Страница 20 из 64
VII
Отож знову виграли. Я, певно, щиро здивувався б, якби ми програли.
Виграші. Вони стали ніби запрограмованими. Вкотре ловлю себе на думці, що звик до перемог. Команда лишалася тією ж. Методики тренувань я не міняв. Звідкіля цей стрибок? Невже народилася нова якість? Дурниці. Тільки дилетант може розраховувати на стабільний успіх там, де ще вчора не було жодних його ознак.
“Айстра” була предметом моїх постійних роздумів. Тепер до неї додався ще й Неш, який виринув на спортивному небосхилі невідомо звідкіля. Не віриться, що Неш випадково прибився до команди у скрутний, майже катастрофічний для неї момент. Хто він, ангел-рятівник? Чому не висуває ніяких умов? Що йому треба?
Я присунув телефон і набрав номер.
— Кріс? Здрастуй, друже! Мортон. Чи не могли б ми зустрітися? Коли тобі буде зручно. Давай повечеряємо. Гаразд. Завтра я чекаю…
Крістофер був пунктуальний, як завжди. За кілька хвилин до обумовленого часу його непримітний “олдсмобіл” завернув на стоянку, яку було видно з мого вікна.
Я не можу уявити сил, спроможних перешкодити Крістоферові вчасно з’являтися там, де цього вимагали справи. Мені навіть здається, що він і зі старою каргою-смертю заздалегідь обумовить зустріч і ляже в домовину в точно визначений час.
— А ти непогано влаштувався, старий, — кинув Крістофер, проходячи з передпокою до вітальні, де чекав скромний, проте вміло накритий стіл.
Я доклав до нього всіх своїх парубоцьких зусиль.
— Щось у тебе тут надто охайно для самітника. Ну, зізнавайся, бувають жіночки? Чи то пак, жіночка. Бо коли вчащають багато і різпі, то безладдя стає ще більше, ніж зовсім без них.
— Невже ти гадаєш, що я годен тільки на те, щоб горлати на своїх шибайголів?
— До чого й веду… Ну то вже твоя справа…
— Що питимеш?
— Як завжди — трішки віски й багато содової.
Сьорбаючи цей скорше прохолодний, ніж алкогольний напій, ми поговорили про енергетичну кризу, нові автомобілі, моральний занепад, останню роль Шарлотти Лоуренс і про те, як стало важко робити гроші.
— У тебе якийсь клопіт, Філіппе? Не запросив же ти мене просто правити теревені?
— Крісе! Мене цікавить наш лікар — містер Арчібальд Неш. Власне, Неша лікарем команди не назвеш — його послуги ми не оплачуємо. Віп зголосився — хоч як це дико звучить — працювати в клубі на добровільних засадах. Ти пам’ятаєш, як ми йшли до середини сезону. Тепер, коли справи поліпшилися, є час з’ясувати, чого хоче Неш. Який він має зиск з того, що крутиться біля нас. Одне я бачу напевне — лікар він кваліфікований…
— По це ти й посилав Боба?
— Боба? Я не давав йому ніяких доручень…
Кріс, що саме вибирав сандвіч, підвів на мене проникливі очі:
— Недавно Боб зустрічався з одним моїм хлопцем. Ти ж знаєш, у нас як у патріархальній сім’ї — немає таємниць один від одного. Так от, масажист дуже цікавиться лікарем. Особливо його минулим.
— Виявляється, Боб геніально передбачив моє бажання…
— Його, вочевидь, не влаштувало наше досьє на Неша. І він вирішив доповнити його самотужки. Мої хлопці ледь не наскочили на нього в котеджі лікаря. Я наказував ще раз ретельно оглянути Нешеву оселю. Вважав, що Боб діє від тебе…
“З чого б це Боб так узявся за лікаря? Невже давня образа? Чи, може, цього разу Воб виявився кмітливішим за мене?”
— Ти що, Філіппе, навіть не натякав Бобові? — перепитав Крістофер. — Він робить свою справу?
— Поки що не знаю…
— То притисни його, — порадив Крістофер, встаючи із-за столу. — Мої хлопці встигли “клацнути” Крихітку біля котеджу.
VIII
Боб розплющив очі і глянув на годинник — за двадцять хвилин старий Зільберман відчинить свою аптеку. Боб чекав на нього вже майже дві години. Він навіть додому не заскочив. Вирішив, поки з’явиться аптекар, якусь часину-другу перекуняти в машині.
Боб ввімкнув радіо. Передавали ранкові новини. За кілька метрів від його машини літня жінка щось розсипала із пакета. Навколо її ніг юрмилися голуби. Птахи норовили сісти їй на руки, на голову. Жінка лагідно їх відганяла, її вигляд свідчив про неабияку втіху.
“Чи був би я так потішений, аби те, що я знайшов у холодильнику Неша, допомогло мені збити пиху з Арчібальда…” — Боб посміхнувся, згадавши свій нічний візит до лікаря.
…Він трохи постояв у передпокої, призвичаюючись до чужого житла і слухаючи звуки, що долинали з вулиці.
Навпомацки зняв черевики і взув м’які пантофлі, які завбачливо купив уранці. Намагаючись уявити, як розставлені меблі в квартирі, обережно посунув до вітальні. Про всяк випадок акуратно поправив штори на вікнах. Тут доведеться затриматися довгенько. Променем ліхтарика намацав стілець і, закарбувавши в пам’яті розташування речей, поклав на нього плащ.
Поспішати не треба. Команда приїде тільки завтра. Мортон вирішив дати хлопцям тайм-аут. Цілий день хлюпатимуться на узбережжі. Ні гри, ні тренувань. Шеф на Бобове прохання про відлучку відповів байдуже: “Що ж, їдь. Сьогодні ти мені не знадобишся. Привіт ветеранам твого клубу!”
Обшук тільки тоді чогось вартий, коли провадиться спокійно і методично. Отож Боб почав зі стін, обійшов зліва направо по периметру вітальню, простукав підлогу, обмацав фотелі й стільці, переглянув книжки, переклав білизну в шафі, зазирнув у старий радіоприймач, не минув увагою і того, що лежало на письмовому столі. Бо деякі оригінали мають звичку залишати свої таємниці на видноті.
Ніщо в око не впадало. У такий спосіб перевірив три інші кімнати котеджу. Піднявся на горище. Товстий шар пилюки свідчив: принаймні років зо два сюди не потикалися. Спустився вниз. Сів на стілець посеред вітальні, вкинув у рот жувальну гумку.
Помешкання лікаря, мабуть, рідко прибиралося, і це справляло дивне враження, адже на люди Неш з’являвся завжди дбайливо вдягненим і чисто виголеним. Його вигляд виказував незмінну акуратність, яка взагалі притаманна лікарям. У квартирі ж тільки письмовий стіл та деяке медичне приладдя свідчило про увагу господаря. До інших предметів та речей у Неша нібито не доходили руки. Не хоче наймати служницю, щоб не було чужих очей у помешканні? Значить, є чого стерегтись. А отже, є що шукати…
Боб повернувся до медичного холодильника, якого ще раніше вирішив оглянути щонайретельніше. Холодильник був замкнений, але вмонтований (напевне, виготовлений на замовлення) замок не являв для Боба якоїсь загадки.
Без особливих сподівань Крихітка відчинив дверцята. Автоматично ввімкнулося освітлення камери, яка виявилася майже порожньою. Глюкоза у великих ампулах. Препарати, що тамують біль. Їх Боб пам’ятав з часів свого борцівського минулого. Під задньою стінкою камери стояли аптечні пляшечки з безбарвною рідиною. Етикеток чи позначок на них не було. Боб вийняв одну, покрутив у руці, відкоркував. Обережно понюхав. На кухні в пластиковому кошику знайшов невеличку пляшку з-під віскі. Старанно сполоснув її під краном. Налив у неї невідомої рідини. Потім аптечну посудинку долив водою і, поклавши її на своє місце, замкнув холодильник…
Передавали спортивний коментар. Щоб відігнати дрімоту, Боб мотнув головою, протер очі. Прислухався.
“…Так, “Айстра” різко поліпшила своє становище в турнірній таблиці й впритул наблизилася до лідерів чемпіонату. Ось чому таку велику увагу викликає її наступна зустріч із клубом “Ноттінгем”. Він зараз на другому місці. Знавці пророкують цікавий матч. Вони роблять це на тій підставі, що майбутні суперники грають у різний футбол. “Ноттінгем” — у так званий тотальний, “Айстра” знайшла себе в несподіваних і гострих контратаках, у яких чи не найголовнішу роль відіграють досвідчені футболісти: Хоок, Гамільтон, Інгеллоу… Ці імена давно відомі англійським уболівальникам…”
З-за рогу з’явився Оскар Зільберман, і Крихітка вимкнув приймач.
Аптекар носив довгі вуса й борідку, які не дуже старанно доглядав. Він ішов сягнистим кроком, енергійно розмахуючи руками.