запалив сигарету й подумав, що вранці треба зайти до кравця.

— Мені не хотілося б, щоб проти них порушували справу, Мануелю, — сказала Марія. — Чи не можна це якось залагодити?

— Спробуємо. Гадаю, щось придумаємо.

Відкинувшись вигідніше на спинку сидіння, він вперше за час перебування в Мадріді почувся задоволеним з життя.