Страница 6 из 137
Закричал царь на дурака: «Что это за неуч такой! Я тебя велю расстрелить!» А дурак спрашивает: «Чем-то будешь меня жаловать?» — «За что тебя, дурака, жаловать-то?» — «Да коли пойдет на правду, я добыл тебе и свинку золотую щетинку, и оленя золоторогого, и коня золотогривого». — «А чем докажешь?» — спрашивает царь. Дурак говорит: «Вели, государь, снять своим зятьям сапоги-то». Зятья начали переминаться, не
хотят снимать сапогов. «Снимите сапоги, — заставляет царь, — тут еще нет вины». Сняли сапоги; царь смотрит: нет у них на ногах по пальцу. «Вот ихние пальцы! — говорит дурак. — Прикажите теперь снять им перчатки». Сняли перчатки, и на руках нет по пальцу. «Вот они! — говорит дурак. — Прикажите-ка теперь снять им рубашки». Царь видит, что дело идет на правду, велел им раздеваться. Сняли рубашки, видит царь: у каждого вырезано из спины по ремню, шириною пальца в два. «Вот эти ремни!» — говорит дурак и рассказывает все, как было. Царь не знал, как его угостить и как пожаловать; отдал ему все царство, а других зятьев за то, что обманывали, велел расстрелить. Дурак вышел в поле, закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Конь бежит, земля дрожит. Дурак влез в одно ушко, вылез в другое, сделался молодцом да красавцем, воротился домой и стал с своею царевною жить да поживать да добра наживать.
№184 [27]
Жив колись на світі старе́нький панок вдовець і мав у себе трьох синів: двох розумних, а третього дурня; і дурень усе було сидить у грубі[28] і мне в попелі пузирі. Як же прийшла пора батькові умирати, то він, зізвавши до себе усіх, заповідав, щоб вони, де його поховають[29], приходили по очереді три ночі зряду кождий особне до його на могилу: старший на першу ніч, середульший на другу, а дурень на третю. І послі, як уме́р, вони його поховали і одпоминали; то дурень, діждавшись темноï ночі, виліз із груби і, побачивши, що у братів повні хати гостей, п’ють та бенкетують[30], спитав старшого: чи піде він на могилу до батька? — і почувши, як сказав той: не хо́чу, — побрів сам, нікому не сказавши, до могили і сів із-боку коло ïй. У саму ж глупу[31] ніч земля на могилі розступилась і батько, вилізши наверх з ямы, спитав: «А хто тут сидить?» Як же почув, що обізвався дурень і розказав, що старший казав: іти не хо́чу, — то він, оддаючи йому уздечку, велів, щоб коли йому буде яка нужда або чого треба — то потряс би уздечкою, і до його прибіжить зараз чорний кінь; тогді вліз би йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. А сам поліз уп’я́ть у яму, і могила затулилась[32].
Тогді дурень, узявши уздечку, вернувся додому і поліз у грубу спати. На другий же день, почувши, що гості у братів бенкетують, і, діждавшись ночі, знайшов середульшого і спитав: чи піде він до батька на могилу? Но як сказав і сей, що не хо́чу, то він побрів сам і сів на тім же місці коло могили. У саму ж глупу ніч земля на могилі розступилась, батько з ями виліз наверх, і, узнавши, що сидить дурень, а середульший сказав: не хо́чу, — то він, оддавши йому і другу уздечку, тоже велів: як треба колись буде — щоб він потряс уздечкою, і зараз прибіжить до його рижий кінь; то він щоб уліз йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. Сам сховався у яму, земля затулилась, а дурень, вернувшись додому, поліз у грубу спати. Проснувшись же на третій день, почув, що усе гості бенкетують, і діждавшись ночі, пішов на могилу, як тільки гаразд смеркло, і сів у тім же самім місці коло могили. Земля розступилась, батько з ями виліз і, побачивши, що сидить дурень, оддав йому і третю уздечку і розказав, що коли йому чого буде треба, то щоб потряс єю — і тогді вже прибіжить до його кінь сивий; щоб вліз йому в праве ухо, а у ліве виліз і загадував, чого буде треба. Попрощавсь з дурнем, не звелів вже до могили приходити, поліз у яму. Земля затулилась, і дурень, з уздечкою вернувшись додому, поліз у грубу спати.
У те ж саме врем’я цар тієï земельки, де жив дурень з братами, мавши у себе одну дочку́ дівку, построïв терем, чи стовп кам’яний превисокий, і розіслав по царству бумаги, що хто з молодців дістане там дочку́ його, за то́го оддасть ïï і усе царство з нею. І назначив для того три дні, коли хто схоче з царів і панів і усякого народу, з’ïжджатись і сходитись. То до братів дурневих з’ïхалось багато молодців, і брати́ вже туди убирались самі і ко́ней убирали; дурень попросив, щоб узяли і його хоч подивитись, но усі вони, осміявши його, покинули дома. Дак він, узявши перву уздечку і вийшовши за царину[33] у поле далеченько, як потряс уздечкою, то зараз прибіг до його чорний як галка кінь і поспитав, чого треба? — а взнавши, звелів лізти у праве ухо, а у ліве вилазить. І як зробив се дурень, то сам себе не пізнав в дорогій одежі — дуже хороший зробився! А кінь його поспитав: чи бігти по землі, чи піднятись вище[34]? Скочивши раз, полетів, як птиця, і долетівши до царівни, мимо ïï промчався. Тут народ наробив крику, щоб ловити; но він, як птиця, тільки мелькнув, одбіг у поле, зняв з коня узду, сам перемінився, прийшов додому і поліз у грубу.
Як же приïхали брати і навезли гостей до себе, то тільки і мови[35] було, що про теє чудо. На другий же день уп’ять народ збирався, і до братів заïхало товариство і вже готовились ïхать, так і дурень попрохавсь, щоби взяли його хоч подивитись. Но вони, над ним насміявшись, поïхали. Тогді дурень, узявши другу уздечку, вийшов у поле далеченько, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його рижий кінь і поспитав: чого треба? — а взнавши, звелів влізти у праве ухо, а у ліве вилізти. І як зробив теє дурень, то став ще в багатшій одежі і кращий[36], ніж[37] первий раз. І звелів ко́ню нести його од землі високо. Кінь як скочив раз, то дурень і не вглядів, коли став коло царівни і ïï минув; прибігши ж у поле, почув, що народ кричав: «Ловіть!», но вже пізно. Він з коня уздечку зняв, сам перемінився, пішов додому і поліз у грубу. Брати приïхали з гостями і усе розказували теє чудо. А на третій день уп’ять народ туда ж збирався; до братів заïхало товариство, і вже з двора виïжджали, тогді і дурень, узявши третю уздечку, вийшов у поле, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його кінь сивий і, взнавши, для чого він званий, звелів пролізти у обоє уха. А як дурень теє зробив, то явивсь ще в багатшій одежі і кращий од первих двох разів і звелів нести його од землі високо. Кінь як скочив раз — долетів до царівни; дурень зірвав у неï із шиï платочок, а вона вдарила його в лоб перстнем — напечаталась печатка. Народ кричав, кричав, що «ловіть», но він пролетів, з коня уздечку зняв у полі, сам перемінився, прийшов додому і уліз у грубу, а печатка на лобі осталася вічно.
На другий же день послав цар усіх оглядати, у кого на лобі осталась печатка. Посланці, обійшовши скрізь[38] і усіх оглядівши, привернули і до братів, і не знайшовши ні на одному печатки, виволокли дурня з груби за ноги, і як угляділи на його лобі печатку — полякались[39]; узявши з собою дурня, повели до царя, і цар, щоб не ізмінять слова, звелів попам його з дочкою звінчати і дав ïм, щоб вони жили, особу хатину. А сам об’явив, що хто приведе до його козу, на которій золота́ та срібна шерсть, тому вручить царство. Зібралось багато різного народу і по усіх дорогах і стежках роз’ïхались кози́ шукати. Так і дурень упросив жінку, щоб випросила і йому у царя яку-небудь шкапу[40]. А як вона з сльозами випросила водовоза, то він, узявши з собою перву уздечку і сівши на шкапу задом до голови, а очіма до хвоста, узяв у зуби хвіст і, поганяючи долонею[41], виïхав у поле, а там, вставши, узяв за хвіст, смикнув[42] і зтяг шкуру, стерво[43] покинув собакам, а сам потряс уздечкою, і як прибіг до його чорний кінь, то він, розказавши, чого треба, і взнавши од його, де коза ходить, проліз крізь уха, перемінився зовсім і, сівши на коня, зараз козу піймав, прив’язав до стремена і вернувся назад потихеньку. Недалеко ж од’ïхавши, зустрів[44] одного із тих, що поïхали козу шукати, і той став просить, щоб він узнав, що хоче, і козу йому оддав. Так дурень стребовав із правоï руки од крайнього пальця урізать один сустав, і той согласився; так він козу оддав, а сустав заховав у кишеню[45].
27
Место записи неизвестно. Язык — украинский.
AT 530 A. Образы трех волшебных коней разных мастей, полученных героем от умершего отца, встречаются в ряде опубликованных восточнославянских и сказок других народов СССР. Аналогичный эпизод есть, например, в упомянутой в прим. к тексту № 182 башкирской сказке: отец, выходя из могилы к меньшему своему сыну дураку Кинзябулату, дарит ему сначала черного, а затем рыжего и в третью ночь белого коней.
28
В печи.
29
Похоронят.
30
Пируют.
31
В глухую (Словарь Чужбинского, с. 73).
32
Закрылась, затворилась.
33
Огорожа кругом деревни.
34
Выше.
35
Речи.
36
Красивее.
37
Нежели.
38
Везде.
39
Испугались.
40
Клячу.
41
Ладонью (Ред.).
42
Дернул.
43
Тело, туловище (Ред.).
44
Встретил.
45
В мешок (Ред.).