Страница 22 из 127
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
— З ТОБОЮ ВСЕ ГАРАЗД, МОЯ ЛЮБА? — запитала Худа. Молода жінка все ще не сідала. — Ти ж не хвилюєшся через свої фіктивні обітниці своєму фіктивному чоловікові?
— Яв порядку. — Алізе змусила себе усміхнутися. — Однак Кір дуже погано себе почуває. Як ти можеш собі уявити, клятва на крові далася йому нелегко. Лише сьогодні вранці у нього спала температура. За моєю наполегливою вимогою він приймає лікувальну ванну; думаю, це піде йому на користь.
Вона знову вказала на порожнє крісло навпроти себе, даючи зрозуміти Худі, що та має сісти.
— Ну що ж, — сказала Худа, озирнувшись навколо, перш ніж нарешті сісти. Вона зітхнула. Її подруга була майже розчарованою, що скандалу не сталося. — І потім він залишиться за цією стіною? Голим?
— Тобі обов’язково треба вживати це слово? — запитала Алізе, червоніючи. — Або ти очікуєш, що він буде купатися в одязі?
— Так.
—Худо.
— Що? — відказала панянка, схрестивши руки. — Убивці — це знані мерзотники! Одна риса неминуче породжує іншу!
— За такою логікою, — зауважила Алізе, — усі мерзотники також є вбивцями.
— А який мерзотник не вбив жіночу душу?
Алізе застигла. На її губах з’явилася щира усмішка, та вона кивнула, поступаючись у суперечці.
— Слушне зауваження.
—Дякую.
—Хай там як, тобі не варто хвилюватися, — сказала Алізе, наливаючи Худі чашку чаю. — Клятва на крові забороняє йому навіть торкатися мене без мого дозволу.
Худа підвела погляд, обдумуючи ці слова. Вона взяла запропонований чай.
—Але ж ніхто інший про це не знає. А слуги бачили його тут сьогодні вранці? Самі лише плітки...
— Ми сьогодні одружуємося, — рішуче сказала Алізе, наливши й собі чашку чаю. — Я не можу більше турбуватися про недоречності, бо мені потрібно, щоб він був у доброму стані, аби з’явитися на церемонії.
Вона подивилася Худі в очі.
— Ми вже тричі відкладали весілля. Зараз ми настільки близько, що його біль має вгамуватися, поки він готується до цієї миті. А я тут, у своїй кімнаті, вдалині від допитливих очей громадськості, що приносить мені велике полегшення. Такий варіант ідеальний. Не хвилюйся, що я побачу Кіра голим. Він, здається, більше дбає про свою скромність, ніж будь-хто інший.
— Це через його якості Провидця, — проникливо сказала Худа, зробивши ковток чаю. Вона взяла собі печиво. — Я чула, що всі вони надзвичайно добропорядні.
— Здається, ти казала, що він мерзотник.
Худа махнула рукою, відкидаючи цим жестом власну логіку.
— Так, ну, можливо, він розривається між двома крайнощами. У його голові, мабуть, якась дивна суміш. Йому скільки років, двадцять один? І він провів у храмі сімнадцять років? Уяви, присвятити все своє життя тому, щоб бути Провидцем, а потім померти розпусним мерзотником! Божевілля.
Алізе розмішала в чаї шматочок цукру. Вона видала незрозумілий звук.
— Знаєш, більшість із них навіть не думає про шлюб.
— Так, — тихо сказала Алізе. — Я знаю.
— І я сумніваюся, що Кір коли-небудь думав про шлюб, перш ніж диявол змусив його до цього, — задумливо сказала Худа. Вона відкусила шматочок печива й почала жувати. — Я, мабуть, розумію, чому він такий розлючений цією домовленістю. Хоча я також починаю розуміти, чому він колись міг бути приваблений монастирським життям. Раніше я не могла цього зрозуміти, але тепер...
Алізе підвела погляд.
—А тепер можеш?
— О, так, — сказала Худа, відкусивши ще шматочок. — Він дуже похмурий і суворий, еге ж? Та надзвичайно серйозний. Не уявляю, як ти збираєшся терпіти його компанію так довго, поки не вб’єш його. Це буде гнітлива місія. Благородна, але гнітлива.
Вона нахилила голову.
— Він і справді не схожий на людину, яка цікавиться земними задоволеннями, правда ж?
Алізе знову опустила очі у свою чашку. Раптом їй захотілося побути на самоті.
— Ні, — сказала вона. — Не схожий.
— Це тільки доводить, — вела далі Худа, — що ніколи не можна сказати, хто є хто. Я ось що тобі скажу: не довіряй нікому.
Вона жестом показала на свою чашку, з якої хлюпнула рідина.
— Майже Провидець! А тепер поглянь на нього. Морально розбещений виродок. Суцільний мерзотник.
Алізе відвела погляд до вікна.
їхні розмови постійно зводилися до обговорення характеру Кіра.
Вона втомилася від цього.
Алізе не могла захистити його честь; у неї не було логічних підстав вимагати припинення цих нападів.
Вона також була залучена до цього безладу, поклявшись убити його. Насправді для неї було краще ненавидіти його — роздумувати над причинами, які могли б полегшити їй завдання встромити кинджал у його серце. Проте кожне недоброзичливе слово, сказане проти нього, закарбовувалося в її душі як прояв несправедливості. Дівчина відчувала, як нетерпіння кипить у ній. Вона навіть не знала, скільки ще зможе це терпіти...
— Боюся, я була б жахливим, легковажним королем, — сказала Худа, розглядаючи ще одне печиво, перш ніж відкусити від нього. — Банкети щодня, можу вас запевнити. І бали! Ох, як же я люблю танцювати. Сяйво вогнів, розкіш, така романтика...
Вона завагалася.
— Як ти думаєш, а Кір уміє танцювати?
Алізе завмерла, тримаючи чашку із чаєм на півдорозі до рота.
їй ніколи не спадало на думку замислюватися, чи буде чоловік, якого вона повинна вбити, управним партнером по танцях.
— Я не маю жодного уявлення, — сказала дівчина, ставлячи чашку на стіл.
—Думаю, що ні, — зауважила Худа, доїдаючи печиво. — Я не відчуваю в ньому жодної пристрасті. Найкращі танцюристи, на мою думку, уміють переживати великі емоції...
— Я впевнена, що він чудовий танцюрист, — занадто різко промовила Алізе, відчуваючи, як усередині неї закипає знайомий гнів.
Худа зиркнула на неї з подивом.
Алізе зробила паузу, щоб перевести подих і пом’якшити різкість у голосі. Боже, коли її руки почали тремтіти? Чашка, яку вона так і не поставила, тепер легенько стукала об блюдце. Алізе відсунула руки й схрестила їх на колінах. Худа не була винна в тому, що джинка втратила розум. З нею відбувалося щось небезпечне; вона ніколи не була такою розлюченою та неврівноваженою.
Майбутня наречена відчувала бажання заволати без будь-якої причини.
— Зрештою, він же король, — додала Алізе з вимушеною стриманістю. — Це навичка, яка просто необхідна для його положення.
— М-м. І тобі не здається це дивним? — запитала Худа, ніби ледь сприйнявши цю відповідь. — Ти — Провидиця, а він — майже такий самий. Це цікаве поєднання, якщо не приречене.
— Я не Провидиця.