Страница 99 из 112
Розділ 22
Мал уникав мене ціле пообіддя, тож я здивувалася, коли він з’явився разом з Тамарою, щоб відвести мене на святкову вечерю з нагоди дня народження Ніколаї. Я припускала: трекер переконав Толю, що хоче зайняти своє місце. Можливо, так він компенсував свою відсутність під час минулої зміни.
Я серйозно розмірковувала про те, щоб не піти на вечерю, однак сенсу в цьому було небагато. Придумати правдоподібну відмовку мені не вдавалося, а моя відсутність образила б короля і королеву.
Я вдягнула легку
кефту
з блискучого чисто золотого шовку. Корсет був вишитий сапфірами темно-синього відтінку Кликунів, що пасували до прикрас у мене в волоссі.
Коли я увійшла до вітальні, Малів погляд смикнувся до мене, і я раптом збагнула, що ці кольори більше личили б Зої. А тоді знову замислилася. Проблема була не в Зої. Мал збирався покинути нас. Я його відпускала. І більше ні́кого було звинувачувати в розриві між нами.
Вечерю подавали в одній з розкішних їдалень Ґранд-Палацу; за велетенський фриз на стелі з коронованим подвійним орлом, котрий в одній лапі тримав скіпетр, а в другій — чорні стріли, перев’язані червоною, синьою та багряною стрічками, кімнату прозвали «Орлиним гніздом». Орлине пір’я було відлите зі справжнього золота, й мені не вдавалося відігнати думку про жар-птицю.
За столом сидів натовп найвисокопоставленіших генералів Першої армії з дружинами, а також численних дядьків, тіток і кузенів Ланцових. В одному кінці стола сиділа схожа на зів’ялу квітку в рожевому шовку королева. З протилежного боку поруч із королем влаштувався Васілій, вдаючи, наче не помічає, як батько пускає бісиків молодій дружині якогось офіцера. Ніколаї привертав до себе увагу, сидячи поруч зі мною в центрі стола, і його чарівність, як завжди, сяяла навсібіч.
Він просив, аби на його честь не влаштовували балу. Це було недоречно зважаючи на численних голодних біженців під мурами міста. Але саме святкували Білоніч, і король з королевою, схоже, не в змозі були стриматися. Вечеря складалася з тринадцяти страв, включно з цілим молочним поросям і желе, приготованим у формі оленяти в повний розмір.
Коли прийшов час для подарунків, батько Ніколаї презентував йому велетенське, вкрите блакитною поливою яйце. Воно відкривалося, а всередині ховався вишуканий крихітний корабель на лазуритовому морі. Щоглу корабля прикрашав червоний Штурмгондів прапор із псом, а крихітна гармата стріляла, випускаючи малесеньку хмарку білого диму.
Під час вечері я одним вухом слухала розмови і водночас розглядала Мала. Королівських вартових вишикували під кожною стіною. Я знала, що Тамара стоїть десь позаду мене, а от Мал опинився прямісінько навпроти, він застиг, заціпеніло виструнчившись із закладеними за спину руками, а поглядом втупився в безіменних служників, навіть не фокусуючись на них. Дивитися на нього було справжньою мукою. Нас розділяло лише кілька кроків, та вони здавалися кілометрами. А хіба ж було інакше, відколи ми повернулися до Ос Альти? У мене в грудях утворився вузол, який затягувався дедалі сильніше, варто мені було подивитися на хлопця. Він поголився й коротко підстриг волосся. Фома була охайно випрасувана. Трекер мав виснажений і відчужений вигляд, але знову був схожий на себе.
Шляхтичі підіймали тости за здоров’я Ніколаї. Генерали оспівували його військове керівництво і звитягу. Я очікувала, що Васілій глумливо шкіритиметься після кожної кинутої в братів бік похвали, та він, схоже, щиро радів. Його обличчя розпашіло від вина, а на вустах застигла мила усмішка. Схоже, подорож до Кар’єви покращила йому настрій.
Мій погляд знову майнув до Мала. Я не знала, чого мені хочеться — розплакатися чи підвестися й пожбурити в стіну тарілки. У приміщенні було занадто спекотно, і рана на моєму плечі знову почала тягнути і свербіти. Доводилося забороняти собі торкатися її і чухати.
«Прекрасно, — похмуро подумала я. — Можливо, у мене просто посеред їдальні почнеться галюцинація, і Дарклінґ вилізе з супниці».
Ніколаї нахилив голову і прошепотів:
— Я знаю, що моє товариство не надто цінується, та чи не могла б ти докласти хоч трохи зусиль? У тебе такий вигляд, наче ти ось-ось розплачешся.
— Вибач, — пробурмотіла я. — Я просто…
— Я знаю, — заспокоїв він і стиснув під столом мою руку. — Але желейне оленя віддало життя, щоб розважити тебе.
Я спробувала всміхнутися і доклала трохи зусиль. Посміялася й побазікала з червонопиким генералом, що сидів праворуч, і вдала, наче зацікавлена балачками веснянкуватого родича Ланцових, котрий влаштувався навпроти, про успадковану ним
дачу
.
Коли подали морозиво з різними смаками, Васілій підвівся і підняв свій келих із шампанським.
— Брате, — почав він, — як приємно мати нагоду підняти тост за твій день народження і відсвяткувати його з тобою після того, як ти стільки часу провів на інших берегах. Вітаю тебе і п’ю за тебе. Твоє здоров’я, молодший братику!
Гості перехилили свої келихи і знову повернулися до розмов.
Але Васілій ще не закінчив. Він гучно подзеленчав виделкою по вінцю свого келиха, привернувши увагу гостей.
— Сьогодні, — повів він далі, — ми маємо що відсвяткувати, крім шляхетного народження мого брата.
Якщо голос недостатньо підкреслив слово
шляхетного
, то Васіліїв глузливий вишкір точно впорався. Ніколаї продовжував ґречно всміхатися.
— Як вам усім відомо, — продовжив принц, — кілька останніх тижнів я подорожував.
— І, безсумнівно, витрачав гроші, — фиркнув червонопикий генерал. — Підозрюю, що незабаром доведеться будувати нову стайню.
Погляд Васілія зробився крижаним.
— Я не поїхав до Кар’єви. Натомість я вирушив на північ із місією, санкціонованою нашим любим батьком.
Ніколаї поруч зі мною враз немов закам’янів.
— Після тривалих і напружених переговорів я радо повідомляю, що Фієрда погодилася приєднатися до нас у протистоянні Дарклінґові. Вони зобов’язалися підтримати нас і військовими, і ресурсами.
— Невже таке можливо? — здивувався хтось зі шляхтичів.
Васілієві груди пихато напнулися.
— Можливо. Після довгих і чималих зусиль наш найзапекліший ворог став нашим наймогутнішим союзником.
Гості завзято загомоніли. Король аж засяяв і обійняв старшого сина.
—
Не Равка
! — вигукнув він, підіймаючи шампанське.