Страница 72 из 112
Я витріщилася на нього.
— А решту гриш?
— Їм я нічим не можу допомогти.
Я не могла повірити щойно почутій пропозиції.
— Тікати не збираюся.
— Я відчував, що ти це скажеш, — відповів хлопець, зітхнувши.
— А ти? — розлючено кинула я. — Ти збираєшся просто втекти, залишивши нас сам на сам із Дарклінґом?
— Годі вже, — попросив він. — Ти знаєш, я завжди мріяв, що мене поховають як героя. — Хлопець озирнувся на озеро. — Я залюбки піду до герцю, але не хочу кидати батьків на поталу Дарклінґу. Даси мені двох Верескунів для випробувань?
— Ніколаї, вони не подарунки, — заперечила я, розмірковуючи про те, як Дарклінґ подарував Женю королеві.
— Але я шукаю добровольців. Просто не кажи їм, для чого. Не хочу, аби інші засмутились. Або почали змагатися за місця на борту.
— І ще дещо, — повела я далі. — Я хочу, аби ти запланував там місце для Баґхри. Їй не слід знову зустрічатися з Дарклінґом. Вона вже достатньо пережила.
— Звичайно, — погодився принц і додав: — Аліно, я досі вірю, що ми переможемо.
«Дуже рада, що принаймні хтось вірить
»
, — пригнічено подумала я й розвернулася, щоб піти до палацу.