Страница 61 из 112
Це було не зовсім правдою, але я не збиралась обговорювати третій підсилювач із повною кімнатою гриш сумнівної відданості. Глибоко вдихнула. Ну ж бо.
— Я повернулася, щоб очолити Другу армію.
Усі одночасно загомоніли. Пролунало кілька радісних зойків і кілька розлючених вигуків. Я побачила, як перезирнулися Сергій з Марією.
Коли всі заспокоїлися, хлопець озвався:
— Ми так і думали.
— Король погодився зробити мене головнокомандувачкою.
«Тимчасово», — подумала я, та вголос нічого не сказала.
Пролунала чергова хвиля вигуків і балачок.
Сергій відкашлявся.
— Аліно, ти Заклинателька Сонця, і ми радіємо твоєму безпечному поверненню, але ти не маєш достатньо знань, аби керувати військовою кампанією.
— Достатньо чи ні, мене на це благословив король.
— Тоді ми звернемося до короля з петицією. Корпуснійці — найвисокопоставленіші гриші, і саме вони мають керувати Другою армією.
— Це ти так вважаєш, кровопускачу.
Почувши оксамитовий голос, я одразу здогадалася, кому він належить, та серце однаково зайшлося, коли я побачила волосся кольору воронячого крила. Зоя проклала собі шлях у натовпі: її гнучка постать була загорнута у світло-синю шовкову
кефту
, на тлі якої очі мерехтіли, наче коштовності — коштовності з огидно довгими віями. Мені знадобилася вся сила волі, щоб не обернутись, аби оцінити Малову реакцію. Зоя була гришницею, котра доклала всіх зусиль, аби зробити моє життя в Маленькому Палаці нестерпним. Вона глузувала з мене, знущалася і навіть зламала мені два ребра. А ще вона давно впала Малові в око у Крібірску. Я точно не знала, що саме між ними було, однак сумнівалася, що обмежилося жвавою бесідою.
— Я говорю від імені Етерців, — повідомила вона. — І ми підтримаємо Заклинательку Сонця.
Я щосили намагалася не виказати подиву. Зоя була останньою людиною, на підтримку якої я розраховувала. Що за гру вона задумала?
— Не всі, — слабенько писнула Марія.
Я знала, що цьому не слід дивуватися, та її слова однаково боляче зачепили мене.
Зоя зневажливо розреготалася:
— Так, нам відомо, що ти підтримуєш Сергія і його зусилля, Маріє. Але це тобі не опівнічне побачення в
бані
. Нам ідеться про майбутнє Гриші та цілої Равки.
Після її слів почулися стримувані смішки, і Марія зробилася червоною, як буряк.
— Зоє, досить, — кинув Сергій.
Незнайомий мені Етерець зробив крок уперед. Він мав смагляву шкіру і ледь помітний рубець на лівій вилиці. Убраний хлопець був як Пекельник.
— Марія має рацію, — заперечив він. — Ти не можеш говорити за нас усіх, Зоє. Я б радше хотів бачити на чолі Другої армії Етерця, але не її. — Він звинувачувально тицьнув у мене пальцем. — Вона навіть не виросла тут.
— Це правда! — вигукнув якийсь Корпуснієць. — Вона стала гришею менш ніж рік тому!
— Гришами народжуються, а не стають, — гаркнув Толя.
«Авжеж, — подумала я, стримуючи зітхання. — Тепер він вирішив вилізти зі своєї мушлі».
— А ти хто такий? — поцікавився Сергій, не приховуючи свого природного нахабства.
Толина долоня потягнулася до кривого меча.
— Я — Толя Юл-Баатар. Я виріс далеко від цього гнилого місця і залюбки доведу, що можу зупинити твоє серце.
— Ти гриша? — недовірливо перепитав хлопець.
— Не менше за тебе, — кинула Тамара, зблиснувши золотавими очима.
— А ти? — звернувся Сергій до Мала.
— Я простий солдат, — відповів трекер, роблячи крок до мене. — Її солдат.
— Як і ми всі, — додав Федір. — Ми повернулися до Ос Альти, аби служити Заклинательці Сонця, а не якомусь позеру.
Ще один Корпуснієць звівся на ноги.
— Ти просто черговий зрадник, котрий дременув, коли Дарклінґ зазнав поразки. Ти не маєш права приходити сюди і ображати нас.
— А вона? — крикнув хтось із Верескунів. — Звідки нам знати, що вона не працює на Дарклінґа? Вона допомогла йому знищити Новокрібірск.
— І ділила з ним ліжко! — загорлав інший.
«Ніколи не принижуйся до заперечень», — нагадав у моїй голові голос Ніколаї.
— Які в тебе стосунки з Ніколаї Ланцовим? — закортіло знати одному Творцю.
— А які в тебе були стосунки з Дарклінґом? — пролунав пронизливий голос.
— Це має значення? — холодно запитала я, відчуваючи, як контроль над ситуацією вислизає з моїх рук.
— Звичайно, має, — втрутився Сергій. — Як ми можемо бути впевнені в твоїй відданості?
— Ти не маєш права допитувати її! — вигукнув хтось із Кликунів.
— Чому? — заперечив Цілитель. — Тому що вона жива Свята?
— Відведіть її до каплиці, де їй місце! — заверещав хтось. — Заберіть її та її набрід із Маленького Палацу.
Толя потягнувся до меча. Тамара з Сергієм одночасно змахнули руками. Я побачила, як Марія витягнула кремінь, і відчула, як затріпотів у закликаному вітрі край моєї
кефти
; я гадала, наче готова до зустрічі з ними, та виявилася не готовою до хвилі гніву, що накрила мене. Рана в плечі запульсувала, і щось усередині вирвалося на волю.
Я подивилася на глузливе Сергієве обличчя, й сила всередині набрякла, знайшовши чітку і безжальну ціль. Я підняла руку. Якщо їм потрібен урок, вони його отримають. Нехай собі продовжують сперечатися над рештками Сергієвого тіла. Рука вималювала в повітрі широку дугу, ковзаючи до хлопця. Світло перетворилося на гостро заточене гнівом лезо. Та в останню мить туман моєї люті, від якого аж у голові дзижчало, протнув промінець здорового глузду. «Ні», — нажахано подумала я, збагнувши, що саме щойно збиралася зробити. Охоплена панікою свідомість стиснулася. Відхилившись убік, я кинула Розтин вище.
Кімната здригнулася від лункого тріску. Гриші заверещали й позадкували, напираючи на стіни. Крізь зазубрений отвір над нашими головами полилося сонячне світло. Я розколола позолочений купол, наче велетенське яйце.
Гриші обернулися до мене з недовірливим переляком, і навколо запала глибока тиша. Я проковтнула клубок у горлі, приголомшена тим, що зробила, й налякана тим, чого мало не зробила. Згадала про пораду Ніколаї й опанувала власне серце. Їм не можна бачити мого страху.
— Вважаєте Дарклінґа могутнім? — запитала я, здригнувшись від крижаної чистоти власного голосу. — Ви й гадки не маєте, на що він здатний. Тільки я зустрілася з ним у бою й вижила, щоб розповісти про це.