Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 4 из 28

І все ж через два тижні після прибуття Светломира й Авакума до міністерства знову надійшов тривожний сигнал — з заводу ще раз просочилася інформація, на щастя, й цього разу незначна. В Н було послано нових співробітників і додаткову техніку, а Светломира Горанова й Авакума Захова суворо попереджено.

Чутки про витік інформації з заводу дуже швидко дійшли й до інженерів конструкторського відділу. Зрозуміло, підозра при розслідуванні насамперед упаде на них, адже й необізнаному з виробничими процесами відомо, що не хто інший як конструктори визначають якість сталі і вид сталі. Вони вирішують, скільки вуглецю потрібно для виготовлення однієї сталі, а скільки — для іншої, з якої буде зроблено «дещо». Вони готують суміш із марганцю, кремнію, ванадію, сірки тощо і визначають, який відсоток марганцю, кремнію, вольфраму і таке інше треба взяти для такого-то виду сталі, а який відсоток д, я такого-то. Від них залежить також спосіб поєднання складників суміші з залізом, крім того, саме вони, а не хто інший, визначають якість майбутньої сталі. Словом, це люди, які мають доступ до секретів, і коли щось стає відомо, то підозра падає насамперед на них. Так і тепер: навколо них буцімто нічого не змінилося, але вони самі вже були не ті: більше мовчали, поглядали один на одного з подивом, а часом і з підозрою. Коли дирекція розпорядилася провести остаточну перевірку сталей конструкторському відділові, а не експериментаторам, вони впевнилися, що коло підозри замикається на них. Конструктори згуртувалися (людина стає певнішою, коли відчуває поруч чиєсь плече), стали ходити разом («ми знаємо, що ніхто з нас до цього не причетний») і вчащати, знову ж таки разом, до «П'яних вишень» («хто веселиться, той не мислить злого, а ми всі веселимося»). Так вони поводилися, а що крилося за тим усім, що приховував і що робив кожен з них, залишаючись на самоті, — це з певністю знав лише той, чиїм службовим обов'язком було не спускати з них ока.

Отже, троє статечних чоловіків із ЗСС мовчки простували безлюдним і похмурим полем до славної корчми «П'яні вишні». Попереду, енергійно вимахуючи парасолем, виступав начальник, і поли його широкого плаща маяли обабіч, ніби чорні крила грака, що летить низько над землею. За ним ішли його підлеглі — технолог Хафезов і програміст Димо Карадимов.

Того надвечір'я поле було геть порожнє. Вздовж дороги стирчали безлисті горіхи й чіплялися верхівками за кошлатий живіт неба, низько навислого над ними та чагарниками. Збиралося на дощ, вітер квилив у тернах, мов за покійником; троє мовчазних чоловіків, що поспішали безлюдним диким полем, додавали картині ще більшого суму й водночас тривоги.

О шостій годині одна хвилина вахтер бай Стамо замкнув за інженерами двері, сховав ключ і гукнув їм услід: «На добраніч!» За хвилину всі троє вийшли через чорний хід.

Зазначаємо час із такою точністю, бо він відіграє в нашій розповіді — як побачимо далі — винятково важливу роль. Додамо ще, знову ж таки у зв'язку з часом, що рівно о шостій закінчує роботу перша зміна, а о сьомій заступає друга. Конструкторський відділ працює в одну зміну — з дев'ятої ранку до шостої вечора.

Від заводу до корчми «П'яні вишні», розташованої на західній околиці міста, рівно півтора кілометра (це визначили водії за спідометром). Гарної години цю віддаль можна пройти за п'ятнадцять-двадцять хвилин. Того вечора троє інженерів конструкторського відділу вступили до корчми рівно о шостій годині вісімнадцять хвилин.

Корчма «П'яні вишні» знана не лише своїми винами й закусками, а й розміщенням своїх «трапезних», їх три: велика, середня й «закуток». У «закутку» стоять тільки три столи, в холодну пору палахкотить камін, по стінах розвішані мисливські трофеї — оленячі роги, кабаняче рило й опудало вовчої голови. Підлога застелена кошлатим хідником, під північною стіною — лава, накрита родопським килимком. Велику залу відвідують переважно лікарі й артисти з поблизьких окружної лікарні й міського драматичного театру. У святкові дні надвечір сюди завертають мисливці, стомлені пригодами в мальовничих Н-ських околицях. Тоді корчма гуде від галасу й сміху, між столами розгулюють кабани й вовки, на підлозі грають у довгої лози вухаті зайці, а в задимленому повітрі, насиченому ароматами битеників і смаженого на решітці м'яса, підпадьомкають перепілки, б'ють крилами перелякані бекаси. Якщо тваринний світ тут уявний, породжений фантастичними оповідями мисливців, то запах смаженого м'яса й дух вина справжні-справжнісінькі, адже розпечена решітка димить у глибині самої зали, а бочка з вином урочисто височіє над шинквасом, випнувши живіт, наче ненаситний бог Ваал.

Середню залу обладнано на догоду смакам керівних товаришів міста Н, точніше так, як ті смаки уявляє собі завідувач закладу бай Трифон Конов. Посередині стоїть довгий, наче призначений для засідань, стіл, застелений, щоправда, не зеленим сукном, а білою лляною скатертиною. За цим столом раз-двічі на тиждень засідають відповідальні керівники міста Н. Стільці оббиті, аби на них було зручно сидіти, а червоні панелі на півстіни навіюють м'який канцелярський затишок начальницьких кабінетів.

Завсідниками «закутка» були троє наших інженерів з конструкторського відділу. Часом сюди заходили Авакум і Светломир. Светломир звичайно приходив з першим заступником генерального директора, а Авакум — з одним із своїх бригадирів, якого ласкаво називав Алексом. Той Алекс насправді був наш давній знайомий, колишній лейтенант Петров. Кажемо «колишній», оскільки Петрову два роки тому надано звання капітана. Светломир тримався з конструкторами офіційно й лише зрідка перемовляв з ними слово-друге. Зате Авакум, як більш компанійська людина, швидко став бажаним гостем за їхнім столом. Вони раділи, коли Авакум підсідав до них, бо його товариство рятувало їх від нудьги і гнітючих, тривожних думок. Але ставилися до Авакума по-різному. Самовпевнений і поважний Прокопій почав несподівано з люб'язним усміхом величати його приятелем, а Димо Карадимов у душі зненавидів його, бо Авакум двічі переміг його у розв'язанні логічних задач. Байдужісіньким лишався тільки Спиридон Хафезов. Він або не прислухався до Авакумових слів, або вдавав, ніби не прислухається, аби не встрявати в розмову. Якось Прокопій, звертаючись до Авакума, кинув на адресу Спиридона:





— Він замислився над тим, що відповідати слідчому!

Спиридон на мить зблід, змінився на лиці, тоді єхидно всміхнувся й собі обернувся до Авакума:

— Ви його спитайте, чого це він ні сіло ні впало забалакав про слідчих.

— Я мав на увазі твого слідчого! — розвів довгими руками Прокопій. — Ти ж маєш слідчого у власній хаті!

— А ви порахували, скільки разів він сказав слово «слідчий»? — знову звернувся Спиридон до Авакума. І додав: — Чомусь саме це слово не виходить йому з голови.

— Я кажу це слово, наче «добридень», а ти сахаєшся від нього, наче від чорта! — зневажливо посміхнувся Прокопій.

— А хто з присутніх не сахнеться, почувши раптом, як ласкаво згадують його дружину? — весело засміявся Димо Карадимов. — Хіба знайдеться такий сміливець?

Отак Спиридон Хафезов уперше заговорив при Авакумові.

Але вони з Прокопієм почали вчащати до корчми, коли в ЗСС поповзли різні чутки і навколо конструкторського відділу почали згущатися хмари. Димо ж Карадимов найперший з них переступив поріг корчми ще два роки тому. Удвох із подругою посиділи в «закутку», скромно попоїли, трохи випили й ні про що особливе не розмовляли. Але назавтра по всьому Н сорока рознесла на хвості чутку, що молодий інженер і дочка одного з поважних мешканців заручилися. Дійшло до того, що батько дівчини зателефонував до нього й сердито запитав, доки він триматиме в таємниці свої заручини з його порядною дочкою. Хлопець мусив знову привести дівчину до корчми, але вже у велику залу, покликав завідувача Трифона Конова, й обоє водно заявили, що того вечора у «закутку» гомоніли про погоду й таке інше, що ні про які заручини й словом не обмовилися, бо вони цього й на гадці не мають. Трифон Конов згідливо мовив, що і в нього склалося таке саме враження, і твердо пообіцяв залагодити справу. Інакше й не міг зробити статечний чоловік, оскільки і Димо, й дівчина стверджували те саме, тільки що дівчина говорила сумно, а молодий інженер сердито й рішуче.