Історія з собаками

Він труснув головою й постукав пальцем по фотографіях.

— Що робити цим фотографіям у тайнику бая Спиро Драгнева? Що зв'язує Спиро Драгнева з інженером Сапаревим, якщо інженер Сапарев насправді чиста людина? Адже це ще один доказ, що в основі всієї історії — Прокопій Сапарев. Рятуй його, коли не маєш іншої роботи!

Авакум, насупивши брови, зібрав фотографії й відкинув їх убік, як відкидають погані карти при програші. Потім узяв фотографію, що досі була в конверті, й обличчя його, коли виймав ту фотографію, ожило й засвітилося радістю. Він кину в знімок Анастасієві й запитав:

— Що ти тут бачиш?

— Порнографічне фото! — обурився Анастасій. Він кинув фотографію на стіл і розчаровано глянув на Авакума.

На фотографії молодий чоловік обіймав роздягнену молоду жінку, нецеремонно поклавши руку на її ліву грудь.

— Що ти бачиш? — весело запитав Авакум.

— Звичайна порнографія! — ображено звів плечі Анастасій. — Чого ти причепився, ще й питаєш?

— Як же не питати? Знаєш, як це важливо? Коли б ти тільки уявив, як це важливо, ти заспівав би від радості! Але ти не знаєш цих людей, отож я тобі розповім. Хлопець, любий друже, це один із інженерів конструкторського відділу ЗСС Димо Карадимов. А жінка, яку він так цинічно, на твою думку, пригортає, — це Ліляна Павлова, дружина генерального директора ЗСС. Тепер розумієш, друже, чому мене бере охота вигукнути «гіп-гіп ура!»? Не розумієш? Нічого, я тобі поясню. Коли корчма ще діяла, сюди прибували на любовні побачення інженер Карадимов і дружина генерального директора Ліляна Павлова. Бай Спиро, щоб вони могли побути насамоті, відступав їм, видно, підсобну кімнатку біля кухні, а сам через дірку в дверях сфотографував коханців у найбільш непідходящий для них момент. І от якогось дня бай Спиро показав Карадимову копію фотографії й запитав, що буде, коли фотографія ВИПАДКОВО опиниться в руках генерального директора. Що відповів Карадимов, чи піддався на шантаж (найбанальніший вид шантажу для вербування агентів!), а якщо піддався, то наскільки — про це я поки що не можу сказати нічого. Приперті до стіни, боячись прилюдного скандалу або ж помсти зрадженого чоловіка, коханці, звичайно, погоджуються на певне співробітництво з власником компрометуючих документів. Спочатку вони тішать себе думкою, що перехитрують кредитора, постачаючи йому лише другорядні дані. Вони не розуміють логіки зради, яка кінець кінцем неминуче призводить до катастрофи. Але так чи інакше зараз я не скажу нічого певного. Лише констатую, що бай Спиро запропонував інженерові участь у грі. Чи той погодився і яку участь узяв у грі — буде видно далі.

Фотографія показує інженера Карадимова як коханця. В руках бая Спиро вона стала засобом шантажу. Коротко кажучи, ми маємо логічний сигнал, що навколо Карадимова щось діється. Але поки що у нас немає жодних доказів його шпигунства.

Ось як стоїть справа зараз. Проти Сапарева є факти, але немає логіки. Проти Карадимова логіка, але немає фактів. Тільки випадок «Спиро Драгнев» якоюсь мірою ясний. Зрозуміло, що у нас в руках шпигун, але треба ще з'ясувати, що спільного він має з історією ЗСС і які його зв'язки з варіантами «Сапарев» і «Карадимов». Словом, ми ще тільки на початку шляху.

Вітер знадвору люто гримав у двері, свистів у комині, а дощ із шаленою швидкістю кидався на віконні шиби. Анастасій, повернувшись із кухні, сказав, що знайшов у лівому горішньому куті дверей підсобки отвір завбільшки з горіх.

— Крізь той отвір бай Спиро і сфотографував коханців, звичайно, спеціальним фотоапаратом! — задоволене усміхнувся Авакум.

Доки Анастасій стелився на розкладачці, відступивши свій твердий диван приятелеві, Авакум наладнав короткохвильовий радіоприймач і, чекаючи позивних капітана Петрова, уважно вивчав схему шифру, знайденого в рушниці бая Спиро. Капітан Петров озвався рівно об одинадцятій годині. З його повідомлення Авакума дуже схвилювали два моменти. Вчора ввечері між шостою тридцять і сьомою на невеличкому майдані, де зупиняється другий автобус, помічено червоний «фольксваген». Кондуктор автобуса твердив, що бачив машину на першій зупинці від корчми «П'яні вишні» й тоді, коли автобус ішов до передмістя, і тоді, коли повертався назад. Потім червоного «фольксвагена» не стало, кондуктор його більше не бачив.

Друга звістка, якій капітан Петров мовби й не надав великої ваги, ще дужче заінтригувала Авакума. Лікар Юлія Сапарева сьогодні по обіді поїхала до Софії. Вона зупинилась у готелі «Севастополь» і о восьмій вечора мала телефонну розмову з Відином. Викликала Велко Трифонова. Після наведення довідок виявилося, що Велко Трифонов — колишній фотограф, мешкає в сімдесятому будинку на вулиці Олександрівській, де колись було його ательє «Луна». Лікарка і фотограф умовилися про зустріч завтра о сьомій вечора в кондитерській готелю «Балкантурист».

Авакум наказав капітану Петрову:

1. Встановити цілодобовий нагляд за інженером Димо Карадимовим.

2. Продовжити нагляд за лікаркою Сапаревою. Не спускати з ока також і у Відині.

3. Взнати все можливе про фотографа Трифонова.

4. Зателефонувати йому завтра об одинадцятій ранку на софійську квартиру.

Коли розмова закінчилася й Авакум склав свою мініатюрну портативну радіостанцію, в кімнаті запанувала понура, гнітюча тиша, порушувана тривожним посвистом вітру, рипінням дверей, невтішним поскрипуванням вікон. Авакум дістав з валізки дві гральні кості, виготовлені зі слонівки, підійшов до столу й запропонував Анастасієві:

— Вгадай — чіт чи лишка?

— Чіт! — відказав Анастасій.

— Задумай щось важливе — чи збудеться.

— Що задумати? — спитав Анастасій.

— Щось важливе! — повторив Авакум. — Наприклад, чи одружишся до кінця року.

— Це не таке вже й важливе, — похитав головою Анастасій,

— Збираєшся лишитися старим парубком, як я?

— Це залежить не лише від мене! — зітхнув Анастасій.

Він устав зі стільця й узяв кості з руки Авакума.

— Дай-но я кину, — промовив. — Задумай ти щось важливе, чи збудеться?

— Що задумати? — здвигнув плечима Авакум.

— Наприклад…

— …чи до кінця року одружуся? — перебив його Авакум. — Це питання богами давно розв'язане, нічого й кості кидати.

Анастасій понуро посунув до своєї постелі, та Авакум зупинив його.

— Гаразд, кидай! — промовив рішуче. — Загадаю на малу ясновидку. Чи до неї повернеться зір!

Анастасій не знав, хто така мала ясновидка, й кинув кості зовсім байдуже. Випало два і три.

— Вгадав! — усміхнувся Авакум. — Сьогодні мені щастить! Кості показують, що мала ясновидка буде бачити. Отже, Прокопій Сапарев лишається поза грою. Дай боже!

Ба в цю хвилину він грівся біля чужого вогнища, навіть Анастасій, відчувши це, аж скривився так, наче»~в нього заболів зуб,

Авакум залишив Анастасія спати, а сам поїхав знову до хати бая Спиро. Повернувся о другій годині ночі.

На світанку дощ стих. Як розвиднилося, Авакум і Анастасій рушили на болото. Коли вийшли на зелену смугу й трохи пройшли нею, Авакум промовив:

— На метр чи два нижче під нами, а подекуди й глибше, лежить широкий і щільний шар глини. Той шар не дає воді всякати в глибини, тому вона розм'якшує поверхневий шар землі й утворює вікна. Ґрунт, по якому ми йдемо, подібний до губки. Уміння бая Спиро ходити по трясовині й у нічний туман не є чимось особливим. Тут не відіграють ролі ніякі надприродні здібності. Як бачиш, стежка чітко по прямій зорієнтована на той берег і ніде не робить ані найменшого повороту. А це велике вікно утворилося зовсім недавно. Отже, щоб іти певно по прямій чітко зорієнтованій стежці, не треба навіть оглядатися. Досить мати світний компас, поділений на мінути й секунди. Засікаєш градус, мінуту й секунду в напрямку, якого треба триматися, і йдеш, не відриваючи очей від шкали. Стежка виведе тебе куди треба. Дивись! — він дістав з кишені круглий компас і тицьнув у нього пальцем, постукавши по кришці. — В шухляді столу бая Спиро я знайшов аж три таких компаси. З будь-яким із них можна безпечно перейти болото вночі і в найгустіший туман! А це друге вікно збільшилося недавно. Бай Спиро мусив добре поморочити голову, шукаючи для себе і своїх спільників безпечної стежки в обхід вікна.