Страница 4 из 104
Дія починається тоді, коли герцог Ліндебурзький Георг шепнув щось таємне на вухо своїй дочці принцесі Елізі. І хоч ініціатор нового перетворення Петра Куканя шведський король гине, його ідея продовжує жити. її підхоплює кардинал Рішельс і посилає до папи Урбана VIII свого повіреного отця Жозефа, котрий домовляється про все, що треба, з папою і заручається його згодою дати корону Куканеві. Все це, ясна річ, діється за спиною Петра, бо й справді його воля тут не мас ніякісінького значення. І ось у підземеллі герцога Вальдштейна відбувається багатозначна розмова. «Ви твердите, — запитав герцог, — ніби не знаєте, що ви претендент на чеський престол?» Петр якусь хвильку промовчав. «Таки не знаю». 1 справді він не знає, що ця ідея належить Густаву—Адольфу; не знає нічого про втручання в цю справу Рішельс; не зпае, що отець Жозеф домігся згоди римського папи на цей проект, як і того, що папа відновив для нього герцогство Страмбу, де він уже так нещасливо панував; не знає, що його мають намір одружити з принцесою Елізою і що за нього навіть планують, де він має прожити медовий місяць. І от що цікаво: Петра Куканя зовсім не вражає, що його долею граються можновладці, він сам бере участь у цій грі і випадково, чи не випадково, усуває з дороги єдиного серйозного конкурента — герцога Вальдштейна.
Без найменшого вагання Петр Кукань покидає своїх верітаріїв, яких одразу по тому знищують; він навіть скидає панцира, якого завжди носив під сорочкою, — відчуває себе убезпеченим. І вже тим перестає існувати, як давній Петр Кукань, — удар кинджалом чарівниці Лібуші тільки ставить на цій історії останній знак оклику. Кукань перетворюється в ніщо, як свого часу перетворивсь у ніщо малюк Цахес на прізвисько Цинобер з відомої повісті Е. Т. А. Гофмана.
Те, що вбиває його чарівниця Лібуша (однойменна з легендарною чеською князівною), — теж не випадково. Вона представниця ділового світу, який гріє руки на воєнному вогні і не лише ревнощі причина того, що чарівниця підносить кинджал на свого коханця й рятівника. Головна причина цієї акції в тому, що непереборний Петр засліпив на якийсь час очі цієї практичної дами (зрештою, це ще один фатум Петра Куканя, він постійно засліплює дам, має в них непомірний успіх, але який сумний наслідок від цього для тих таки дам — вони або неймовірно страждають, або гинуть), замерехтіло їй світлом ідеалу, вибило зі звичної колії, але це світло виявилося блиском скельця на смітнику. Чарівниця Лібуша повертається до того, з чого починала — збирає зі своїм чоловіком, найближчим приятелем Куканя, Франтою Ажзавтрадодому, гроші; вона народила Франті троє дітей, двоє з яких гинуть і тільки інколи на неї «нападав ґедзь, і тоді вона йшла до лісу збирати зілля — чародійне, звичайно, — потім сушила його, кидала в багаттячко, біля якого сиділа самотня до пізньої ночі й, плачучи, дивилася на дим, що здіймався рівною цівкою вгору, до зірок, інколи набираючи форми стрункої чоловічої постаті в білому вбранні й шепотіла, ридаючи: «Ти був єдиний, а я тебе вбила!..» Вона журилася й плакала, та це не перешкоджало їй складати грошенята, що їх вона відсилала векселями до Праги, — її «єдиний» перетворивсь у дим і пішов з димом, не залишивши по собі й сліду.
Отаку серйозну, сумну історію оповів читачеві своїм веселим, авантюрним романом Владімір Нефф. Отака печальна повість читається за бурлескними сценами, написаними елегантним стилем, які перериваються вряди—годи болющими описами жахливої людської бійні (знову—таки, як у нашого Івана Котляревського), людського безуму та облуди, світу, що сплівся в безглуздій, безконечній і нікому не потрібній війні, у підступах, брехні, змаганнях, боротьбі, яких не здолають зупинити ні супергерої, ні донкіхоти, ні ті, хто намагається їм вторувати.
Валерій Шевчук
Частина перша
СИН АЛХІМІКА
Загорнений у білу перинку, перев’язану синім сповивачем, викупаний у теплому купелі, Петр, новонароджений син празького алхіміка, пана Янека Куканя із Кукані, безтурботно спав під боком у своєї матері, яка лежала в ліжку на відстані руки від його колиски; вперше в житті він спав як істота самостійна, відокремлена від її тіла; і можна гадати, що сон його був без видінь, бо немовля, яке народилося того дня невдовзі після полудня, поза всяким сумнівом, не знало іще жодного обличчя, жодної особи, жодного предмета і пейзажу, без яких сни не можуть обходитися. Ніч була чорна, як сажа, й повна лихих знамень, але водночас і знамень добрих; а що знамення ці, добрі й лихі, взаємно врівноважувалися, то ми можемо лише сказати, що це була найзвичайнісінька ніч кінця квітня.
Поверхом нижче під ліжницею породіллі в своїй майстерні, де диявольськи смерділо аміаком і захололим димом, пан Янек Кукань із Кукані, чоловік шляхетний і роздумливий, саме переживав неймовірно хвилюючі миті, бо, за всіма ознаками, він наближався до завершення своєї Великої справи, тобто до створення Каменя філософів, який називався ще Королевою матерії, Великим магістеріумом, Великим еліксиром або Перлою досконалості, — чудодійної речовини, здатної обертати звичайні метали на метали коштовні.
Сидячи перед хитромудрою, хоч і навряд чи придатною для щоденних потреб пічкою, названою «атанор», мерзлякувато закутавшись у чорний оксамитовий халат, що сягав йому аж до п’ят, пан Янек час від часу роздував невеликим шкіряним міхом слабкий вогонь з деревного вугілля; таким чином він підтримував необхідну температуру в череп’яній мисці з піском, з якої стриміла герметично запаяна колба, так зване Філософське яйце, і водночас не спускав з її коштовного вмісту — золотаво—жовтої рідини з червонястим відтінком — своїх стомлених очей, гостроту зору яких посилювало криво нап’яте на ніс пенсне в дерев’яній оправі.
Цей червонястий відтінок, ніжний, майже не помітний, як світанок, що несміливо народжується снігового ранку, й викликав в алхіміка велику радість, яка межувала з подивом і невірою, бо це означало, що матерія, котру він творив уже шість з половиною років (та ще півроку зігрівав її в пісковій ванні), наближається до останньої з п’ятьох стадій свого визрівання. Перша стадія, яка називалася Caput corvi, або Вороняча голова, відзначається чорним забарвленням. Після тривалого нагрівання Вороняча голова сивіє, що свідчить про перехід у другу стадію, яка називається Одіж Покутника, або, скорочено, просто Покутник. Коли ж Покутник побіліє, настає третя стадія — Білий лебідь; після тривалого пропікання Білий лебідь жовтіє, що свідчить про настання четвертої стадії, наділеної зневажливою назвою Волова жовч, або Лев’ячий зуб, поки, нарешті, якщо все йде гаразд, набуває чудового відтінку Каменя філософів, Lapis philosophorum, і речовина стає сліпуче ясною, з перловим полиском, м’якою, наче віск, але здатною вибухати у вогні.
Алхіміків дім стояв на західній околиці нашої королівської столиці, недалеко від міських валів, у новому кварталі, заселеному здебільшого придворними й крайовими урядниками середнього копила. Його похмура майстерня мала тільки одне вікно, вузьке, мов стрільниця; прикрашало її зображення змії, яка кусає себе за хвіст і облямовує своїм тілом грецький напис, що містив основну ідею алхіміків усіх часів: «Усе походить з одного»; таке саме зображення, відтворене на емалі, й з таким самим написом пан Янек носив на персні з печаткою, якого він ніколи не знімав.
Саме приміщення було невелике, але надзвичайно багате вмістом, бо, крім «атанора», тут стояло ще п’ять різних пічок найфантастичніших форм, тепер погашених; найбільша з них, для плавлення металів, була розчинена; непролазні хащі різних стояків і дивовижних триніг, скриньок і табуретів, захаращених слоїками, і ступками, і книгами, очевидно, вченими, і бляшанками, і плавильними тиглями; найзначнішою серед них була величезна реторта, закріплена в мідяному кільці; над усім цим панував піл, куди вилазили по драбині і який підпирали два стовпці, обвішані ковшами різних форм і розмірів, щипцями та вагами. На полу, закутавшись в облізле ведмеже хутро й заснувши сном праведника, лежав famulus frater[1] пана Янека, Августин, чоловік учений, котрий, окрім усього іншого, знав ще й мову, якою розумілися Адам з Свою в раю.
1
прислужливий брат (латин.)