Сын ведьмака

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

АЛІЗЕ ВІДЧУВАЛА СЕБЕ ЖАХЛИВОЮ ДУРЕПОЮ.

Дівчину штовхала по коридору злість, яка останнім часом стала її постійною супутницею, щодня підживлювана розчаруванням, смаку якого вона ніколи раніше не відчувала. Ці відчуття були для неї новими, а тому незрозумілими; дівчина не звикла до цього тривожного тремтіння — до цього різновиду болю та муки, які завжди її непокоїли. Ніхто, крім неї самої, не був винен у тому, що персонал не знав, як до неї ставитися; вона не мала наміру порушувати звичний порядок речей. Вона просто...

Що ж, вона просто була занадто перевтомлена.

Алізе була перевтомлена та не знала, як себе втішити, їй потрібно було місце, де можна було б сховатися; вона хотіла відпочити від допитливих очей та пліток і була впевнена, що о цій пізній годині кухня буде порожня. Очевидно, вона втратила здоровий глузд.

Дівчина так сильно зосередилася на тому, що завтра має вийти заміж, що якось забула про організаційні заходи, пов’язані із цією подією.

У господарстві панувала метушня.

Вона відчувала, що їй нема куди податися, щоб утекти від тягаря власних думок.

Усе було настільки кепсько, що здавалося, ніби сам світ перебуває у стані повного безладу; вона вже втратила будь-яку надію впоратися зі своїми численними побоюваннями щодо майбутнього. Натовп, що вирував за межами землі Провидців, зріс до неймовірних розмірів, адже люди — як джини, так і глиняні — з’їжджалися звідусіль. Багато хто приїжджав, щоб присягнути на вірність Алізе, але ще більше було тих, хто хотів просто подивитися на королівське весілля. Тож кожного разу, коли вони відкладали церемонію, це було вкрай незручно.

Однак кожна затримка призводила тільки до збільшення натовпу.

Якби не Провидці, які взяли на себе відповідальність за організацію цих некерованих мас, Алізе не уявляла, як би вони могли впоратися із цим хаосом. Її дуже турбувало, що вона не бачилася та не розмовляла зі своїм народом із часу недавнього замаху на її життя. Але без корони вона все одно не мала права розмовляти з ними, адже їй було нічого їм сказати.

Їй потрібна була її магія. Їй потрібна була імперія. Їй потрібна була...

Боже, вона ж мала вийти заміж.

Алізе відчувала, як її розпалює гнів, який, здавалося, віднині спалахував у ній постійно. Це мав бути переддень її весілля, а вона й подумати не могла, що такий вечір може бути таким похмурим. Майбутня королева відчувала себе самотньою, розгубленою та стривоженою, а єдина людина, з якою вона хотіла б поговорити, відмовлялася її бачити.

Насправді він заборонив їй навіть заходити до своїх покоїв.

Алізе здригнулася від низки різких зітхань; вона була настільки занурена у свої думки, що навіть не помітила, як увійшла до великої зали, де з десяток зайнятих слуг завмерли, побачивши її, а дехто навіть з криком упав на коліна.

Алізе застигла на місці.

—Добрий вечір, — сказала вона, змушуючи себе відновити самовладання та усміхнутися. — Прошу вас, не турбуйтеся через мене. Продовжуйте, будь ласка.

Настала хвилина тиші, після чого сноди повільно, з великою обережністю, повернулися до роботи.

Це було так, ніби кімната з полегшенням зітхнула.

Незважаючи на численні застереження Хазана, щоб вона не блукала по коридорах сама, Алізе вважала непрактичним завад чекати на супровідника та марно уявляти, що всі намагаються її вбити. Хай там як, слугам потрібно було більше часу, щоб звикнути до неї, а їй — до них. Зрештою, цей палац мав стати її домівкою...

Ця думка вразила її, наче блискавка.

Серце Алізе забилося швидше, а по шкірі пройшло неприємне тремтіння.

Цей палац мав стати її домівкою.

Незабаром вона стане господинею цього замку; цей персонал буде підпорядковуватися їй; ця земля буде під її владою; ці громадяни будуть під її управлінням. Дівчина володітиме всім цим, хоча для цього їй доведеться вбити свого чоловіка.

Раптом їй стало зле.

Відчуваючи неспокій, Алізе наосліп рушила до крісла біля розгорілого каміна, а незримі очі снод стежили за кожним її рухом.

Неймовірно, що колись вона була такою ж, як вони.

Був час у її житті, коли дівчина палко прагнула такої роботи. Це було набагато краще, ніж повільно занепадати на вулицях, і вона молилася про змогу мити підлоги під міцним дахом у безпечному будинку. Її місце в житті повністю визначала тюлева маска, що закривала її очі та ніс, зводячи її до непомітної нікчеми.

Якими ж великими здавалися тоді її страхи!

Колись Алізе була впевнена, що влада й становище забезпечать їй безпеку. Джинка була кволим деревом, яке боялося тремтіння своїх безплідних гілок; але тепер, обтяжена багатством, вона боялася гниття всього цього достатку та меча, який міг зрубати її за те, що вона наважилася розквітнути. Тільки тепер Алізе зрозуміла, що страхи не зникають зі зміною становища в житті.

Вони тільки посилюються.

Алізе глибоко зітхнула, перш ніж сісти, вибравши м’яке крісло з високою спинкою біля тріскотливого вогню. Вона акуратно поклала шовкову накидку та набір для шиття на коліна й майже закрила очі від виснаження.

Свічки мерехтіли на величезній люстрі над її головою; калюжі світла від ламп, що підпирали затемнені вікна, виблискували в аркових нішах; шовкові нитки в пишних, складної роботи килимах миготіли під ногами. Кімната була вишукано обставлена, з величезною кам’яною камінною полицею та елегантними меблями, а м’які крісла були облаштовані з урахуванням як комфорту, так і краси. Алізе часто хотілося згорнутися біля вогню в цій кімнаті та відпочити, але вона майже не мала приватного простору у відкритих приміщеннях і не наважувалася втратити свою спокійну усмішку, побоюючись породити нові плітки.

Сьогодні все це здавалося їй неважливим.

Вона не хотіла повертатися до холодної гостьової кімнати, у якій останнім часом мешкала, щоб бути ближче до Кіра. Дівчина відчувала, що може збожеволіти, якщо доведеться бодай ще хвилину дивитися на ту саму порожню стіну, уявляючи його муки. Як вона могла сподіватися на відпочинок, знаючи, як він страждає? Як вона могла заспокоїтися, коли зв’язок між ними пульсував у ній так само відчутно, як і її власне серце?

Його кров і зараз текла в її жилах, гаряча та п’янка. Навіть якби дівчина втратила зір і слух, вона знала, що зможе знайти шлях до нього; насправді вона вже йшла до нього.

Алізе починала впадати у відчай.

Вона не бачила Кіра вже чотири дні.