Зелена пастка

— Штандартенфюрер, я відчуваю, що трапилася велика помилка. Ваші дивні звинувачення… До чого тут долари? Ми й на думці не мали… Вислухайте мене!

— Я був готовий вислухати, що скаже Шумер, — відповів Брендорф. — Здається, його мучила совість. Ви заткнули бідоласі пельку кулею. Тепер хочете вгощати мене побрехеньками? Не вірю бодай одному вашому слову! Ми поговоримо, як тільки до мене приведуть Ларсена. Не сумнівайтеся, поговоримо!

— Якщо ви не випустите нас з кімнати і не вислухаєте…

Труді не дав договорити густий бас, що загримів з динаміка, поглинаючи всі інші звуки:

— Штандартенфюрер! Доповідає командир головного патруля. Затримати втікача не вдалося.

— Ви там що, понапивалися?! Як це — не вдалося?

— Він знав нічний пароль, його випустили за кільцеву зону. А затим з ангара катапультував «Колібрі-3». Це машина коменданта охорони Цаара. Навздогінці вилетів черговий «Кондор». За шістнадцять хвилин сорок секунд він атакуватиме «Колібрі» і знищить над джунглями в квадраті М-63. Діємо згідно з інструкцією.

Брендорф сполотнів.

— Не треба! Я забороняю! Назад… заверніть «Кондора» назад, негайно заверніть, ви чуєте?! — Він горлав як несамовитий: — Чуєте? Це наказ! Ні в якому разі не збивати «Колібрі», не обстрілювати!

Тим же басом динамік твердо заявив:

— Штандартенфюрер, це неможливо! За вашою інструкцією, щоб не демаскувати місця нашого перебування, радистам суворо забороняється виходи в ефір на зв'язок з нашими електрольотами, котрі перебувають у повітрі.

— Викиньте з голови всі інструкції, я їх скасовую! Негайно налагодьте зв'язок із «Кондором»!

— Неможливо! З електрольотів знято радіоприймальну апаратуру. Зв'язок тільки однобічний — пілот «Кондора» може викликати нас, а ми його не можемо.

— Прокляття!

Аж тепер я зрозумів Брендорфа. Він краще, ніж хтось інший, знав і уявляв собі, що станеться, коли «Колібрі» впаде на ліс. У Ларсена в електрольоті був контейнер. Контейнер з бактеріями!..

Володар підземного «бастіону» готував смерть іншим, а сам не збирався помирати. Він хотів жити. Жах близької загибелі від бактерій підстьобнув його, додав енергії. Не встиг командир патруля замовкнути, як рука Брендорфа вже люто шарпала за перемикачі. Я й не підозрював, що у фашистському «бастіоні» глухої ночі не змикало очей стільки люду. Десь неподалік, у таємному ангарі, пілоти чатували в кабінах електрольотів, завжди були напоготові патрулі якоїсь «кільцевої зони», круглодобово мусили не спати й ті, хто забезпечував місто електроенергією, світлом, чистим повітрям… Тепер Брендорф з'єднувався ще із якоюсь операторською. Він майже кричав, схилившись над столом, над мікрофоном:

— Негайно відповідайте! Скільки вам треба часу, щоб якнайскоріше налаштувати апаратуру дистанційної нейтралізації «С-17»? Об'єкт для обробки — квадрат М-63. Нейтралізація миттєва, знешкодження «С-17» абсолютне!

З операторської відповіли, що для цього потрібно не менш як годину. І додали: якщо за оператора буде сам інженер Шумер, то він, звичайно, впорається скоріше, хвилин за сорок.

— А без Шумера, без Шумера хто-небудь із вас здатний повернути мізками й підготувати апаратуру за чверть години? Обіцяю звання штурмбанфюрера, Залізний хрест і мандат гауляйтера в будь-якій частині планети, на вибір!

— За п'ятнадцять хвилин неможливо, штандартенфюрер.

Брендорф труснув головою. Здавалося, він змирився з безнадійністю становища. На губах з'явилася жорстока посмішка. Клацнувши перемикачем, він сказав:

— Ви все чули, Кносе? Тепер розумієте, що наробили? Без Шумера оператори не встигнуть нейтралізувати бактерії, коли «Колібрі» впаде над лісом. Шумер упорався б за чверть години, я знаю. Він мертвий?

— Цаар поспішив, я йому не наказував стріляти, — язик у Кносе заплітався. — Йому ніхто не наказував, він сам…

— Ви все добре обміркували, мерзотники! Цаар дає Ларсену пароль, готує для нього свій електроліт… Усе обміркували, крім одного — що самі сконаєте через десять хвилин. Виправдовуватися будете в пеклі, любий Кносе. Кінець наближається. Лічіть останні секунди вашого підлого життя! Тепер я можу вас випустити, тепер уже все одно… Патруль! Алло, патруль! Покажіть політ «Кондора»!

— Я «Кондор», я «Кондор»! Бачу ціль. Через п'ять хвилин відкриваю вогонь. Відстань скорочується. Я «Кондор». Атака через чотири хвилини сорок шість секунд…

На екран насунулася якась темна маса, за мить зображення проясніло, промайнуло обличчя пілота. І знову — хмари, зорі, невеликий літак у небі.

— Через три хвилини сорок секунд відкриваю вогонь…

Ще одна чорна рухома цятка — маленький джмелик-«Колібрі», що повз у піднебессі. За цим джмеликом мчав електроліт з ледве помітними виступами крил, схожий на летючу акулу. Пальці Брендорфа м'яли, жмакали халат, на стіл упав відірваний ґудзик.

— Прокляття!!!

А пілот, якого щойно показав екран, монотонно повторював:

— Я «Кондор», я «Кондор»! Бачу ціль візуально. Наближаюся до неї. На локаторі… — голос раптом змінився, завібрував: — «Бастіон», увага! Я «Кондор»! У мене ліворуч по курсу — два швидкісні винищувачі. Вони прикривають ціль, ідуть мені навперейми!

Два видовжені гостроносі літаки з'явилися на екрані блискавично. Акулоподібний «Кондор» провалився кудись у прірву, за ним шугнули гостроносі силуети, залишаючи в небі дві стрічки, що відсвічували блідим сяйвом. Неначе упав униз і чотирикутний екран, силкуючись утримати на своєму полі все те, що відбувалося в нічному небі над джунглями. Кілька мерехтливих ниток простягнулося до «Кондора» і схрестилися на ньому. І там, де вони перетнулися, спалахнув клубок вогню. Тривожна скоромовка пілота перейшла в розпачливе волання:

— Винищувачі… Пізнавальних знаків не розберу. «Бастіон», я «Кондор»… Допоможіть! «Бастіон», мене поранено. В кабіні полум'я, я осліп. Не можу! О-о-о-о…

Зі стіни палахнуло вогнем і димом. Крізь червоні язики проступило перекошене обличчя. За секунду ця картина змінилася на іншу: над хвилястим простором сельви падав, перевертаючись, палаючий смолоскип, губив у повітрі чорне шмаття. Торкнувшись верхівок дерев, смолоскип вибухнув снопом іскор.

По обличчю Брендорфа ручаями котився піт.

— Його збили, — прошепотів він, не розтуляючи зубів. — Слава богу, його збили!

Джмелик-«Колібрі» віддалявся. На тлі хмар востаннє промайнули темні тіні винищувачів. Екран погас. У залі знову спалахнуло світло…

Я пригадую уривчасті сцени тієї моторошної ночі, і спину лоскоче мороз.

Що таке три хвилини та ще сорок секунд? Коротка мить у житті. Пілотові «Кондора» не вистачило якраз цього часу, щоб розв'язати нечувану катастрофу. Сам «диригент смерті» не в змозі був відвернути її. Мені запам'яталися напівбожевільні очі Брендорфа. Мабуть, він таки встиг зазирнути на три хвилини й сорок секунд уперед і на власній шкірі вже відчував смертельний подих своїх «С-17».

Катастрофа не сталася тільки тому, що два невідомі винищувачі в останню мить перехопили «Кондора», давши змогу маленькому «Колібрі» з місіонером Ларсеном в кабіні спокійно продовжити політ.

Брендорф рукавом витер піт. Було тихо. Коли динамік знову подав голос, я аж здригнувся.

Говорила фрейлейн Труда.

— Штандартенфюрер, ми зайшли занадто далеко. Вимкніть, нарешті, магніти. Ми вимагаємо вислухати нас!

— Не поспішайте, милі пташки, тепер вам доведеться ще трохи посидіти в клітці. Я хочу знати, кому і з якою метою ви продали контейнер, хочу знати, хто тільки що прикривав Ларсена в повітрі.

— Досить! Ви казна-що верзете, Брендорф. Якщо не розмагнітите дверей і не випустите нас… У мене в руках пульсатор. Категорії мінус дев'ять буде більш ніж досить, щоб перетворити усіх індіян у блоках на скажене стадо. Воно все змете на шляху, його навіть мур не зупинить. Індіяни увірвуться й сюди, під землю!

— Ваша погроза, фрейлейн, не справила на мене глибокого враження. По-перше, скажене стадо не розбиратиме, де я, а де ви. По-друге, за півгодини я зітру це стадо на попіл, змішаю червоношкірих із землею. В мене є така можливість, ви це знаєте. Правда, в такому випадку я втрачу робочу силу. А мені вона конче потрібна. Доведеться компенсувати втрату. Насамперед, я перетворю на слухняних землекопів вас та всю вашу компанію. Накажу нашпигувати усіх чортівським зіллям вашого ж виробу, фрейлейн, і негайно пошлю в тунель…