Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 61 из 112

Це було не зовсім правдою, але я не збиралась обговорювати третій підсилювач із повною кімнатою гриш сумнівної відданості. Глибоко вдихнула. Ну ж бо.

— Я повернулася, щоб очолити Другу армію.

Усі одночасно загомоніли. Пролунало кілька радісних зойків і кілька розлючених вигуків. Я побачила, як перезирнулися Сергій з Марією.

Коли всі заспокоїлися, хлопець озвався:

— Ми так і думали.

— Король погодився зробити мене головнокомандувачкою.

«Тимчасово», — подумала я, та вголос нічого не сказала.

Пролунала чергова хвиля вигуків і балачок.

Сергій відкашлявся.

— Аліно, ти Заклинателька Сонця, і ми радіємо твоєму безпечному поверненню, але ти не маєш достатньо знань, аби керувати військовою кампанією.

— Достатньо чи ні, мене на це благословив король.

— Тоді ми звернемося до короля з петицією. Корпуснійці — найвисокопоставленіші гриші, і саме вони мають керувати Другою армією.

— Це ти так вважаєш, кровопускачу.

Почувши оксамитовий голос, я одразу здогадалася, кому він належить, та серце однаково зайшлося, коли я побачила волосся кольору воронячого крила. Зоя проклала собі шлях у натовпі: її гнучка постать була загорнута у світло-синю шовкову

кефту

, на тлі якої очі мерехтіли, наче коштовності — коштовності з огидно довгими віями. Мені знадобилася вся сила волі, щоб не обернутись, аби оцінити Малову реакцію. Зоя була гришницею, котра доклала всіх зусиль, аби зробити моє життя в Маленькому Палаці нестерпним. Вона глузувала з мене, знущалася і навіть зламала мені два ребра. А ще вона давно впала Малові в око у Крібірску. Я точно не знала, що саме між ними було, однак сумнівалася, що обмежилося жвавою бесідою.

— Я говорю від імені Етерців, — повідомила вона. — І ми підтримаємо Заклинательку Сонця.

Я щосили намагалася не виказати подиву. Зоя була останньою людиною, на підтримку якої я розраховувала. Що за гру вона задумала?

— Не всі, — слабенько писнула Марія.

Я знала, що цьому не слід дивуватися, та її слова однаково боляче зачепили мене.

Зоя зневажливо розреготалася:

— Так, нам відомо, що ти підтримуєш Сергія і його зусилля, Маріє. Але це тобі не опівнічне побачення в

бані

. Нам ідеться про майбутнє Гриші та цілої Равки.

Після її слів почулися стримувані смішки, і Марія зробилася червоною, як буряк.

— Зоє, досить, — кинув Сергій.

Незнайомий мені Етерець зробив крок уперед. Він мав смагляву шкіру і ледь помітний рубець на лівій вилиці. Убраний хлопець був як Пекельник.

— Марія має рацію, — заперечив він. — Ти не можеш говорити за нас усіх, Зоє. Я б радше хотів бачити на чолі Другої армії Етерця, але не її. — Він звинувачувально тицьнув у мене пальцем. — Вона навіть не виросла тут.

— Це правда! — вигукнув якийсь Корпуснієць. — Вона стала гришею менш ніж рік тому!

— Гришами народжуються, а не стають, — гаркнув Толя.

«Авжеж, — подумала я, стримуючи зітхання. — Тепер він вирішив вилізти зі своєї мушлі».

— А ти хто такий? — поцікавився Сергій, не приховуючи свого природного нахабства.

Толина долоня потягнулася до кривого меча.

— Я — Толя Юл-Баатар. Я виріс далеко від цього гнилого місця і залюбки доведу, що можу зупинити твоє серце.

— Ти гриша? — недовірливо перепитав хлопець.

— Не менше за тебе, — кинула Тамара, зблиснувши золотавими очима.

— А ти? — звернувся Сергій до Мала.

— Я простий солдат, — відповів трекер, роблячи крок до мене. — Її солдат.

— Як і ми всі, — додав Федір. — Ми повернулися до Ос Альти, аби служити Заклинательці Сонця, а не якомусь позеру.

Ще один Корпуснієць звівся на ноги.

— Ти просто черговий зрадник, котрий дременув, коли Дарк­лінґ зазнав поразки. Ти не маєш права приходити сюди і ображати нас.

— А вона? — крикнув хтось із Верескунів. — Звідки нам знати, що вона не працює на Дарклінґа? Вона допомогла йому знищити Новокрібірск.

— І ділила з ним ліжко! — загорлав інший.

«Ніколи не принижуйся до заперечень», — нагадав у моїй голові голос Ніколаї.

— Які в тебе стосунки з Ніколаї Ланцовим? — закортіло знати одному Творцю.

— А які в тебе були стосунки з Дарклінґом? — пролунав пронизливий голос.

— Це має значення? — холодно запитала я, відчуваючи, як контроль над ситуацією вислизає з моїх рук.

— Звичайно, має, — втрутився Сергій. — Як ми можемо бути впевнені в твоїй відданості?

— Ти не маєш права допитувати її! — вигукнув хтось із Кликунів.

— Чому? — заперечив Цілитель. — Тому що вона жива Свята?

— Відведіть її до каплиці, де їй місце! — заверещав хтось. — Заберіть її та її набрід із Маленького Палацу.

Толя потягнувся до меча. Тамара з Сергієм одночасно змахнули руками. Я побачила, як Марія витягнула кремінь, і відчула, як затріпотів у закликаному вітрі край моєї

кефти

; я гадала, наче готова до зустрічі з ними, та виявилася не готовою до хвилі гніву, що накрила мене. Рана в плечі запульсувала, і щось усередині вирвалося на волю.

Я подивилася на глузливе Сергієве обличчя, й сила все­редині набрякла, знайшовши чітку і безжальну ціль. Я підняла руку. Якщо їм потрібен урок, вони його отримають. Нехай собі продовжують сперечатися над рештками Сергієвого тіла. Рука вималювала в повітрі широку дугу, ковзаючи до хлопця. Світло перетворилося на гостро заточене гнівом лезо. Та в останню мить туман моєї люті, від якого аж у голові дзижчало, протнув промінець здорового глузду. «Ні», — нажахано подумала я, збагнувши, що саме щойно збиралася зробити. Охоплена панікою свідомість стиснулася. Відхилившись убік, я кинула Розтин вище.

Кімната здригнулася від лункого тріску. Гриші заверещали й позадкували, напираючи на стіни. Крізь зазубрений отвір над нашими головами полилося сонячне світло. Я розколола позолочений купол, наче велетенське яйце.

Гриші обернулися до мене з недовірливим переляком, і навколо запала глибока тиша. Я проковтнула клубок у горлі, приголомшена тим, що зробила, й налякана тим, чого мало не зробила. Згадала про пораду Ніколаї й опанувала власне серце. Їм не можна бачити мого страху.

— Вважаєте Дарклінґа могутнім? — запитала я, здригнувшись від крижаної чистоти власного голосу. — Ви й гадки не маєте, на що він здатний. Тільки я зустрілася з ним у бою й вижила, щоб розповісти про це.