Страница 12 из 104
«Цей пан суворий, тут я довго не затримаюся», — подумав Петр; натхнений цією сценою, він з цікавістю спостерігав, як граф після раптового вибуху знову сів у крісло і, заплющивши очі, чекав, коли очиститься Sala del paradiso, котра ненадовго обернулася на пекло, і як його обличчя поступово набирало властивого йому кольору слонової кості.
Коли знову настала тиша, граф, усе ще не розплющуючи очей, кинув коротко й різко:
— Провітрити.
Лише після того, як його наказ було виконано і двоє слуг з допомогою гаків на жердках повідчиняли високі вікна, так що в прегарній залі потягло свіжим повітрям раннього ранку, граф устав і, мовби бажаючи винагородити товариство за свою недавню втрату самовладання, почав поводитись вишукано й чемно.
— Прошу, сідайте, синьйоро, — мовив він і, підвівши пані Афру до столика, викладеного перламутром, сам підсунув їй стільця й сів навпроти неї. — Перше ніж ми продовжимо наші переговори, треба, щоб усе було ясно з самого початку: ви, сподіваюсь, католичка?
— Католичка і до того ж благочестива, — відповіла пані Афра. — Щодня ходжу молитись до костьолу міноритів.
Вимовивши це, вона відразу ж злякалася, бо обличчя графа Гамбаріні зненацька, немовби хтось задув свічку, подурнішало і втратило свій попередній вираз; такі парадокси іноді трапляються, коли людину раптом осяє блискуча, немовби дарована з небесних висот думка.
— До костьолу міноритів, кажете?
— Так, з вашого ласкавого дозволу, до костьолу міноритів, — невпевнено повторила пані Афра.
— Але мінорити, — закричав пан граф, — це ж негідники, які вже два роки відмовляються продати мені архангела Михаїла, що висить там у них!
— Я цього не знала, — провинно відповіла пані Афра. — Запевняю вашу графську милість, що якби я була знала, що вони прогнівили вашу графську милість, то. пішла б молитися в інше місце.
— Не в тім річ, — зітхнув граф. — Хвилину тому мені не давала спокою думка, яку картину нагадує мені обличчя вашого сина, а для знавця мистецтва мого рівня це надзвичайно болісно й прикро, бо я не маю кого попросити про допомогу і в своїх шуканнях можу покладатися тільки і тільки на самого себе й на свою пам’ять, котра загалом чудова, але цього разу так по—зрадницькому підвела мене. Та я нарешті згадав: так, це образ архангела Михаїла з того костьолу, куди ви щодня ходите молитись. І це означає, що він кожного дня був у вас перед очима?
Пані Афра невиразно уявляла собі, що в міноритів висить якийсь архангел Михаїл, хоч і справді майже щодня бачила його перед собою, але вирішила, що буде розумно, коли вона дасть графові ствердну відповідь:
— Іноді й по кілька разів на день, ваша графська милосте.
— І тоді, коли ви носили під серцем свого сина, теж? Пані Афра сором’язливо схилила голову.
Граф здійняв обидві руки до алегорії Зими, що оздоблювала ту частину стелі, під якою вони сиділи.
— Accidente![10] —вигукнув він. — Але ж це означає, що тим часом як художники копіюють творіння природи, природа цього разу скопіювала витвір мистецтва, і що мінорити можуть подавитись своїм Михаїлом, бо я тепер матиму дома цілком пристойну його копію, намальовану пензлем самого всевишнього. Певна річ, — він глянув на Петра, — якщо цей ragazzo не бовдур і не негідник. О, non scherzamo, я не жартую, бо я не тільки знавець мистецтва, а ще й купець і не в моєму звичаї купувати кота в торбі. Як тебе звати, хлопчику?
— Мама вже вам сказала, що мене звуть Петр. Граф насварився на нього пальцем.
— Мені здається, що своїй незначній персоні ти надаєш аж занадто великої ваги, якщо вважаєш, що твоє ім’я, висловлене всього один раз, має кожному глибоко запасти в пам’ять. Скільки тобі років?
— Дванадцять, — відповів Петр, не зважаючи на те, що матуся звеліла йому приховати два роки, коли його запитають про вік.
— Це не зашкодить, якщо компаньйоном у мого сина буде трохи старший хлопець, — мовив граф. — А тепер скажи мені: за скільки днів Господь сотворив світ?
— У Біблії написано, що за шість.
— Слушно, дуже слушно. А хто є найбільшими ворогами роду християнського?
— Кажуть, що турки.
— Це «кажуть» можеш залишити при собі, якщо не хочеш викликати враження, що ти сам у це не віриш, — зауважив граф. — 3 яких елементів складається світ? Скільки їх?
— Та начебто чотири, — відповів Петр. — Земля, вода, вогонь і повітря.
— Слушно, але без цього «та начебто», — сказав граф. — Додавши «та начебто», ти цим самим висловлюєш сумнів, як і в попередньому випадку словом «кажуть». Закарбуй собі в пам’яті: ти такий малозначний і нікчемний, що твоя особиста думка нікого не цікавить, так само як ніхто не зобов’язаний пам’ятати твоє ім’я. А тепер я ще хотів би почути, скільки разів число «шість» уміщається в шістдесятьох шістьох. Двічі, еге ж?
Петр усміхнувся.
— Ну звичайно, двічі, якщо хтось число «одинадцять» вважає еквівалентом «двійки», бо її записують двома одиницями.
Граф закліпав очима, трохи розгублений.
— Отже, коротко і ясно — скільки разів?
— Мені здається, я вже сказав, що одинадцять, — відповів Петр, усе ще всміхаючись.
— Нарешті хоч один факт славний юнак Петр Кукань із Кукані визнає беззастережно, — всміхнувся граф. — Гаразд, ти витримав іспит, ти не в тім’я битий і свою нестерпну самовпевненість іноді приборкуєш тим, що вмієш мило, і я б навіть сказав, майже скромно, всміхатися. Але чорт забирай, я тільки тепер усвідомив, що коли поставив тобі перше запитання, за скільки днів Господь сотворив світ, а ти відповів: «У Біблії написано, що за шість», ти й тоді не хотів посилатися на авторитет Святого письма, навпаки, те твоє «у Біблії написано» мало такий самий скептичний сенс, як і твої пізніші «кажуть», «та начебто», за що я тобі вже дорікнув. Виходить, ми саме на тебе й чекали, якщо вірити або не вірити Святому письму.
Тут утрутилася пані Афра, схвильовано запевняючи графа, що Петр — хлопець побожний і взірцево пильнує обов’язок, який на нас покладає наша свята віра, однак усемогутній пан граф, на гарному, тонкому обличчі якого відбилася утома й нудьга, підвівся на знак того, що більше вже нічого не бажає слухати.
— Що ж, спробуємо, — сказав він. — На саму тільки думку, що знов довелося б оголосити конкурс, мені робиться зле.
Так почався новий етап у Петровому житті.
У вчених книгах, де алхіміки описали свої дії, вперто підкреслюється та обставина, що винайдення Філософського каменя має сенс не тільки практичний, але — головним чином і передусім — духовний, або спіритуалістичний сенс, тобто в даному разі мова йде не тільки про перетворення простих металів у метали благородні, але також і про зміцнення погляду на світ, який спирається на основний догмат, що «все походить з одного», тобто що всяка матерія — мертва і жива — походить з однієї і тієї самої основної праматерії; винайдення Філософського каменя веде також до метаморфози людини, яка займається Великим творінням: від природи ниций і грішний, як і всі люди, алхімік у тому неймовірному випробуванні терпеливості, що йому він мусить постійно піддавати себе під час праці, поволі позбувається своїх схильностей і захоплень, свого егоїзму, заздрості та інших мерзот. Нечиста посудина скверни, чим він був напочатку, з плином років стає кришталевим келихом покірності, самозречення та інших мирських чеснот; таким чином, хибна загальна думка, ніби надлюдські алхімікові зусилля рухає тільки і тільки бажання розбагатіти, бо в тих рідкісних випадках, коли Велике творіння вдасться йому якнайкраще, він стане таким морально досконалим, що все золото світу для нього вже не матиме вартості.
Той факт, що це часто повторюване твердження адептів філософічної, або герметичної науки цілком справедливе, пан Янек Кукань із Кукані довів вельми переконливо, навіть коли пані Афра завдала йому удару нижче пояса, без його відома вирвавши із сфери його впливу та влади єдиного улюбленого сина, чому він аж ніяк не міг опертися, бо був обтяжений матеріальною залежністю від придворних кіл, де граф Гамбаріні займав вельми значне становище; так от, коли він довідався, що Петр піде з його дому до чужоземного авантурника, за плечима в нього вже було півжиття праці над Великим творінням, яке внутрішньо так ушляхетнило його, що, замість обуритись і вчинити щось нерозважне, він тільки задумливо усміхнувся, погладив Петрове темне волосся, підстрижене під пажа, і сказав:
10
Чорт забирай! (Іт.)