Страница 73 из 85
І Севастополь, бач, не в Кримській області, і винен сам лише Хрущов, а три Верховні Ради ні при чому.
Почитайте Аджубея, шановний Солженіцин, і знатимете, як гнали росіян уже в 50-ті роки в Крим, і як ті люди тікали з Криму, де «картоха нє растьот».
І спасибі вам! Ви ж одним із перших серед нинішньої націоналістичної еліти визнали: Ленін у 1919 році придушив і закабалив Україну. Проговорилися.
Чи відомо вам, Олександре Ісайовичу, що в 1944 році росіяни на півострові становили переважну меншість, порівняно з татарами і українцями. А ще раніше, 1666 року, за переписом (зверніть увагу, Олександре Ісайовичу, за переписом!) у Кримському ханстві проживало 1 120 тисяч осіб. Із них: татар — 180 тисяч; греків, караїмів, вірменів і євреїв — 20 тисяч; українців — 920 тисяч, «які займалися переважно землеробством, серед них — 120 тисяч жінок і 200 тисяч дітей».
Ще в 20-ті роки минулого століття (це коли Росія, за вашими-таки словами, придушувала Україну) українці становили третину населення Кримського півострова. І не забудьте, пане Солженіцин, — ще третину (навіть більше!) становили кримські татари, корінний народ півострова, про який ви таємниче замовчуєте.
Отже, зросійщення Криму відбулося в часи українські. І, як усім відомо, переважно відставними російськими офіцерами та їхньою челяддю, тобто людьми-зайдами.
Ви віруючий, пане Солженіцин. Настав час висповідатися. І Російська церква простить, як відпускала гріхи всім, хто «збирав» імперію. До речі, Російська держава (і за комуністів) завжди вихваляла людей, які проливали безневинну кров сусідів, та й російську теж, і що більше її лилося, то дужче вихваляла деспота. Згадайте: Івана Грозного (повністю вирізав татар у Казані, залив кров'ю Новгород), Петра І (вирізав невинних жінок і дітей у Батурині), Катерину II (у XVIII столітті ввела рабство в Україні та Білорусії, четвертувала і колесувала пугачовців). Можу вам багато про що нагадати, та, думаю, достатньо. І це найбільш розхвалені, найбільш улюблені ваші государі!
Викладаючи ці думки, я користуюся тільки даними, опублікованими в Росії, у старій чи в новій.
Зокрема, дані щодо Криму — із газети «Известия», № 50 від 29 лютого 1992 року. Стаття: «По чий череп прийшла мавпа?» Подумайте, Олександре Ісайовичу, можливо, вона вже й по ваш прийшла…
Цитую ваші думки далі: «… А Росія саме так, за 24 години позбулася 8 — 10 власне російських областей, 25 мільйонів етнічних росіян, які таким чином опинилися в ситуації «небажаних іноземців» — у місцях, де їхні батьки, діди, прадіди жили здавна, навіть із XVII століття».
Я не буду, пане Солженіцин, з вами сперечатися стосовно належності північних і східних областей Казахстану. Кожній чесній людині відомо, чиї ті землі, политі кров'ю казахських племен. Росіяни прийшли в ті землі з мечем, а не навпаки. Згадайте розбійника Єрмака. Йому випадково вдалося втекти від московської шибениці, а ви, образивши національні почуття казахів, установили йому пам'ятник в однойменному місті Єрмаку. Адже це предки казахів протистояли ватазі Єрмака. І немає нічого геройського в його жорстокості й віроломстві.
Уявіть собі в Саратові або Волгограді пам'ятник Батию або Мамаю, а в Москві — пам'ятник Чингісхану! Чи — що дозволено росіянам, іншим не дозволено?
Однак повернімося до українських земель, на які у вас великий апетит. Головним мотивом ваших міркувань про належність їх Росії є «їхнє переважне заселення російськими людьми». Ви лукавите, Олександре Ісайовичу, як завжди.
Ось для вас і для всіх зацікавлених дані з останньої, виданої в Москві, у Росії, третьої Радянської Енциклопедії про національний склад областей сходу та півдня України.
Видання 1969–1978 років: