Страница 33 из 42
Федя не раз чув, як хазяїн каравели, самовдоволено посміхаючись, хвалився боцману й Франсіско, яку бурхливу діяльність розвинув Гуго і що він, Дієго, правильно зробив, настрахавши старого. Нарешті алхімік по-справжньому взявся за діло.
Щодня вранці і ввечері Дієго заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди. В суботу надвечір алхімік заявив капітанові, що робота наближається до кінця і ось-ось має завершитись. Астролог віртуозно, як справжній факусник, розіграв сцену одержання золота із морської води нібито за допомогою філософського каменя. Для цієї мети хитрий дідуган не поскупився власним шматочком золота завбільшки з горошину й заздалегідь кинув його в одну із колб.
Дієго так отетерів від радощів, що довго не міг отямитись. Потім поривчасто обняв шахрая й кілька разів поцілував. Хоч радість ущерть переповнювала серце капітана, він не забув одначе добутий шматочок золота покласти в кишеню свого камзола. Забачивши це, Гуго скривився, але змовчав.
Після цієї події Дієго наказав зняти варту біля каюти алхіміка, і той вільно став прогулюватися по каравелі.
Звістка про чудесне здобуття алхіміком золота блискавично облетіла корабель. Почув новину і Федя. Він, звичайно, ні на хвилину не мав сумніву, що астролог просто ошукав капітана, й спробував було натякнути йому про це, але той і слухати не захотів.
Хлопчиків бентежило, що досі їм не вдалося вистежити злочинців. І Федя й Ніанг добре розуміли, що ті не сидять склавши руки, а потихеньку діють і зовсім не збираються відмовлятися від свого підступного наміру.
Того дня, як і раніше, друзі прокинулись на світанку й передусім подалися на ніс корабля. Знаку на дверях каюти алхіміка не було.
— Можливо, ти не розчув, — пошепки спитав Ніанг, — і знак має з’явитися в іншому місці? — Він хвилинку подумав. — А може, вони вигадали щось нове, про що ми з тобою не знаємо?
Федя не встиг відповісти. За спинами у хлоп’ят почувся скрипучий солодкий голос:
— Мене розшукуєте, герцог?
Кудряш розгубився, не знаючи, що відповісти. Якусь мить він мовчки дивився на застиглі, як у сови, некліпаючі очі алхіміка, що, здавалося, пропікали його наскрізь. Тонкими пальцями Гуго гладив свою гостру борідку. Виручив Ніанг. З невинним виглядом хлопчик сказав:
— Герцог хоче попросити вас скласти його гороскоп…
Федя вдячно глянув на товариша й підхопив:
— Так, я давно збирався прохати вас про це. Я був би щиро вдячний, коли б ви ознайомили мене з астрологією.
Алхімік не приховував свого вдоволення. Нарешті цей гордий герцог визнав його перевагу. Більше того: сам напросився в учні!
— Ми з вами освічені люди, — посміхаючись мовив Гуго, — і я радий, невимовно радий, що всім непорозумінням між нами покладено край. Безперечно, я охоче передам вам свої знання. А вас попрошу, із свого боку, навчити мене медицини, як робити чарівні палички і завбачати погоду!
— Які там у мене знання медицини!.. — почав, було, Федя, та алхімік перебив його:
— Не приховуйте, герцог. Скромність у ваші роки — якість позитивна, але ваші знання, я мав нагоду переконатися в цьому, глибші за мої. — І тут же, спохопившись, додав: — 3 окремих питань, звичайно…
Не слухаючи Фединих заперечень, Гуго виніс карту зоряного неба і розгорнув її на перекинутому догори дном порожньому барилі. Карта, так само як і портулани стерничого, мала досить дивний вигляд. Її прикрашували яскраво розмальовані фігури чоловіків, жінок, левів, собак, ведмедів, вовків, чудернацьких риб.
Намагаючись набрати якомога поважнішого вигляду, Гуго кашлянув і повчальним тоном почав пояснювати:
— Перед вами, любий герцог, як ви самі бачите, карта небесного склепіння, що оточує нашу Землю. Хай це буде й не зовсім скромно, але мушу сказати, що карту виготовлено під моїм керівництвом у стінах Віденського університету… Так ось, переходжу до безпосереднього викладу основ астрології. Ця стародавня наука вчить, що доля всіх без винятку людей, навіть великих полководців і монархів, у тім числі, звичайно, й ваша, залежить від розміщення зірок на небосхилі. Кожен із нас народився під своєю зіркою, яка й визначає його подальшу путь. Зірки мають свої імена… Їх відтворено на карті у вигляді людей, звірів і птахів. Прошу звернути увагу, — астролог, тицьнув у карту жовтим від кислот пальцем, — на фігуру ведмедя, що відображає сузір’я Великої Ведмедиці… А це ось Полярна зірка… Крилатий кінь позначає групу зірок, що звуться Пегасом… Тут Сонце. Ви знаєте, безперечно, що воно з великою швидкістю рухається навколо Землі — центра всесвіту…
— Ви обмовились, — перебив астролога Федя, — не Сонце обертається навколо Землі, а Земля навколо Сонця.
Гуго єхидно посміхнувся. Його пташина голова якось дивно витягнулась, і він, з виглядом переваги, сухо сказав:
— При всій моїй повазі до вас, осмілюсь заперечити. Очевидно, ви не знайомі, — тут його губи насмішкувато пересмикнулися, — з працями славетного старогрецького вченого Птолемея. У своїх трактатах він довів, що в центрі всесвіту перебуває Земля, а навколо неї… — Гуго зробив багатозначну паузу і переможно закінчив: — Навколо неї рухаються Сонце, Місяць та інші планети.
Захоплені суперечкою, алхімік, Кудряш і Ніанг не помітили, як до них підійшов стерничий. Обпершись плечем об щоглу, він уже кілька хвилин уважно прислухався до лекції алхіміка. Коли ж Гуго став викладати вчення Птолемея, Франсіско не витримав і втрутився.
— Яка нісенітниця! — обурено вигукнув він. — Учення Птолемея, що його ви так вихваляєте, неправильне. Його розвінчав Микола Копернік. Земля є однією з планет Сонячної системи і так само, як Венера, Юпітер, Марс та інші, обертається по своїй орбіті навколо Сонця.
Астролог, наче його що вкусило, різко повернувся до Франсіска. Обличчя Гуго спалахнуло гнівом. Не стримуючи себе, він з обуренням накинувся на стерничого:
— Як ти смієш? — бризкаючи слиною, затупотів ногами Гуго. — Як смієш глузувати з великого Птолемеєвого вчення?! Ти нікчемний хробак порівняно з геніальним греком! Ти… ти…
Спостерігши вибачливу посмішку на губах стерничого, алхімік ще більше розлютився і, наступаючи на Франсіска, тремтячим голосом верескнув:
— Не чув я й чути не хочу про твого Коперніка! Та знаю одне: він пройдисвіт! Такий же вчений, як… як… — тут Гуго побачив конопатника, що йшов мимо, — як Луїс!
Зачувши своє ім’я, конопатник зупинився, зацікавлений, і підступив ближче.
Кудряш зібрався було довести астрологу, що той сам розуміється на астрономії не більше за Луїса. Хлопчик хотів зіслатися на те, що Земля — піщинка порівняно з Сонцем, а Сонце, в свою чергу, звичайна зірка серед багатьох мільярдів зірок нашої Галактики. Він хотів розповісти про новітні досягнення астрономії, про дослідження людиною космічних просторів, фотографування зворотного боку Місяця, створення першої штучної планети, політ автоматичної станції до планети Венери, нарешті, про безприкладні подвиги радянських космонавтів Юрія Гагаріна й Германа Титова, якими розпочато нову еру в історії людства. Та… Федя стримався. Він побоювався, що присутні не зрозуміють його і розповідь про досягнення астронавтики прозвучить як арабська казка із “1001 ночі”.
На подив Кудряша стерничий запитав у алхіміка:
— Вам доводилось швидко мчати в кареті?
— Ще б пак, — з викликом вигукнув той, — більше, ніж тобі!
— Коли так, — не звертаючи уваги на грубощі Гуго, мовив Франсіско, — ви, напевно, помічали, що тоді здається, ніби карета стоїть на місці, а назустріч їй мчать будинки, стовпи, дерева, кущі.
— Хай так, — неохоче згодився Гуго.
— Авжеж, істинна правда, — додав і Луїс.
— Так ось це і є простий доказ того, що й у нас із вами створюється враження, ніби Земля стоїть на місці, а Сонце рухається навколо нас, — закінчив Франсіско.
— Ви чудово пояснили, — з вдячністю сказав Кудряш.
— Ну, годі, друзі, — примирливо проворкотів Гуго, — Не будемо сперечатися. В цьому питанні кожен із нас лишається при своїй думці…