Страница 27 из 28
— В одній пляшечці смола, — сказав Карадимов, — а в другій — розчинник.
— А де ціанід? — запитав Авакум. Голос його був крижаний, а обличчя лишалося все так само закам'янілим.
Карадимов упустив пляшечку з розчинником, і червона рідина розтеклася по серветці. Він зблід.
— Що ти плетеш? — буркнув.
Авакум устав.
— Якщо за три хвилини не принесеш ціаніду, я викличу міліцію, і все твоє житло перевернуть догори дном.
— Що вони знають, що розкопали? — просичав Карадимов.
Він нагнувся, щоб ухопити важку металеву попільницю, але його щось ураз засліпило, і ще за мить руки опинилися в наручниках.
— Ця сталь не така спеціальна, як та, з якої ти робиш свої смертельні пружинки, але вона теж надійна. Хто вбив Юліана Петрова, мерзотнику?
— Спиридон Драгнев його вбив!
Карадимов тремтів так, що аж зуби цокотіли.
— Ти зробив Драгневу пружинки?
— Я.
— Ти повідомляв про надходження таємних документів?
— Я.
— Хто виносив інформацію?
— Не знаю! Може, Сапарев. Не знаю! В цьому ділі кожен діяв окремо. Ми не були зв'язані між собою. Напевне, Драгнев мав зв'язок з кожним зокрема.
— Кому Драгнев передавав дані?
— Драгнев по рації передавав місце й час зустрічі з інформатором. Прийом й передачі провадилися через пароль, щоразу інший.
— Радіосеанси односторонні?
— Так. Говорив лише Драгнев. Там уже знали день і годину і лише чекали виклику.
— Якого дня й о котрій годині Драгнев вів передачу? Де?
— Понеділок, десята вечора, на болоті.
— Звідки тобі відомі ці. подробиці? Адже кожен з вас працював окремо?
— Я стежив за Драгневим. Готувався його викрити. Ви мене випередили буквально на пару днів!
І Карадимов заплакав. Плечі його здригалися від страшного чоловічого плачу.
О десятій годині Авакум передав з болота: «Завтра, у вівторок, о десятій вечора біля верби передача товару. Пароль: «Чи є нові вікна?» Відповідь: «Тільки двоє».
До Анастасія заскочив лише на кілька хвилин.
— Маю до тебе прохання, — промовив, довірливо кладучи йому руку на плече. — Аби завтра від шостої ранку тебе тут не було!
— Аби мене не було до якого часу? — насторожено звів брови Анастасій, подумавши, що приятель також почне вмовляти його ВЗАГАЛІ піти геть з цього «нечистого» місця.
— Лише до десятої вечора! — уточнив Авакум. — До десятої вечора не з'являйся ні поблизу, ні далі! І нікому ні слова, добре? Як тоді в Момчилові!
— Можеш на мене покластися! — гордо сказав Анастасій. — Хіба нам уперше з тобою працювати?
Проїжджачи біля ресторану, Авакум зупинив «Волгу» й побіг до телефонної будки. Накрутив номер інженера Прокопія Сапарева.
— Тебе турбує археолог! — сказав він, коли інженер узяв трубку.
— Гм, — буркнуло в трубці. — Ну що, склеїло тобі те падло люльку?
— Те падло вже в міліції, його забрали!
— Через люльку?
— Не думаю!
— А тобі якого біса треба, що дзвониш?
— Хочу запросити тебе завтра на вечерю. Є одна ідея щодо твоєї ясновидки!
— По-перше, які вже ввечері ідеї. А по-друге — ясновидка не моя.
— Як хочеш! — сказав Авакум.
— А де, в біса, буде та вечеря?
— Вдома в одного мого дуже доброго приятеля, лікаря-ветеринара. Це в селі Воднянках, у колишній корчмі старої дороги.
— Гм! — почулося на другому кінці.
— Ну? — запитав Авакум.
— Ви всі ненормальні, хай вам біс! Але в мене теж не всі дома, тож я неодмінно прийду! О котрій годині?
— По десятій!
На другому кінці поклали трубку.
Прибувши до Н, Авакум викликав капітана Петрова.
— Завтра рівно о п'ятій ранку поїдемо до села Воднянок. Візьми з собою двох лейтенантів і сержанта. Одяг — плащі, чоботи. Візьміть потужні ліхтарі, перевірте зброю. Збірний пункт — стара корчма. А втім, я сам покажу, їхатимете за мною.
— Слухаю! — відповів капітан Петров.
— Коли закінчимо роботу, залишимося повечеряти в старій корчмі. Хоч уже пізно, постарайся дістати продуктів на добру чоловічу вечерю.
— Постараюся! — стиха клацнули підбори капітана Петрова.
Два лейтенанти, сержант, капітан Петров і Авакум залишилися в корчмі, а шофери поїхали машинами назад. Наближалася сьома година. Щойно почало світати, падав тихий холодний дощ, над болотом здіймався легкий туман.
Авакум посадовив усіх за великий подовгастий стіл, дістав з портфеля папір та олівець і почав викладати план наступної операції.
— Диспозиція така, — сказав він і показав план місцевості від початку стежки до середини болота, де хрестиком було позначено плакучу вербу. — Сержант ховається в тому місці, де стежка спускається в болото. Звідси йтиме «гість» по інформацію. Сержант його не зупиняє. Діятиме лише в тому разі, якщо ми біля верби випустимо «гостя» і він, рятуючись, спробує вислизнути назад тією самою дорогою. Зрозуміло? Я і лейтенант Симов маскуємося з південного боку верби, а капітан Петров і лейтенант Станчев — з північного. Коли ті двоє зустрінуться і один передасть матеріали іншому, я освічу їх ліхтариком, і ми всі разом кинемось на них. Ніякої стрілянини! Стріляти лише у разі, якщо вони почнуть перші. Запитання є?
— Коли займаємо позицію? — запитав капітан Петров.
— Коли добре стемніє. Годині о сьомій.
— І мокнутимемо до десятої! — засміявся капітан Петров.
— А для чого ж я вам казав одягти плащі?
Двоє зустрілися о десятій одна хвилина. Ішов тихий дощ, панувала непроглядна темрява.
Перший запитай:
— Чи є нові вікна?
Другий відповів:
— Тільки двоє.
— Ну то тримай! — промовив перший.
— Це все? — запитав другий.
— Більше нема! — сказав перший.
В цю мить Авакум натиснув кнопку ліхтарика, й потужний потік жовтого світла вихопив по пояс із темряви мертвотну, наче потойбічну постать Прокопія Сапарева в чорному плащі й чорному котелку.
Той, що стояв спиною до світла, скочив уперед, а Прокопій Сапарев кинувся на стежку.
Світло згасло.
— Тримайте його! — вигукнув Авакум.
Звідти, куди скочив невідомий, блиснув вогонь, пролунав постріл, почувся шум борюкання, лейтенант Станчев крикнув:
— Він тут!
Авакум знову ввімкнув ліхтарик. Лейтенант Станчев сидів на спині невідомого й заламував йому руки, а капітан Петров побіг за інженером.
— Петров, стій! — закричав Авакум. — Стій!
Петров хитнувся й застиг на місці.
Знову стало тихо.
І раптом відчайдушний крик розпанахав темряву.
— Рятуйте!
Прокопій, напевно, попав у трясовину.
— Рятуйте!.. Рятуйте! — нелюдським голосом волав Прокопій.
І знову настала тиша.
— Який жах! — прошепотів капітан Петров.
— Якби я тебе не зупинив, то й ти б зараз болото ковтав! — сердито кинув Авакум.
Авакум пішов перший, за ним — спійманий у наручниках. Коли підійшли до корчми, джип з управління вже чекав на дорозі. Сержант стояв біля нього, притупуючи від холоду ногами.
— Сержантові й лейтенантам відвезти затриманого в управління! — наказав Авакум. — Ми з капітаном Петровим залишаємося тут.
Коли джип від'їхав, Авакум промовив до капітана Петрова, дивлячись на освітлені вікна корчми:
— В корчмі тебе чекає велика несподіванка!
Увійшовши в простору кімнату, капітан Петров аж остовпів від подиву: навпроти з чаркою в руках сидів інженер Прокопій Сапарев.
Капітан Петров протер очі, аби переконатися, що це не сон. Потім знову глянув на інженера.
— Хай йому грець! — вигукнув інженер. — Що це з ним таке?
В цю мить капітан Петров ляснув себе долонею по чолі.
— Здогадався! — розреготався він. — Зрозумів!
— А-га! — сказав Авакум. — Зрозумів, що син може мати дядька, хоча його батько й не має брата?
Налили вина, випили, й доки Анастасій готував вечерю, Авакум розповів: