Страница 45 из 59
— Я не належу до жодної з перелічених шкіл, — серйозно зауважив Добриня, — і взагалі не визнаю будь-якої з них. Хоч би вже тому, що кожне категоричне судження без достатнього обгрунтування стає гальмом, а то й запереченням наукової думки. Але ж я навіть не науковець! Мої розповіді — це автобіографічні спогади, це те, що я особисто пережив. Ви думаєте, я не розумію, чому мене вважають божевільним? Прекрасно розумію! І якби подібне не сталося саме зі мною, можливо, і я пристав би на ваш глузд. Бо воно справді нісенітниця — людина, перебуваючи у двадцятому столітті, має біографію часів Київської Русі!
— Все-таки давайте спробуємо, — наполіг Психолог. — Нагадаю: моє завдання — слухати, ваше — розповідати.
— Добре, я дещо розповім, — з цілковитою безнадією в голосі пообіцяв Добриня. — Хоч на цьому нашу розмову можна було б припинити. Розповім, а то у вас складеться думка про мене як про затятого упертюха.
Раптом вираз його обличчя змінився. Гіркота і розпач зникли без сліду. Добриня хвацько труснув хвилястими кучерями, очі його зухвало заіскрились.
— Пригадую один епізод, пов’язаний з проблематикою вікопомного дому Гориничів, — з веселим захопленням почав Добриня Микитович. — Щоб ви відчули подих і смак епохи, я процитую вам красне слово, як тоді називали передові статті, “Ганьба славу затьмарює”. Писано її було в часописі “Дружинник”, органі стольного штабу дружини. Оскільки ця стаття безпосередньо стосувалася мене, а я не мав коштів найняти інока, аби зняв копію, довелося завчити напам’ять. Між іншим, всупереч твердженню, що запанувало отут, я на свою пам’ять ніколи не скаржився. Тож слухайте.
І він зарокотав протяжним речитативом, як істинний оповідач старезних бувальщин:
— “Сурми сурмлять у Києві, богатирські співи чути в Чернігові, луна котиться до Путивля. Стяги промовляють: то вболівальники з Києва прийшли на двобій і оточили ратний майданчик довкола. Весь майдан заступили: вболівальники — галасом, хоробрі дружинники — щитами багряними. У полі чистому, у колі багряному Змій Горинич чолом б’є всіма головами, стольних прихильників двобою вітаючи. Він полум’ям пломеніє, він гарячою іскрою іскрить, він білим димом димує. Святом вогню починається всенародна забава. Килимами-узороччями вистелено дорогу богатиреві, славному змієборцю. Богатир булат несе, щоб здобути: собі — славу, а вболівальникам — утіху.
О чисте поле! Скільки ратних ігрищ бачило ти за будь-якої погоди! І коли сонце ламало золоті списи на осяйних шоломах храмів київських! І коли тремтіли в чорних хмарах сині блискавки! Пам’ятаєш, поле, невідпорні удари Добрині Микитовича, хитрі хитрощі Олекси Поповича, іже зарізав Тугарина Змійовича перед стольні трибуни? Звідси слава йде по землі непізнаній: Волзі, й Поморію, і Посулію, і Сурожу, і Корсуні, аж до тебе, тмутороканський йолопе!
Але, о братіє! Ганьба славу затьмарює, хула красному слову не товариш…
Літа минулого, коли Кия град вітав триглавого Горинича, гультіпаки шинкарські на полі чистому пляшки посіяли, що зійшли горем-кручиною. Як почав Горинище ногами топтати, як почав Горинище вогнем палити, як почав Горинище під хмари стрибати, тут у нього голота кабацька пляшками поцілила, у вогненні пащі вогнегасники встромила. Засичав Зміїще Горинище, як жар у воді, і поліг на ковил-траву кістьми білими, вивергаючи на стольний град хулу і сірку. Зробили: собі — на маленьку розвагу, тмутороканський дурням — на велику радість! Прикро, о братіє, що дружинники тоді розгубилися, щитами багряними Змія Горинича від яриг не заступили, списів гострих на поганцях не притупили. Тільки буй-тур змієборець пішов сам на сам на бешкетників, які й без мечів страхітливого Змія перемагають! І січа була люта.
Треба, о братіє, нашу славу підняти, себе показати, вболівальників і гостей потішити. Хочеться вірити, що на наступних змаганнях змієборця з Гориничем дружина в цілому й кожен дружинник зокрема докладуть усіх зусиль, щоб жодна пляшка не пролетіла, щоб жоден вогнегасник на вогнедишних чудовиськ не впав.
Змієборцям — слава!
Людям — потіха!
А Зміям Гориничам — вічне життя в билинах цього часу!”
Ясна річ, — хвацько просторікував далі Добриня, — оте красне слово писалося не для галочки, йшлося про новий двобій з Гориничем, і слід було заздалегідь подбати про зразковий лад на полі брані. У тому ж примірнику “Дружинника” було вміщено широку інформацію про прибуття новітнього крилатого супостата. Під назвою “На повітряних трасах Київщини — Горинич”. Ось послухайте.
І Добриня Микитович перейшов з тягучого тону стародавнього оповідача на скоромовку сучасного радіокоментатора:
“Днями кияни мали щасливу нагоду ознайомитися з новою удосконаленою моделлю літаючого супостата — на повітряні траси града Кия вийшов Змій Горинич-великоваговик (загальна вага 5000 пудів, з них 1200 пудів пального; довжина від носового рога до останнього хвостового шипа 125 сажнів; розмах крил 82 сажні). Зараз же високотехнічне чудовисько найвищої вагової категорії проходить у Жулянах останній цикл тренувань з бойового пілотажу та повітряних підступів.
Сім потворних вогнедишних голів на гнучких еластичних виях, тридцятисажневий могутній хвіст, всіяний довжелезними шипами, страшні ікла й пазурі створюють неповторний ансамбль стратегічних і тактичних засобів ведення сучасного двобою. Повітряний монстр уже встиг встановити світовий рекорд кровожерливості: за три доби він проковтнув 127 необережних ґаволовів, що в середньому становить 42 1/3 роззяви на добу. Отак гостинні кияни успішно розв’язали складну проблему харчування заморського розбишаки.
Експерти богатирського корпусу дали високу оцінку наймолодшому, але й наймогутнішому представникові з уславленого дому Зміїв Гориничів. Окремими лініями він дещо нагадує своїх знаменитих серійних пращурів, які одвіку накладали всіма головами на честь і во славу богатирів землі Руської. Немає сумніву, що їхній підлий нащадок усвідомить історичну місію своєї родини і гідно продовжить її славну традицію.
Вогнедишний людожер надихнув богатирів на нові ратні подвиги. Палахкотять бажанням схрестити свої мечі з крилатим суперником ветеран богатирського корпусу Добриня Микитович, юний отрок Олекса Попович, новоприбулий селянський син Ілля Муромець та десятки інших видатних богатирів.
Але кому з них віддати пальму першості?
Хто з них спустошить князівські запаси лаврових вінків?
На ці запитання дасть вичерпну відповідь жеребкування, що відбудеться опівдні наступного дня на стольному дворищі. Головний тлумач жеребкування — Володимир-князь. Вхід на дворище вільний.
Отож завтра жеребкування!
За тиждень — двобій.
Стежте за наступними номерами нашого літопису!
Квитки продаються в усіх касах столиці. Дітям до 16 років дивитися на Змія Горинича заборонено”.
Відчувалося, що Добриня Микитович завершує свою дивовижну і явно іронічну розповідь:
— Звісно, жеребок упав на мене — князь Володимир добре відав, у кого більше досвіду. Але звіту про двобій я, на жаль, процитувати не можу. Ні копії не зняв, ані напам’ять не вивчив. Знаєте, все не поспішав, бо примірник літопису надійно зберігався в Печерському архіві. А до двадцятого століття оті архіви не дійшли, бо під час вікопомної січі хороброї дружини на захист Києва їх попалили темні ординські невігласи.
— Більше нічого не пригадаєте?
— З газети?
— Хай буде з газети…
— Можна скористатися з вашої машинки?
— Будь ласка.
— Добриня сів до машинки і, лукаво всміхаючись, швиденько наклацав, зрозуміло, одразу в перекладі з давньоруської мови: “ДО ГАСТРОЛЕЙ СОЛОВ’Я РОЗБІЙНИКА. Свій творчий шлях Соловей Розбійник (справжнє ім’я Ахмет, Адихмантьїв син) почав тридесять років тому на підмостках горезвісних “Семи дубів”. Його висока професійна майстерність органічно поєднується’з високими цінами на квитки. Кожен, кому щастило попасти на концерт цього талановитого здирника, повертався додому голий і босий. Цим і пояснюється походження своєрідного артистичного псевдоніма Соловей Розбійник, яке Ахмет з честю проніс по всіх столицях і не принизив у жодній скарбниці.[11]
11
Нині — бухгалтерія (примітка Добрині Микитовича).