Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 86 из 127

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

АЛІЗЕ ПІДНЯЛА ПОГЛЯД, і серце її забилося швидше, поки вона спостерігала за чоловіком, з яким нещодавно одружилася.

Вона була вражена, виявивши, що Кір мав ще більш приголомшливий вигляд, ніж раніше. Його краса ніби вдосконалювалася щоразу, як дівчина дивилася на обличчя свого чоловіка. Як же їй подобалося його темно-мідне волосся, гострі брови, засмагла шкіра й глибокі блакитні очі, що могли звести з розуму. Чим більше вона його пізнавала, тим важче було на нього дивитися, бо він був незбагненний, наче море.

І він сказав, що кохає її.

Сама згадка про ту ніч раптом змусила її затамувати подих. Де ж спокій? За п’ять днів Алізе не сказала Кіру більше кількох слів і була здивована хвилею емоцій, яка охопила її в ту мить, бо й досі не вміла описувати цей біль.

Вона скучила за ним.

— Кіре, — сказала вона, ледь упізнаючи звук власного голосу. — Хочеш присісти?

Він не глянув на неї, але похитав головою. Його голос був глухим, коли чоловік промовив:

— Я не залишуся.

— Нісенітниця, — заперечила принцеса. — Ви єдиний з нашої маленької компанії, кому вдалося уникнути передбачення, і я так і не мала нагоди повідомити вам про результати вашого останнього листя...

— Нехай іде, якщо не хоче залишатися, — сказав принц. — Чому ми завжди наполягаємо, щоб він залишався з нами?

Камран недбало обійняв спинку стільця Алізе, і вона відчула тепло його руки на своєму плечі.

Дівчина злякано випрямилася.

— Будь обережний, Камране, — попередив Хазан. — Вона ще не твоя дружина.

Камран відсунувся й сів рівно.

— Боже, як я вже втомився від цієї комедії.

— Минуло менше тижня, — зауважив Хазан. — І це була твоя власна дурна ідея.

—Хазане, — сказав Кір, м’яко відкашлявшись. — Я прийшов, щоб повідомити деяку інформацію.

— Чи можна мене звинувачувати в нетерплячості? — промовив принц. — Адже з кожною годиною вона стає дедалі прекраснішою. З кожним днем я дедалі більше закохуюся у її велич.

У відповідь на ці красиві слова Алізе відчула лише жах. Вона в паніці поглянула на Кіра, який стояв майже нерухомо, хоча його обличчя не виказувало жодних емоцій.

— Камране, — обережно сказала вона. — Я вдячна тобі за твою доброту, але ти не повинен говорити зі мною так — принаймні не там, де нас можуть почути солдати...

— Навіть якщо це правда? — запитав він, повертаючись до неї зі щирою усмішкою. — Коли ти з кожним днем стаєш дедалі прекраснішою й чарівнішою?

Він поглянув на інших.

— Я впевнений, що солдати не будуть засуджувати мене за те, що я голосно проголошую цю правду, яка очевидна для кожного, хто має очі. Насправді я впевнений, що всі вони погодяться зі мною.

Він обернувся до Кіра.

— Що скажеш, королю? Ти не згоден зі мною?

— Будь обережний, — сказав Хазан до принца, і очі його спалахнули. — Ти граєш у небезпечну гру.

— Я? — здивовано запитав Камран. — Коли кожна його дія та кожен його вчинок є абсурдом?

Він ще раз поглянув на Кіра.

— У що саме

ти граєш? Куди ти йдеш, коли зникаєш? Ти йдеш на зустріч зі своїм зловісним другом?

—Камране

, — вражено вигукнула Алізе. — Благаю, припини.

Камран здригнувся, здивований її різким тоном.

— Вибач, — промовив він. — Я не хотів тебе засмутити.

Алізе не знала, як упоратися із цією ситуацією.

Вона розуміла, що Камран лише намагався бути добрим до неї, та розуміла, чому він намагався здобути її прихильність, сподіваючись одружитися з нею. Картина була надзвичайно заплутаною, тож вона вважала несправедливим звинувачувати Камрана за його ненависть до Кіра.

Як вона могла?

Кір раз у раз навмисно виставляв себе лиходієм. Раз у раз він надавав їм докази того, що заслуговує на страту.

Вона теж колись вірила в цю брехню.

— Я не хочу говорити з тобою грубо, — сказала вона Камрану, намагаючись заспокоїтися. — Просто я хотіла б...

Хазан відкашлявся.

Він майже непомітно похитав головою в бік Алізе, а потім перевів погляд на Кіра.

— Ти казав, що прийшов, щоб повідомити нам якусь інформацію?

Кір кивнув, дивлячись у далечінь.

— Так, — сказав він. — Хоча, мабуть, я маю почати з того, аби нагадати всім, що нещодавно мене звинуватили в тому, що протягом останніх кількох місяців я нібито відправляв до Ардунії шпигунів. Так от, я хотів би підтвердити, що це правда. Мені було доручено з’ясувати точне місце стародавньої магії...

— Тобі було доручено? — Камран похмуро засміявся. — Без сумніву, самим дияволом?

— Так.

—Ні,

— прошепотіла Алізе.

Кір стиснув щелепи.

— Як всі ви знаєте, існують цілі родовища магічних кристалів, до яких не мають доступу навіть наймогутніші Провидці, — зазначив він. — Ніхто й ніколи не знав, хто може бути гідним видобувати такі потужні речовини, але гори не приймають непроханих гостей без відплати...

— Тоді це правда, — здивовано сказав Камран. — Я мав рацію. Це ти відповідальний за незрозумілі зсуви гірських порід по всій імперії. То ти весь цей час шукав її магію, правда? Скажи-но, чи скоро я дізнаюся, що це ти був першопричиною всіх негараздів у моєму житті?

Кір підвів на нього погляд.

— Вибухи були ненавмисними. Це були захисні реакції нестабільної захищеної магії. Я займався цими пошуками майже рік, — сказав він. — Протягом останніх дев’яти місяців мої загони проникали в Ардунію зі спеціальними довготривалими місіями, і хоча вони знали, що я шукаю стародавнє потужне джерело магії, але не знали, чому. Я не розумів, поки не отримав твою книгу. — Він коротко поглянув на Алізе. — Що мені слід звузити поле пошуків і зосередитися виключно на каскадах Ар’ї...

— Мене дивує, — гнівно сказав Камран, — що ми чуємо цю промову та продовжуємо дозволяти йому жити та ходити серед нас, ніби він гідний спасіння. Коли він сам зізнається, що здійснював шпигунство проти моєї імперії. Коли він сам зізнається, що перебуває під явним та абсолютним командуванням найогиднішої з істот...

— Камране, — звернулася до нього Алізе. — Будь ласка, не перебивай його...

— Ти завжди повинна його захищати? — Камран був щиро ображений. — Хіба недостатньо того, що він продався злу? Навіть співчуття, на мою думку, має свої межі. Я ціную твоє ніжне серце, — сказав він до Алізе, — але іноді я хвилююся, що ти занадто добра. Сподіваюся, коли ми одружимося та матимемо власних дітей...

Фірузе розламала печиво навпіл.

— Закрий рота, любий. Зараз не час для цього.