Еліксир життя

— Все гаразд, Тоні. Шапочка на місці.

— Я в перерві…

— Ти в перерві не відійдеш ні на крок. Друга шапочка мені ні до чого. Хай думає, що цю забув дома. Чи загубив. Так краще для мене. І для нашої команди.

Почалася гра, і Малий забув про всі талісмани на світі. “Вовки” виступали на своєму полі, перед своїми уболівальниками — і запропонували одразу такий шалений темп, ніби намірялися розтерзати й з’їсти суперників живцем. Гра з першої ж хвилини стала до краю жорсткою, різкою, часом відверто грубою: щомиті лунав свисток арбітра, щедро сипалися зауваження й попередження. А далі все пішло так, як бувало, коли вірити газетним звітам, і в попередніх матчах з участю лідера. На п’ятнадцяту хвилину “Нові Колумби” цілком розгадали тактичний малюнок гри суперників і почали розвивати свої грізні атакуючі варіанти. Незабаром один з їхніх центрфорвардів чисто, немов в учбовому фільмі, вийшов сам на сам з воротарем “Вовків”, і той не зміг уже нічим зарадити.

— Так, здається, я не помилився, — задумливо мовив Гріні.

— Про що ви? — перепитав Малий.

Гріні немов прокинувся від сну, злякано озирнувся, відповів:

— Так, нічого. Добре на перехопленні діють…

І правда, “Колумби” безпомилково перехоплювали м’ячі, які їхні супротивники адресували від захисту до півзахисту, від півзахисту — нападаючим. Здавалося, вони підсвідомо вгадували, кому буде передано м’яч, передбачали найхитромудріші комбінації “Вовків” і руйнували їх ще на далеких підступах до своїх воріт. Коли ж переходили в атаку самі, визначити її розвиток було майже неможливо. Окремі передачі на перший погляд здавалися безглуздими, але неодмінно знаходили вільного гравця, що перебував у найвигіднішій позиції. Трибуни стогнали від досади: завжди грізні у себе вдома “Вовки” зараз скидалися на безрогих ягнят, у їхніх воротах опинилося шість “сухих” м’ячів, по три в кожному таймі.

Ніколи ще вони не програвали на своєму полі з таким розгромним рахунком.

— Знаменита команда! — вигукнув Малий, коли вони з тренером знову залишилися вдвох у машині. — Не уявляю, як ми зможемо виграти в них.

— Тоні, хлопчику мій, до тебе одне прохання, — поблажливо озвався Гріні. — Не панікуй, добре? І не наводь паніки на команду. Забудь про своє захоплення. Ми повинні твердити одне: з шести м’ячів п’ять — випадкові…

— Але ж…

— Тоні, жодного “але ж”! — у голосі тренера почулися владні нотки. — Даю слово: ми переможемо їх. І з дуже переконливим рахунком. Для цього ми й їздили сюди. І ти мені здорово, дуже здорово допоміг! Тепер допоможеш ще раз. Пам’ятай: з шести м’ячів п’ять — випадкові. Наші хлопці повинні вийти на гру з вірою в перемогу…

Ніхто, — зрозуміло, крім керівництва клубу “Оранжевих” та Малого, — не знав про поїздку Джорджа Гріні на матч “Нових Колумбів” з “Вовками”, про його дивні слова на трибуні і незначний трофей, який здобув для свого тренера Тоні. У зеніті слави не здогадувалися ні про що й брати Манета. Щоправда, пропажа однієї з двох чарівних шапочок Енріке занепокоїла Чезі, але тут він був безсилий; старший брат одвіку губив носовики, запальнички, гаманці; рано чи пізно мусило статися це й з шапочкою. На те, щоб повернути її, годі було сподіватися. Хто з уболівальників добровільно віддасть таку коштовну пам’ятку! До того ж у будь-кого з колекціонерів незвичайних сувенірів можна зірвати за неї солідний куш.

Білорожева шапочка, однак, і справді була переможним талісманом “Нових Колумбів”. І хоч її заміна не позначилася на виступі проти “Вовків”, уже в зустрічі з “Фіалками” сталася перша сенсація. Непробивний досі захист “Колумбів” раптом дав тріщину, у ворота Свєта Мартича влетів перший гол. І коли! На двадцятій хвилині, що аж ніяк не відповідало ходу всіх попередніх матчів: на цей час хлопці Манети завжди міцно володіли ініціативою, диктували суперникам свою волю. Відігралися вони лише за хвилину до перерви, а другий гол провели наприкінці гри.

Оглядачів цей результат дещо спантеличив. “Фіалки” невдало почали сезон, кілька їхніх провідних гравців тільки-но повернулися на поле після хвороби і не встигли набути форми. Всі були переконані, що вихованців Тома Гріні, наймолодшого з трьох братів-тренерів, “Нові Колумби” розтрощать з двозначним рахунком. Аж раптом така несподіванка! Зійшлися на тому, що попередні матчі втомили футболістів, їм треба перепочити, і тоді вони покажуть себе знову.

Та чергова зустріч, з клубом “ФК-14”, скінчилася ще несподіваніше: лідер втратив перше очко. Підопічні Чарлза Гріні, середульшого брата, перевершили самих себе. І хоч як старалися “Нові Колумби”, вони так і не змогли стати господарями становища. Щось розладналося в добре відрегульованому механізмі: не та була точність передач, не так упевнено, як завжди, перехоплювали гравці м’яч. Перший гол Свєт Мартич, котрого вже називали як майбутнього воротаря збірної країни, пропустив у середині першого тайму, другий — одразу після перерви. Лийте за десять хвилин до кінця “Колумби” заграли потужно, напористо й зуміли зрівняти рахунок.

Ось тоді президент клубу “Оранжевих”, який був на тому матчі, в розмові з одним молодим оглядачем наче випадково кинув фразу: мовляв, усе закономірно, справжні знавці на таке й чекали. Він розповів про поїздку Джорджа Гріні на гру з “Вовками”, про його спостереження й висновки, якими Джордж без сумніву поділився з братами. І на завершення запросив співрозмовника стати свідком сенсації, що станеться наступної суботи. У цих двох зустрічах Гріні дещо перевірив і тепер цілком певен: його вихованці зупинять переможну ходу лідера. Але тут, ніби схаменувшись, президент попросив, щоб розмова залишилася між ними, краще розповісти все після перемоги “Оранжевих”.

Недарма кажуть: слово — не горобець. Хіба міг оглядач протягом цілого тижня зберігати в своєму блокноті такий матеріал! Уже другого дня він докладно описав розмову, прикрасивши її й своїми досить оригінальними роздумами. Звичайно, президент може образитися, та коли це й справді секрет, не треба було теревенити зайве.

Однак ні президент “Оранжевих”, ні Джордж Гріні не образилися на молодого оглядача. Навпаки, прочитавши його витвір, обидва радо засміялися.

— Ви молодець, шеф! — задоволено сказав Гріні. — Надіслати такий привіт суперникові завжди добре. Тим більше перед відповідальною грою. Хай почухають собі потилицю. Ми тим часом приготуємо невеличкий сюрприз…

Чи варто казати, що в день зустрічі “Оранжевих” з “Новими Колумбами” стотисячний стадіон господарів поля був переповнений. Два яруси просторих трибун не могли вмістити всіх глядачів; хто примостився на сходах, вважав себе за щасливця. Юрби уболівальників влаштували демонстрацію, вимагаючи дозволу транслювати матч по телебаченню. Ще б пак: Джордж Гріні, чи не головний претендент на місце тренера збірної, заповзявся спинити лідера! Можна собі уявити, що діятиметься на полі, який то буде футбол! Адже сьогоднішні суперники Манети йдуть на другому місці, це одна з найкращих команд країни. Щоправда, вони набрали на п’ять очок менше за “Колумбів”, але на три очка випереджають “Олімпік”.

Цього дня відбувалося ще кілька поєдинків, від котрих залежав розподіл місць перед закінченням першого кола. Та майже всі відомі й не дуже відомі оглядачі обрали один маршрут — у гості до “Оранжевих”. Був серед них і Соді да Сільва. Він високо ставив тренерську майстерність Джорджа Гріні, знав його обережність і розумів: якщо Джордж впевнений у перемозі — матч варто подивитися.

— Ну, чим же ви нас сьогодні здивуєте? — спитав він уже на стадіоні. — Два слова, по секрету.

Гріні відповів виразним поглядом за його спину. Там щільним колом стояли колеги да Сільви з блокнотами й мікрофонами напоготові. Лукаво підморгнувши, він потягнув Соді за собою до роздягальні, куди звичайно вхід журналістам суворо заборонено… Футболісти готувалися до матчу весело, пересміювалися і жартували, наче перед другорядною грою. Да Сільва побачив: упевнений не тільки сам тренер, він глибоко переконав і своїх хлопців. До того ж повернувся на поле диригент команди — неперевершений Бібі. І коли Джордж приберіг ще й якусь несподіванку, “Новим Колумбам” справді буде непереливки.