Союз п'яти

Одним словом, у день 14 травня на всій земній кулі стався невимовний переполох… З жахом, у нестямі ждали ночі. Голови всіх були задрані до зоряного неба. Коли над дахами, над залізними мостами, над шпилями дзвіниць, над гігантськими кранами заводів піднявся мирним і стареньким диском звичайний місяць, — пронеслося зітхання від полегшення і розчарування. Стало навіть по-міщанськи скучно.

Так кілька днів чекали загибелі світу. Билися об заклад. Місяць і далі повільно собі плив по небу. Настрій поліпшувався. На вулицях почали продавати “кишенькові телескопи” і закопчені скельця. Величезним успіхом користувалися булавки і брошки із зображенням місяця, що підморгує оком. Газети рябіли адресами хіромантів, які точно передрікали “день, що його треба боятися”.

Міс Сесіль Еспер, єдина дочка анілінового короля, з’явилася на банкеті яхт-клубу в сукні кольору місяця, в безколірному намисті і в діадемі з місячних каменів. Дами ахнули. Власники будинків готового одягу ахнули. Великі кравці і модні ювеліри ахнули. Місячний шовк і місячний камінь були оголошені модою.

Писали вірші про місяць. Виганяли хімічними сполуками голубі квіти. В шикарних ресторанах з’явилося навіть місячне морозиво, яке надзвичайно обтяжує шлунок. Ім’я Ігнатія Руфа облетіло всі земні широти. А біржа, мудра і обережна, не відповіла на це сум’яття коливанням ні на один цент.

V

Скляною рівниною лежав безбарвний океан під кошлатим, палючим сонцем. Від гір струмувало марево. Поникло листя на деревах. Високі мітелки пальм, здавалося, віддались спеці, — розпустилися в синьогарячому небі. Трищоглова “Фламінго”, мов привид, висіла над прозорою лагуною. Нестерпно блищали стальні канати, по яких у повітрі, в напрямі зубчастих скель, повзли вагонетки.

Острів здавався безлюдним. Але по той бік гір, у кратері йшла напружена робота. Туди по білому шосе, сполохуючи ящірок і гадюк, піднімався автомобіль. Керував Руф. Обертаючись до чотирьох своїх компаньйонів, що задихалися від спеки, він казав:

— Ми працюємо тепер у чотири зміни, і то робітники ледве витримують: учора зомліло від сонячного удару п’ятнадцять чоловік. Кратер нагрівається, мов піч. Китайці цілими юрбами вимагають розрахунку. Довелося на перевалах поставити кулемети. Ще гірше з американськими майстрами. Вони погрожують судом. Хай йому чорт, на острові немає ні жінок, ні розваг, Я наказав побудувати шинок біля струмка — ще гірше: за тиждень випито сто ящиків віскі і лікерів. Інженер Корвін ходить на роботу з зарядженим револьвером. Завтра прибуває, нарешті, пароплав з проститутками. Я сподіваюся, що це оздоровить острів.

Компаньйони посапували, витираючись хусточками. Ці два тижні після опублікування славнозвісної статті вселили в них величезну надію і величезну тривогу. Громадська думка реагувала сильніше, ніж це гадали. Біржа ніяк не відповіла на удар. Роботи посувалися успішно, і пробні досліди вдалися, але все це коштувало величезних грошей, і, крім того, Руф нехтував, мабуть, карним законодавством.

На перевалі відкрився вид робіт на дні кратера. Димила труба електричної станції. Снопи світла розходились від скляних щитів сонцеприймачів. Жовті і рожеві клуби диму різкими хмарами піднімалися з-за черепичних дахів хімічної лабораторії. Вузькоколійками рухалися вагонетки з матеріалами і підйомні крани, схожі на шибениці. Під похилими навісами тріщали пневматичні пробійники, і повітря стрясали металічні удари молотів. Серед звалищ, бунтів заліза і гір із бочок та мішків бродили голі люди в конусоподібних капелюхах.

Збоку, там, де вночі падала місячна тінь, лежали десятиметровими рядами металеві яйця з багатогранним гострим бивнем на одному кінці і широким розтрубом на другому.

— Шістдесят апаратів уже готові, — сказав Ігнатій Руф, киваючи головою на яйця, — їх лишається тільки зарядити. Ми повинні довести кількість їх до двохсот, хоч за розрахунками вистачило б і половини.

Він пустив автомобіль звивистою дорогою вниз і через кілька хвилин зупинився біля присадкуватого будинку з нетесаного каменю. На його плоскому даху стояли два кулемети. Інженер Корвін підійшов до автомобіля і, як завжди, без усмішки, мовчки трохи підняв тропічний шолом.

— Джентльмени побажали ознайомитися з готовими апаратами, — сказав Руф. — Джентльмени хочуть задати вам кілька технічних питань.

Усі вийшли з машини і слідом за Корвіним попрямували до апаратів. Голий китаєць, перебігши дорогу, обернувся і вискалив жовті зуби. Троє білих робітників поблизу почали щось злобно викрикувати, поводячи плечима, Корвін глянув на них темним поглядом, і вони буркочучи одійшли.

Апарати лежали в кінці під’їзної колії, яка вела в центр кратера, до бетонної площадки з установленим на ній металевим похилим диском. Інженер Корвін, креслячи палицею на піску і постукуючи нею по заклепках стальних яєць, говорив:

— Уперше такий снаряд, пристосований для двох пасажирів, був збудований в Петрограді в тисяча дев’ятсот двадцять першому році інженером Лосем. Він покрив на ньому п’ятдесят мільйонів кілометрів міжпланетного простору і повернувся на Землю. На жаль, його креслення загинули. Другий апарат, начинений дуже димучою речовиною, був запущений три роки тому з Південної Америки на Місяць і досяг його поверхні. Принцип дуже простий. Це — ракета. Всередині яйця — камера з запасом ультраліддиту. Тут, — Корвін показав на цилінпричний хвіст яйця, — ряд отворів, куди спрямовуються гази вибухаючого поступово, частинами, ультраліддиту. У верхній частині, там, де інженер Лось влаштовував жилу камеру, ми вміщуємо п’ять тонн нітронафталіну. Страшенна вибухова сила цієї речовини вам відома. Далі, — він ударив палицею об литі грані пірамідального бивня на другому кінці яйця, — оце бронебійна головка. Вона з сибірської молібденової сталі. Якщо припустити, що снаряд підійде до поверхні Місяця з швидкістю п’ятдесят кілометрів за секунду, то при ударі він повинен заритись у місячний грунт на величезну глибину.

Промисловці, міцно впираючись ногами в землю, слухали. Один з них, присадкуватий, огрядний, з гачкуватим носом, сказав:

— А все-таки, як же, чорти б його взяли, воно полетить?

— Так само, як ракета: штовхаючою дією газів, що утворюються під час тривалого вибуху, — відповів Корвін. — Під час піднімання ракети повітря не бере участі в дії, воно лише гальмує швидкість. У безповітряному просторі ракета летить за законом тіл, що вільно рухаються, з сталим прискоренням. Теоретично її швидкість повинна досягти граничної величини, тобто швидкості світла. Але при великих швидкостях навколо тіла розвиваються магнітні поля, які можуть навіть зупинити тіло в просторі. Цих магнітних впливів особливо боявся інженер Лось, хоч йому вдалося досягти швидкості тисячу кілометрів за секунду.

Тоді другий з промисловців, метис, похмурий і злий, сказав:

— Двісті снарядів! Але цього мало, щоб висадити в повітря проклятий Місяць! Ми його тільки поколупаємо.

— Снаряди вцілять математично всі в одну точку, — відповів Корвін. — Кожний, увійшовши в сферу притягання Місяця, дістане напрям до його центра, навіть коли б ми запустили їх з різних точок земної поверхні. За моїми розрахунками, снаряди впадуть у поясі Океану Бур. Один за одним через проміжки в сім-десять хвилин вони вганятимуться в глиб місячної кулі. Ми довбатимемо її ніби величезним долотом. І з кожним снарядом — вибух п’яти тонн нітронафталіну. Я б не хотів у цей час там курити свою люльку.

Цей тонкий жарт було сприйнято поблажливими усмішками. Третій з промисловців сказав, упившись нігтями в підборіддя:

— Дуже добре. Але з досвіду європейської війни ми знаємо, що ядра навіть найбільших гармат робили мізерні воронки. А нам же треба розламати кулю, яка всього лише в тридцять з половиною разів менша за земну.

— Жива сила ядра великої морської гармати дорівнює приблизно десяти мільйонам кілограмів, — відповів Корвін. — Якщо наше яйце важитиме десять тонн і рухатиметься з швидкістю п’ятдесят кілометрів за секунду, то жива сила, тобто тиск при ударі нашого яйця об поверхню Місяця, дорівнюватиме сімдесяти п’яти трильйонам кілограмів. Я боюся одного: що снаряди почнуть пронизувати Місяць, мов аркуш картону.