Страница 7 из 56
Пишаючись цим успіхом, керівництво ФБР експонувало продірявлену автомашину на всесвітній виставці, відкритій саме в ті дні в Чікаго. А Френк Харпер, одягнутий в елегантну поліцейську уніформу, чотири рази на день розповідав відвідувачам, як він розправився з найнебезпечнішим членом банди Діллінджера — Клайдом Барроу.
В той час ніхто й уявити собі не міг, що згодом станеться ще більша сенсація — ліквідація самого ватажка банди. Причому не гарячкова діяльність усього апарату ФБР спричинить це, а… ревнощі маленької, непоказної жінки.
20 липня в бюро Мелвіса X. Первіса, шефа Чікагського відділення ФБР, з'явилася власниця пансіонату Анна Сейдж і з невинною усмішкою заявила, що домовилася зустрітись біля кінотеатру «Біограф» на Лінкольн-авеню з Джоном Діллінджером, щоб разом з ним подивитись фільм «Манхеттенська мелодрама». Присутня буде ще одна дама, подруга Діллінджера, але це не повинно бентежити поліцію. Отже, якщо хтось хоче побачити Діллінджера, то вона може це влаштувати. За цю інформацію вона вимагає виплату винагороди, обіцяної за голову Діллінджера, а також забезпечення її особистої охорони по дорозі до нью-йоркського порту, звідки вона має намір якомога швидше виїхати на пароплаві до Європи.
Спочатку Первіс поставився до розповіді відвідувачки з недовірою. Як же так? Роками ганяються за Діллінджером найкращі, найспритніші агенти ФБР і нічого не можуть вдіяти. Місяцями сидять у засідці за кожним стовпом, на кожній вулиці, у кожній пивничці найдосвідченіші з них, виглядаючи Діллінджера, і все марно. А тут з'являється до нього в бюро якась рудувата дамочка і так собі просто заявляє: «Якщо ви хочете впіймати Джона Діллінджера, приходьте в неділю увечері до кінотеатру «Біограф». Ні, Первіс не може цьому повірити. Це, мабуть, якийсь хитрий хід чи безглуздий жарт.
Однак насправді все саме так і було. Протягом кількох років Анна Сейдж була найвідданішою коханкою Діллінджера. Заради нього вона покинула свого чоловіка і щоразу переховувала гангстера в своєму пансіонаті, розташованому в сусідстві з канцелярією ФБР, коли його розшукувала поліція. Досі Анна Сейдж прощала своєму коханцеві інтрижки з іншими жінками. Але тепер, нарешті, терпець їй урвався. Зі свого останнього «турне» по Штатах Діллінджер повернувся в товаристві нової двадцятирічної подружки. Та ще й зажадав від Анни офіційного визнання своєї нової пасії, бо сама Анна, мовляв, стала вже занадто старою. Яке нахабство! Їй і так уже набридло подібне життя. Отож вона хоче покінчити з ним і розпочати все знову у себе на батьківщині, в Румунії. Винагорода за голову Діллінджера повинна допомогти їй у цьому. Ось чому Анна Сейдж і з'явилась до ФБР.
Тепер Первіс переконався, що жінка не бреше. Він обіцяє їй винагороду, безкарність та охорону аж до пароплава. Він хоче відразу взяти її під варту, аби з нею нічого не трапилось. Але жінка заперечливо хитає головою.
— Я повинна бути на місці, інакше ви не пізнаєте його. У нього тепер зовсім інший вигляд!
І Первіс уперше чує про операції на обличчі й руках Діллінджера.
Первіс одразу ж інформує шефа ФБР Гувера про можливість арештувати Діллінджера, але дістає вказівки, які змушують його лише безпорадно розвести руками. Ще б пак! Діллінджер цього вечора буде сам. Уперше є можливість схопити його живцем. Він стане перед судом, і нарешті можна буде дізнатись про всі його злочини й склад банди. Можливо, стане відомо, хто в адміністрації і поліції був у нього на утриманні, хто покривав його злочини і хто організував втечу з в'язниці Краун-Пойнт. Це дало б змогу, нарешті, очистити урядовий і поліцейський апарат від корупції.
Але наказ із Вашінгтона недвозначний: ліквідувати Діллінджера на місці!
Первіс виходить з себе. Він каже Гуверу:
— Але ж це безглуздя! У нас є два дні для підготовки. Ми можемо викликати солдатів і оточити весь район. Діллінджер не зможе тепер утекти!
Але шеф ФБР Гувер наполягає на своєму:
— Розстріляти Діллінджера на місці! — І, немовби побоюючись, що Первіс діятиме інакше, додає:— Посилаю підкріплення — Холліса і Каулі. Ви ж знаєте їх?
Так, Мелвіс X. Первіс знає їх. Холліс і Каулі — найкращі снайпери ФБР.
22 липня 1934 року сеанс у чікагському кінотеатрі «Біограф» закінчився о пів на дев'яту вечора. Сутінки ще не настали. Первіс сидів за кермом непоказного спортивного автомобіля метрів за 30 від виходу з кінотеатру. Холліс і Каулі на задньому сидінні приводили в бойову готовність свої автоматичні пістолети. Як тільки у дверях кінотеатру з'явилися перші глядачі, ті двоє вийшли з автомашини. Первіс залишається в ній і вмикає мотор. Чим більше людей виходить з кінотеатру, тим більше переодягнутих агентів ФБР під виглядом звичайних перехожих змішується з натовпом. Холліс і Каулі знають Анну Сейдж: їм уже показували її. Щоб запобігти будь-яким несподіванкам, з нею домовились: на знак того, що Діллінджер з нею, вона кине на тротуар рукавичку.
Каулі першим помічає червоний капелюшок Анни Сейдж, а потім біляве волосся двадцятирічної Поллі Гамільтон, яка йде поруч зі своїм кавалером. Але де ж сам Діллінджер? Між обома жінками Каулі бачить людину, яка у своєму жовтому солом'яному капелюсі, золотих окулярах без оправи й сірому костюмі схожа на поважного бухгалтера. Каулі й Холліс, які також помітили це тріо, розчаровано перезираються. Це ж не Діллінджер! Невже Анна Сейдж обдурила їх? Але тут Холліс побачив, як Анна Сейдж раптом нахилилась, підняла рукавичку й почала повільно відставати.
Холліс миттю підносить до губ поліцейський свисток і подає пронизливий сигнал. Починається останній етап «нещадного полювання».
Що означає цей пронизливий свист, відразу ж зрозуміли не тільки численні агенти ФБР, а й Діллінджер. Не оглядаючись, він кидається до найближчого перехрестя. В руці у нього пістолет, але вистрелити з нього він не встиг: Каулі випустив у нього всю обойму з відстані двох метрів, та й Холліс відстав лише на якусь частку секунди. Так і не зробивши жодного пострілу, Діллінджер падає горілиць на бруківку. Стрілянина спричиняє на вулиці загальну паніку. Охоплені жахом пішоходи натикаються один на одного, падають, намагаються сховатись у дверях будинків. Але вже за кілька хвилин вони юрмляться на розі вулиці, проштовхуються вперед, аби побачити прошитого кулями Діллінджера.
За годину преса й радіо повідомляють, що «ворога № 1» Сполучених Штатів Америки вбито.
Обох агентів ФБР тієї ж ночі викликає до Вашингтона їх шеф Гувер. Він зустрічає їх на аеродромі, перед об'єктивами фотоапаратів тисне їм руки і зворушено каже:
— Я дякую вам від імені американської поліції. Ви захистили і відновили її честь!
Тієї ж ночі Мелвіс X. Первіс, начальник Чікагського відділення ФБР, подає у відставку.
Безперечно, Джон Діллінджер 22 липня 1934 року дістав цілком заслужену кару — так само, як і його найнебезпечніші спільники, яких вбивали, мов скажених собак. Але «нещадне полювання» призвело і до зовсім несподіваних наслідків. Поклавши край злочинам Діллінджера, кулі агентів ФБР принесли йому водночас легендарну славу. «Нещадне полювання» не покінчило з гангстеризмом, а ще й піднесло його, так би мовити, на героїчний п'єдестал. Це засвідчив уже похорон Діллінджера.
В містечку Мурсвіллі, де Діллінджер народився, його ховали, як «національного героя». 30 тисяч людей, що прибули на спеціальних автобусах, пройшли повз відкриту труну.
Відтоді в безлічі гангстерських історій всіляко прославляються злочини Діллінджера, а поліція й закон виставляються на глум. І це має чи не гірші наслідки, ніж усі вбивства й пограбування, вчинені бандою Діллінджера: його згодом наслідуватимуть десятки тисяч нових американських гангстерів.