Страница 84 из 104
— Так, тобі пообіцяно мою руку, — сказала вона, — але тільки після того, як ти вчиниш волю святого отця — підеш і здобудеш для мене мою Страмбу і станеш її справжнім, а не тільки проголошеним володарем. Я своє зробила; якби не я і не моя сповідь, бозна—що зараз було б із тобою — може, ти вже гойдався б на шибениці на мосту Сан—Анджело. Тепер твоя черга показати себе справжнім чоловіком.
Така була позиція Ізотти, коли вона повернулася з монастиря до резиденції її дядечка на віа Альдобрандіні, і папа з нею погодився. Справді—бо буде краще, якщо весілля відбудеться в Страмбі й уся церемонія пройде на очах у страмбського люду, з належною і звичною врочистістю, за участю герцогині—вдови, і якщо сам кардинал Тіначчо звінчає молодят; він, Його святість, простить йому віроломство, бо воно спричинене обставинами, вельми делікатними, за умови, звісно, що він визнає свою помилку й пристосується до нових умов.
Тож, коротше кажучи, шлюб Петра й Ізотти залежав тепер від того, як швидко Петр здобуде страмбську браму; на жаль, про військо, з допомогою якого він мав це зробити, папа геть—чисто забув, звівши нанівець своє благородне рішення і той розмах, який так прикрашав його, поки він гнівався.
— Ти заявив раніше, герцогу, що маєш намір здобути Страмбу з допомогою трьох своїх людей, — сказав папа Петрові, коли другого дня після бурхливого виступу в малому залі палацу святого Петра вділив йому нову аудієнцію. — Це, звичайно, з твого боку було нерозважливо, бо такі й подібні до них навіженства не можна чинити на власний страх і ризик, без опертя на вищі авторитети. Тепер ситуація цілком інша, адже за тобою стою я, намісник Божий на цій землі, і я благословляю твої діяння, так що троє твоїх мужів легко допоможуть тобі досягти успіху, якщо ти діятимеш з належною хитрістю і обережністю. Вість про те, що Джованні Гамбаріні Моя святість офіційно оголосила вбивцею герцога Танкреда, а захоплення ним влади — узурпацією, безперечно, дійде до Страмби дуже швидко, після чого становище Гамбаріні похитнеться; ох, я передчуваю, що вертаються ті геройські часи, коли один з моїх попередників, Юлій, сам особисто здобув місто Мірандолу, просто перелізши через захисний мур по драбині! Отож трьох чоловік, як на мене, тобі цілком вистачить; та я ніколи не ламаю дане раніше слово, і якщо я заявив, що поставлю тебе на чолі війська, то таки поставлю тебе на чолі війська, хоч і невеликого, але все ж таки війська. Якби я надав у твоє розпорядження всього трьох вояків, то вже цим би виконав свою обіцянку, бо зі збільшенням на трьох чоловік твоє власне військо подвоїлося б. Та я не маю звички виконувати свої обіцянки формально, — я виконую їх завжди тільки реально. Я надаю в твоє розпорядження не трьох мужів, бо ти міг би витлумачити це як глузування, а стократ більше, тобто триста вояків — з них сто п’ятдесят списоносців і сто п’ятдесят мушкетерів, усі без винятку найкращої швейцарської школи. Фінансувати цей похід, звісна річ, тобі доведеться самому, бо моя скарбниця, на жаль, порожня. Мої рядові вояки одержують півцехіна в день, і тобі доведеться регулярно виплачувати їм цю суму з власної кишені, якщо хочеш утримати їх у належному бадьорому і бойовому дусі. Це буде неважко, бо тепер, після офіційного присвоєння тобі титулу, ти’ безперечно, знайдеш якийсь банкірський дім, який матиме для себе за честь фінансувати твій похід. Отже, все складається якнайкраще, і я тебе, mi fili, не тільки благословляю, але й щиро вітаю. Ти задоволений?
Якщо перекласти це на менш обтічну мову, то папа, заспокоївшись, отямився і втратив до Петра всякий інтерес; саме вже уявлення, що Петр вирушить із Рима на Страмбу через усю Італію зі жменькою розважливих швейцарців, які звикли до спокійної вартової служби, і виплачуватиме їм з власної кишені щодень сто п’ятдесят цехінів, дрібних дукатів венеційського походження, вживання яких поширилося тепер по всій країні, було смішне й безглузде. І все ж той факт, що святий отець взагалі зволив з ним розмовляти і далі величав його герцогським титулом, міг означати, що коли папа й відсторонився від радикального розв’язання страмбської інтриги, то він іще не відмовився остаточно від своїх учорашніх обіцянок; отже, Джованні Гамбаріні й надалі залишається підданим анафемі, і святий отець нічого не мав би проти того, аби Петр власними силами й на свій страх і ризик скинув його з трону, завдяки чому вчорашня палка папина промова набула б своєї значущості і його авторитет зміцнився б легко і дешево.
Через те Петр проковтнув гірке розчарування, низько вклонився і, всміхнувшись по—юнацьки щиро, відповів:
— Задоволений, Pater Beatissimus, і висловлюю Вам, святий отче, свою найсердечнішу подяку; милості, якими Ваша святість зволила мене обдарувати, такі великі, що я можу прийняти їх лише почасти.
Папа здивовано звів брови.
— Лише почасти? Мені не здається, що військо з трьох чоловік надто велике, коли йдеться про здобуття міста.
— Ваша святість недооцінює силу і вплив свого благословення, яке Ви мені, крім усього, ще вділили, — сказав Петр. — Це благословення для мене така велика підтримка, що з її допомогою я виконаю своє завдання легко, в одну мить і без тих трьохсот вояків, яких Ваша святість надала в моє розпорядження. Моя заява, яку я зробив раніше перед Вашою святістю про свою рішучість здобути Страм—бу з допомогою трьох вояків, була, звісна річ, — і я це визнаю, — перебільшенням, до того ж жартівливим, але я спробую дістати належну військову підмогу власними силами, легше й дешевше. Отже, від швейцарців, яких Ваша святість великодушно надала в моє розпорядження, я відмовляюсь зі щирою й покірною вдячністю; зате, в зв’язку з тим, що люди недовірливі й злі, а в Страмбі багато заможних і шанованих громадян, прихильних до Гамбаріні, прошу Вашу святість дати мені письмове підтвердження того, що Ваша святість, як найвищий ленний володар Страмби, дійсно призначає мене наступником убитого герцога Танкреда.
Петр з нетерпінням чекав відповіді, бо якби святий отець відмовився видати йому таке підтвердження, то це означало б, що його оптимістичний аналіз ситуації був хибний і що папа кардинально змінив свій учорашній погляд. Здавалося навіть, що Петрова просьба заскочила папу зненацька й неприємна йому, бо він довго мовчав і мружив свої сльозаві очиці, але зрештою все ж таки покликав свого секретаря, кардинала—красеня, підперезаного золотим ланцюгом, і звелів йому приготувати належну грамоту.
— Tout зa vaut mieux que la merde — це краще, ніж нічого, — трохи перегодя висловився з цього приводу капітан д’Обере, коли вони простували вулицями Рима, пробуючи для початку перед своєю новою авантурою продати тигельок золота, виробленого в кузні в Монтератоне. — Але раджу вам цілком серйозно, mon ami, якомога швидше звіятись із Рима, бо тепер, безперечно, ви стали для папи небажаним, а звичка страчувати небажаних людей з допомогою отрути або кинджала, в чому Борджіа досяг—ли високої майстерності, поки що не пішла в забуття, а в деякому розумінні навіть досягла дивовижного вдосконалення. Надто остерігайтесь яєчних омлетів; я чув, що яєчні омлети ідеальні для того, аби підмішувати в них новий вид отрути під назвою лисиця — volpe, яка діє повільно, але надійно, а саме: отруєний помирає смертю, котру ніхто не відрізнить від болотної пропасниці. А коли ви звертаєте в найближчу вулицю, завжди йдіть серединою проїжджої частини, бо невідомо, чи не чигає хтось на вас за рогом.
— Цим правилом керувався Бенвенуто Челліні не знаю вже скільки десятиліть тому, — зауважив Петр. — Давні римляни казали, що часи змінюються і ми змінюємося разом з ними, але це неправда. Люди завжди були, є і будуть шельмами, і я в свої двадцять років уже починаю від усього цього стомлюватись.
Розмова ця була похмура, але настрій обох друзів незабаром поліпшився, бо золотар, до якого вони завернули, ні на мить не засумнівався в тому, що золото, яке вони йому запропонували, — щире, і ладен був купити його за тисячу цехінів. Петр вважав своїм обов’язком поторгуватися і вказати на виняткову і незвичайну чистоту свого товару й попросив за нього півтори тисячі. Нарешті зійшлися на тисячі двохстах, і Петр з капітаном покинули крамничку ошукані, зате задоволені.