Страница 8 из 62
Підземний тунель сполучення вів до пускової шахти. Праворуч і ліворуч тягнулися джгути різнокольорових кабелів, укладених на кронштейнах у декілька ярусів. Під стелею тьмяно світилися нечасті електричні плафони. Попереду Едварда розмірено крокував Ньюмен. Його тінь то скорочувалася і майже зникала при наближенні до чергового плафона, то раптом з’являлася знову, довга, незвичайно чорна і похмура.
Едвард чомусь уникав наступати на неї і періодично змінював дистанцію: можливо, тому, що він уперше так глибоко спускався у таємничі надра землі — міфічне царство тіней?
Тінь Ньюмена раптом зупинилася. Під нижнім кабельним ярусом Едвард побачив невелику клітку, на яку майор показав йому рукою. У кутку клітки сидів худющий рудий пацюк і зацьковано дивився на людей.
— Пастка на пацюків — агрегат Ньюмена, — пояснив Ньюмен. — Якщо ненароком наступите на нього, — залишитесь на все життя калікою.
Ньюмен підтягнув пружину “агрегату” і подався тунелем далі.
— Фашисти пояснювали свої невдачі на східному фронті агресивністю російських польових мишей. Їм нібито смакувала електропровідка німецьких танків. Місцеві колорадські пацюки теж не від того, щоб поласувати ізоляцією кабелів. Штатних котів нам не призначено, тому захищаємося як можемо.
Незабаром тунель уперся в масивні металеві двері сферичної форми. Ньюмен відкрив важкі засуви, і вони увійшли в напівтемний тамбур. У тьмяному світлі єдиного плафона на протилежній стіні невиразно позначилися контури других дверей. Вгорі спалахнуло і замиготіло червоне світлове табло з попереджувальним написом: “Стоп! Візуальне пізнавання!”
За мить спалахнуло ще одне табло: “Пароль?”
— Пам’ятаєте, як Алі-баба і сорок розбійників відкривали печеру? — несподівано запитав Ньюмен.
Едвард здивовано знизав плечима і голосно відповів:
— Сезам, відчини!
Червоне світло табло змінилося на зелене. Немов скоряючись магічним словам, другі двері безшумно покотилися на роликах ліворуч, у бетонну нішу.
Ньюмен кивнув на освітлений зсередини дверний отвір.
— Прошу вас, сер, у кондиціоновану печеру двадцятого століття.
Вони вийшли на вузенький майданчик, що оперізував тіло ракети на рівні її тупорилої головної частини. Едвард з цікавістю роззирнувся. Ракета стояла вертикально і займала майже весь простір шахти — величезної сталевої труби. З усіх боків ракету обплутували труби і кабелі, забарвлені в усі можливі кольори. В очах рябіло від їх буяння: синій, червоний, жовтогарячий… Здавалося, світло тут розпадалося на кольоровий спектр.
— Це “Титан”, — просто сказав Ньюмен. — Як бачите, зовсім не схожий на драйзерівського Френка Каупервуда.
— Сказати правду, і шахту, і ракету в ній раніше я уявляв приблизно так само, як колумбіаду Жюля Верна: чавунна гармата, замурована в кам’яній кладці шахти, а на дні шахти — гора піроксиліну.
— Доведеться мені взяти на себе роль Вергілія, — посміхнувся Ньюмен. — Згадайте-но восьмий круг Дантового пекла у “Божественній комедії”:
Є в пеклі місце, зване Лихосхови,
Залізних тонів муром кам’яним
Оточене; таке ж воно й з основи.
А посередині, у долі тім,
Глибока та широка є криниця, -
Про неї я пізніше розповім.
— За античною легендою, — вів далі Ньюмен, — сюди, в підземне царство Тартар, були ув’язнені Зевсом переможені ним титани — чудовиська з людськими головами і хвостами, як у драконів. Така ж доля спіткала і сучасні “Титани” виробництва фірми “Мартін”. Щоправда, міфічних титанів день і ніч стерегли біля воріт пекла сторукі велетні гекатонхейри. Як застереження, щоб чудовиська не вислизнули на волю. На Лоурі ж навпаки: все розраховано на швидке визволення атомних “Титанів”. А що у порівнянні з ними міфічні колоси? Гноми. Нікчемні, сумирні гноми. Журналісти кажуть, — усміхнувся Ньюмен, — що своїм виглядом “Титан” схожий на рушничний набій фантастичних розмірів. Але “голова” цього набою, — Ньюмен кивнув на боєголовку ракети, — зроблена не із свинцю. І важить вона не кілька грамів, а десять мільйонів тонн тротилового еквіваленту.
Едвард простягнув руку — доторкнувся до “голови”.
— Цікаво, а на яку ціль запрограмовано нашу ракету? — запитав він.
— Цікаво?! — перепитав Ньюмен. Він здивовано підвів брови й пильно подивився на Едварда. — Тут це питання нікого не цікавить. І ніхто не знає, куди й кому адресовано “Титани”. Ніхто, крім мене.
Ньюмен підняв трубку телефону внутрішнього зв’язку.
— Джексон, говорить Ньюмен. Відкрийте дах.
У шахті погасло світло, весь її простір сповнився розміреним гулом. І раптом угорі блиснула смужка денного світла, схожа на вузький серп місяця. Закинувши голови, Ньюмен і Едвард спостерігали, як із горловини шахти повільно зсувалася вбік товста бетонна плита. Незабаром над ракетою яскраво засяяв блакитний круг неба.
— Подивіться, Макклорі, як дивовижно схожий цей блакитний небесний круг на вид нашої планети з космосу. А ці рожеві хмари на небі? Чи не нагадують вони вам континенти, що омиваються океанами?.. До речі, про ціль, — після паузи сказав Ньюмен. — Дуже символічно, що в цю подобу земної кулі націлено міжконтинентальну ракету. У цьому сенс її і нашого призначення. Тип ракети — “Земля — Земля”. Ракета стартує із Землі, і ціль її — вся Земля.
В оперативному залі пункту управління запуском затишно, у світлі люмінесцентних ламп сяють екрани телевізорів, шкали приладів, панелі пультів. Тут зосереджено апаратуру для запуску ракети.
Едвард у парі з Ньюменом перебуває на бойовому чергуванні. Він ковзає поглядом по обладнанню оперативного залу. Намагаючись запам’ятати призначення кожного предмета, повторює вголос:
— Телефонний концентратор — внутрішній зв’язок. Два телефони без набірних дисків — прямі. Чорний — зв’язок зі штабом бази, червоний — зв’язок зі штабом стратегічного авіаційного командування. Крім телефону, зв’язок підтримується по радіо і телебаченню. “Тривожний сейф”. Його належить відкривати тільки за сигналом бойової тривоги. На випадок війни в ньому запечатаний пакет з бойовим наказом і польотне завдання — програма польоту ракети до цілі. Одержавши наказ, ми з Ньюменом повинні відімкнути спеціальними ключами кришки на своїх пультах управління і почати готувати “Титан” до запуску. Пуск ракети можливий тільки при одночасному повороті ключів обох операторів. Тому Ньюмен, як належить за інструкцією, сидить на відстані від мене і відділений пластмасовою перегородкою: щоб не допустити одночасного повороту обох ключів на пультах і запуск ракети однією людиною. Ось він, ключ війни. Висить на ланцюжку на шиї. Схожий на звичайний квартирний ключ. І зовсім не схожий на ту фатальну кнопку, про яку так багато роздзвонюють в усьому світі. Але поворот цього звичайного ключа означає світову війну. Ось і сиди тут безвилазно цілу добу і не лови гав — жди сигналу. Читай технічну літературу і милуйся своїм дзеркальним відображенням на панелі пульта.
Едвард підморгнув відображенню. Воно слухняно відповіло тим же.
А й справді — світ симетричний. Це підтверджують не тільки дзеркала. Це довели фізики. Спочатку Поль Дірак. Потім інші. За принципом симетрії всесвіту нашому світові відповідає антисвіт. Звичайній речовині — антиречовина. Планеті — антипланета. Галактиці — антигалактика. у природі існують елементарні частинки і античастинки. Точнісінько такі ж, але з протилежними зарядами. Електрону відповідає позитрон. Частинки як люди: зустрічаються й розходяться, народжуються і вмирають. При зіткненні частинки з античастинкою відбувається їх взаємне знищення — анігіляція. Виділяється величезна кількість енергії — і частинок немає. Елементарні частинки і люди. Люди — елементарні частинки…
Десь там, на другому боці землі, існує і Антилоурі, і антиракети. Обов’язково існують. Там теж цілодобово чергують біля пультів офіцери. Там заступають на чергування такі ж люди, як і ми, але з протилежними поглядами — антиподи. Десь там зараз чергує і мій антипод. Якийсь росіянин. Якийсь Антимакклорі. Він відповідає мені у людському суспільстві, як у природі електрон — позитрону. Ми з ним теж елементарні частинки. Ми схожі один на одного, як дві краплі води. Ми з ним — близнюки. Адже це він дивиться на мене з панелі пульта.
1
В перекладі Є. Дроб’язка.