Ковчег Всесвіту

Письменник Микола Руденко повинен був вижити в ім’я відродження України, її Слова, її прав і свобод, тому й не заморожував у собі Слово, а осмислював себе, долю свого народу за допомогою Слова. За це його було покарано дванадцятьма роками ув’язнення. Але і там, у тюрмах, концтаборах, на засланні, Микола Руденко поривався до вселюдських ідеалів добра і справедливості. Там визріла праця «Шлях до хаосу», яка є продовженням (з 1960 року) болісних волань громадянина до ЦК КПРС та уряду СРСР із попередженням: держава розвалюється, своїм падінням вона розчавить своїх громадян; схаменіться, поверніть селянам державну землю, із якої і так вже висмоктано життєву сонячну енергію…

Відповщей не було. Микола Руденко вважав, що має право звернутися до земного людства, оскільки власті та уряд не зреагували на його сигнали попередження. Адже шоста частина земної суші, на якій розташувався Радянський Союз, перебуває в надзвичайно виснаженому стані, сотні мільйонів людей потерпають од загрози голоду — світова громадськість повинна на це реагувати. Треба рятувати землю, з якої сталінський тоталітаризм випив сонячну енергію — Хлібну Основу людського буття. Тоталітарна система порушила Космічне Право: людина є продуктом природи, часткою єдиного цілого, тому повинна служити цьому цілому, дотримуватися його законів, виконувати його космічну волю, інакше це призведе до порушення гармонії землі і космосу.

Цей своєрідний закон єдності Микола Руденко вивів внаслідок багатолітніх студій біології та філософи, політології й економіки, футурології і теології, вивчення праць Канта, Гегеля, Сміта, Кене, Маркса, Енгельса, Леніна…

Він піддає гострій критиці Марксову теорію додаткової вартості і виводить свою формулу додаткової вартості, в основу якої ставить закон перетворення і збереження сонячної енергії.

Свої думки і висновки Микола Руденко виклав академікові Андрієві Сахарову при зустрічі в 1974 році. Тоді ж Андрій Сахаров погодився бути його консультантом у галузі фізики.

Микола Руденко не вважав Закон Єдності оригінальним відкриттям, бо й прадавні мудреці знали про нього. Головною метою письменника було бажання «оживити» цей Закон, наділити його людською енергією добро-творення, захопивши ним усіх, кому болить майбутнє Землі. Він закликає до збереження земного середовища як частки космічного безмежжя, до негайного припинення руйнівної дії людини на природні процеси.

Микола Руденко пише полемічний роман «Формула Сонця», видає свої «Економічні монологи», гаряче обстоює тезу, якою перейнялися його друзі й однодумці.

Виступаючи на захист репресованого Миколи Руденка, Олесь Бердник так сформулював плід його роздумів: «Не абстрактна додаткова вартість, що виводиться з м’язів людини, а полум’яний сонячний потік, що вливається з Космічного Серця до артерій людства і трансформується в плоди праці й творчості, тобто творить прогрес».

З тривожною думкою про майбутнє планети писав Микола Руденко свій роман «Ковчег Всесвіту». Розгорнемо його сторінки…

Людство, на жаль, не усвідомило того, що земну цивілізацію вбиває трудова теорія вартості, продовжуючи перетворювати біологічну енергію в технічну і цим самим виснажувати матеріальні ресурси планети. Населення Землі вичерпувало природні багатства бездумно, не дослухалося порад учених — перевести енергетику на термоядерну енергію. Планету охопили голод, духовна деградація, міграції народів. Земна цивілізація почала занепадати.

На пропозицію Сибірської Академії Наук було вирішено послати до сусідньої планетної системи науковий комплекс. Реалізацію цього міжнародного проекту доручили академікові Степану Макарову, який запропонував перетворити на зореліт астероїд завширшки п’ятнадцять кілометрів і завдовжки вісімнадцять. Була витворена автономна екосистема — своєрідна Космічна Академія Наук, яка й вирушила у міжпланетну подорож.

Роман-застереження розкриває перед нами сюжетно-динамічну розповідь про життя на цій космічній лабораторії, яка вже п’ятсот років тому покинула Землю. Президентом Космічної Академії Наук є прихильник елітарного погляду на суспільство Степан Макаров. Повновладний розпорядник на цій невеличкій планеті, він розподіляє ліжка безсмертя — дарує вічне життя покірним академікам, улюбленим жінкам, а інших жителів лабораторії, яких перетворено на звичайних рабів, періодично сортує, знищуючи певну частину задля збереження чисельної рівноваги її мешканців. У боротьбу з цією тоталітарною системою, принципи функціонування якої, по суті, перенесені з Землі на цю космічну лабораторію, і вступає молодий талановитий юнак Прокіп.

Для допитливого читача буде цікаво заглибитися в систему наукових гіпотез письменника-фантаста, який висуває ідею про існування Галактичної Монади, Галактичного Мозку — найдосконалішої форми життя у підвладному йому просторі.

Тільки втаємниченим обранцям вдається вступити у спілкування з Галактичною Монадою — цією Всесвітньою Особою, яку іще називають Пантократом чи Тоталітом. Для тих одиноких щасливців, кому відкривається Галактична Монада, відкривається й особливе бачення світу, в їхніх умах починає проростати зернятко Світової Мудрості.

Футурологічний роман «Ковчег Всесвіту» сповнений віри у необмежені, але ще не виявлені уповні творчі можливості людини. Твір наділений надією і певністю, що перед землянами відкриваються нові космічні горизонти пізнання всесвіту, а також таїнств людської індивідуальності як мікросвіту.

Микола Руденко — натхненний поборник творчого самовияву особистості. Він щиро і безоглядно увірував у закон збереження і перетворення сонячної енергії, став її ревним популяризатором у різних жанрах художньої творчості, і це глибоке співпереживання виношеної, всебічно осмисленої ідеї вражає.

Для поета і мислителя Галактична Монада уявляється в образі Вселенської Матері чи Бога, вона уособлює в собі Незрівнянну Могутність, Світову Любов, Невмируще Життя… Це той жаданий і недосяжний ідеал всеохопної мудрості і космічної правоти, предвічного устремління людства до Вищого Суду, який визначить, врешті-решт, правоту одних і несправедливість інших, згармонізує життя, внесе порядок та лад і в людські душі, і в земну цивілізацію.

Микола Руденко плекав, виношував цю віру в життєдайну, животворящу силу Світла, що мислить, Світла, що живе, відчуває і творить із себе самого Світовий Мозок і серце Галактики. Ця віра додавала йому сили в тюрмах і концтаборах, підносила до високого злету творчого осяяння. Поезія і рятувала його в неволі. Там він написав понад 14 тисяч рядків, а дружина Раїса Панасівна після побачень виносила їх на волю. За таку «співтворчість» дружину письменника судили і покарали п’ятьма роками таборів суворого режиму і п’ятьма роками заслання.

Майже все, що написав Микола Руденко в неволі, збереглося. Конфісковані рукописи повертати авторові після звільнення не хотіли. Письменник оголосив голодівку і домігся (після 20-денного голодування) повернення плодів своїх творчих осяянь і філософських роздумів. І, вже перебуваючи далеко від батьківщини, за океаном він з допомогою друзів з діаспори видрукував роман «Орлова балка», збірку віршів «Прозріння». З’являються на світ» поеми «Хрест», книга «Шлях до хаосу». Його твори виходять у перекладах англійською, німецькою, французькою мовами. Все, здавалося б, влаштувалося добре, є можливість працювати і друкуватись… Але душа проситься на Україну. Микола Руденко переконаний, що письменник має жити зі своїм народом. Тому, тільки-но настав сприятливий час, він і повернувся додому.

Повернувся, немов лелека з вирію, і одразу ж активно працює, хвилюється, творить. «Сьогодні є реальна змога утвердити свою національну самобутність, відновити і розвивати нашу державність»,[1] — стверджує він, звертаючись до народу України у цей історичний момент.

…Тому і побачив Київ після вимушеної чотирнадцятирічної розлуки свого стійкого, безкопромісного, вірного сина, який свято вірив і вірить, що Україну обминуть біди та бурі й вона повновладно, сяйнисто розквітне, бо має талановитий і працьовитий народ. Власне, цією оптимістичною нотою і завершується вельми цікавий, інтригуючий, талановито написаний роман «Ковчег Всесвіту».

1

Вісті з України. — 1991, - № 23. — Трав.