Вогненний водоспад

Я навів збільшувальне скло на його поверхню і сфокусував промені. Диск сонця, зменшений у багато разів, заяскравів на його блискучій поверхні маленькою цяткою, що сліпила очі. Мені хотілося перевірити, чи не плавитиметься ця речовина під час нагрівання. На тому місці, де була сонячна пляма, на камені з’явився невеликий горбик.

Здавалося, що камінь увібрав сонячне проміння і перетворив його на свою дивну чорну речовину. Раніш я ніколи не чув, щоб каміння росло під дією світла.

За півгодини на камені був уже не горбок, а чорна гілочка завдовжки трохи більше сантиметра! Вона була вся нерівна, у патьоках і напливах, як гілка старої тополі. З години на годину вона все видовжувалась. Я наводив промінь сонця то на один її бік, то на другий і змусив гілочку подвоїтись на кінці. Тепер цей чорний відросток ще більше нагадував живу гілочку.

В моєму житті це було перше, а може, й останнє наукове відкриття. У мене був камінь, про який, як я з’ясував, не повідомлялося навіть у книжках!

Зрештою я зрозумів, що мене схвилював не так сам факт падіння метеорита, як його незвичайна здатність рости під дією сонячних променів. У мене якось не вкладалося в голові, що невідчутні на дотик промені світла можуть раптом перетворюватись на відчутну дуже міцну чорну речовину.

Довго я намагався відшукати яке-небудь схоже явище в природі, але так і не знайшов.

Та, можливо, мій камінь не просто камінь, а уламок рослини з якоїсь далекої зруйнованої планети? Можливо, там, на її поверхні, росли непроглядні ліси з деревами з чорного каменю?

Під ранок, провертівшись усю ніч з боку на бік, я чітко сформулював два найнеясніших для себе питання: чи матеріальне світло і як рослини використовують його для свого росту? Я зважився поговорити з головним інженером і з нашим агрономом.

Я схопився якомога раніше і зустрів нашого головного інженера біля його домівки. На моє щастя, він теж вийшов раніше.

— Чатуєш? — розсміявся він. — Певне, знову щодо пального чи по запчастини прийшов?

— Та ні, інше…

— Що ж саме? Кажи прямо. Поговоримо відверто. Тільки без усяких там вигадок, без підходів. Не люблю цього! Давай просто до діла!

“Ну, що ж, до діла, так до діла, — подумав я. — Ще краще!” І просто напрямки спитав його:

— Семене Семеновичу, як по-вашому, чи матеріальне світло?

Головний інженер навіть зупинився від несподіванки, насупився й недовірливо оглянув мене з ніг до голови швидким поглядом.

— Яке світло?

— Ну, звичайне, сонячне, наприклад?

— Я ж просив тебе починати розмову без підходів. От манера починати від Адама! Кажи, чого тобі треба?

— А я й кажу без усякого Адама. Мені цікаво знати, чи матеріальне світло? Вчора з вечора засіла ця думка в голові, ніч погано спав, усе думав. Вирішив поговорити з вами. Ви не подумайте, я без усякої задньої думки!

Здається, головний інженер почав вірити, що я не жартую, але питання було надто незвичним і несподіваним.

— Що ж воно від бога, по-твоєму? Звичайно, матеріальне!

— Мені також здається, що матеріальне, от тільки якась незвичайна в нього матерія. Ось камінь — це справді матерія, його й помацати, й потримати можна в руках! А світло, воно якесь не таке… Не відчутне на дотик…

— А ти знаєш, як Ленін визначив матерію? — інженер навіть поморщився, намагаючись якнайточніше згадати ленінське формулювання. — “Філософська категорія для визначення об’єктивної реальності, що дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них”. Розумієш?

Я про всяк випадок ствердно кивнув головою.

— Світло є об’єктивна реальність, що існує незалежно від нашої свідомості. Ми лише відчуваємо його своїми органами чуттів постільки, поскільки можемо.

— Зрозумів. Тепер зрозумів.

— Ну, ось і все! Отже, світло — матерія й ніщо інше! Так і вважай надалі!

Тепер усе стало на місце. Оскільки світло матеріальне, то мені здавалося вже менш дивним, що воно перетворюється в моєму чорному камені на речовину. Просто матерія з однієї форми переходить в іншу форму.

Того ж дня я вибрав час для розмови й з агрономом. З ним ми зустрілися просто в полі. Я зупинив свого трактора й зіскочив на землю. Почати розмову після декількох звичайних фраз було зовсім не важко.

— Усе ніяк не зберуся спитати вас, як рослини використовують світло для свого росту.

— Щось ти занадто шкільне питання поставив мені, — усміхнувся агроном. — Ти ж про фотосинтез чув, напевне?

— Чути-то я чув, але забув.

— То я тобі коротко нагадаю основне. Рослини переробляють під дією світла вуглець, що є в повітрі, й воду на органічні речовини. Енергія сонячного світла перетворюється рослинами на хімічну. Це найосновніше…

Агроном далі довго розповідав мені про фотосинтез, а я кивав йому головою тільки з ввічливості. Він у нас любить побалакати!

Ні, те, що відбувалося в метеориті, зовсім не було схоже на фотосинтез. Мені здалося, що камінь ріс не за рахунок води й вуглецю, а саме за рахунок засвоєння світла. Я вирішив перевірити це в експериментальний спосіб. Ідея досліду була напрочуд простою.

Я поклав камінь на порцелянову тарілку, накрив його скляною банкою, а краї залив воском. Для ще надійнішої герметизації я налив у тарілку поверх воску шар води. Камінь було ізольовано від зовнішнього середовища надійно. До нього не було доступу повітря.

Через скло банки я навів збільшувачем на поверхню метеорита сонячне проміння. Якби для росту каменя потрібні були вуглець і вода, як для росту рослин, то мій камінь анітрохи не виріс би в замкненому просторі.

Приладнати поруч із банкою збільшувальне скло й навести сонячне проміння було справою кількох хвилин. Минула година, і я одержав точну відповідь на питання, яке мене схвилювало. Камінь ріс у замкненому об’ємі!

На кілька днів я облишив свій камінь. Зрання до вечора сидів у районній бібліотеці і перечитав усе, що там було про будову речовини та про перетворення енергії з одного виду в інший.

Я уявив собі метеорит до його падіння на поверхню Землі. Він линув у космосі відкілясь з невідомих глибин у напрямку до Сонця. Промені зірок безперервно, кожну мить, кожну секунду освітлювали його поверхню, И він увесь час ріс, ріс протягом усього свого довгого польоту, безперервно вбираючи в себе матерію, що ринула до нього з усіх сторін Всесвіту. Кожна, навіть найдальша, зірочка простягала до нього свій тоненький, ледве відчутний промінь.

Що б зробилося з цим уламком далекої зірки, коли б він не впав на поверхню Землі, а пролетів би повз наше Сонце та летів собі далі? Напевно, через декілька мільйонів років це був би вже не шматочок речовини, а велетенська брила, завбільшки, можливо, як наша планета.

Тиск всередині цього громаддя безперервно зростав би. Врешті-решт цей гігант досяг би таких розмірів, що його чорна речовина стала б плавитися в центрі від того, що на неї тиснули б горішні шари. Створилися б нові хімічні сполуки, змінилися б електронні оболонки атомів, невідома зоряна речовина поступово перетворювалася б у звичні для нас сполуки. Можливо, минули б ще сотні тисячоліть, і планета розплавилася б уся — від центра до самої поверхні. Колосальна енергія, накопичена в речовині, прагнула б вивільнитись, вирватись назовні.

У Всесвіті спалахнула б нова зірка, а мільярди її уламків, що перетворюють світло в речовину, стали б основою для створення нових планет і зірок. Можливо, деякі з них полинули б до інших галактик і через багато мільйонів років запалали б там зірками.

А що ж далі? Поміркуйте самі. Адже Всесвіт існує безконечно і безконечно існуватиме. Що це означає? Тільки те, що зірки й галактики не існували б, коли б матерія не перетворювалася із світла в речовину.

Так, так, так! Саме такого висновку я дійшов. У розвиткові галактик обов’язково повинно відбуватися перетворення світла й інших електромагнітних випромінювань на речовину. Інакше просто не могла б існувати речовина.