Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 43 из 127

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

АЛІЗЕ ОХОПИЛА ПАНІКА.

Поступово Кір повернув кімнаті колишнє освітлення, і коли тіні зникли з кутів, їй здалося, що вона побачила відблиск переляку в його очах.

— Це не попередження, — сказав Кір. — Це погроза.

Хазан повільно зітхнув.

—Тепер я це розумію.

— Вони не хочуть, щоб ми дісталися гір, — ледь чутно промовила Алізе.

— Як ти розшифрував це? — запитав Камран Кіра.

— Повідомлення активувалося кров’ю, — сказав король. — Потрібно було лише трохи допомогти, щоб розкрити його зміст.

— Кров’ю Діна? — вигукнув Омід.

—Боже мій,

— сказала Худа.

Хазан нахмурився.

—То це не була отрута?

— Не зовсім, — сказав Кір.

— Тоді чорна магія? — запитав Камран.

Кір похитав головою.

— У нас немає на це часу. Ми мусимо готуватися до від’їзду...

— Ми не можемо готуватися до від’їзду, якщо не знаємо, від чого тікаємо! — скрикнула Худа. — Я хотіла б знати, що відбувається!

— Я теж, — тихо сказала Алізе.

Кір подивився на неї, швидко відвівши погляд.

— Гаразд, — сказав він нарешті. Наступні слова туланський король адресував Оміду, який з виразом глибокого потрясіння на обличчі усе ще спирався на Алізе.

—Ти запитав, чому це може бути гірше за отруту. Це гірше, бо це не так просто.

Кір підвів очі на присутніх.

— Справжня чорна магія може бути створена тільки за допомогою диявола. А це, навпаки, груба форма. Гидота.

— Що це означає? — запитав Хазан. — Що саме визначає грубу магію?

Кір завагався, дивлячись на них, ніби зважуючи, скільки він може їм сказати.

—Хтось із вас знає, чому існують Провидці? — запитав він.

— Щоб творити магію? — припустила Худа.

— Провидці не

творять

магію, — терпляче відповів Кір. — Вони використовують магію.

Коли в кімнаті запала тиша й ніхто не наважився нічого на це сказати, Кір, здавалося, щиро здивувався. Можливо, навіть був розчарований.

— То що, ніхто не знає відповіді?

— Звідки в біса ми маємо знати, для чого вони існують? — роздратовано сказав Камран. — Вони буквально оповиті таємницею. Я завжди думав, що їхнє призначення — служити короні. Виготовляти прикраси й магічні предмети, щоб захищати імперію і все таке.

Кір здригнувся, ніби ця відповідь образила його особисто.

— Ти думав, що їхнє призначення —

виготовляти прикраси для корони

?

— Ну, вони ж не проводять екскурсій по храму, — відрізав Камран. — У них навіть імен немає! Неможливо побачити їхні обличчя. Вони рідко коли розмовляють...

— Ти сподіваєшся стати королем найбільшої імперії на землі, — сказав Кір, намагаючись стримати голос, — і тобі ніколи не спадало на думку пошукати відповідь на це питання, діючи у власних інтересах? Навіть попри те, що твої Провидці володіють усією магією твоєї імперії?

— Я ніколи... — Камран нахмурився. — Зачекай, що ти маєш на увазі?

Здавалося, його гнів змінився на здивування.

— Я думав, вони підкоряються королю.

Кір ледь не розсміявся, хоча той сміх був би похмурим.

— Провидці не підкоряються нікому.

— Вони навіть не кланяються королю, — додав Омід, нарешті оговтавшись. — Я знаю це, бо деякий час жив з ними.

Кір завмер, розглядаючи Оміда, ніби вперше.

— Провидці дозволили тобі жити з ними?

— В Ардунії, — сказав хлопець, кивнувши. — Це я їх знайшов після... Ну, коли ви... Після того, як ви... ви...

— Після того, як я їх убив, — тихо сказав Кір.

— Так, — сказав Омід, видихнувши це слово з жахом.

— Це

ти

знайшов їх після того, як я їх убив. — Кір ніяково напружився. — Саме ти, з усіх людей.

Омід кивнув.

У кімнаті запанувала гнітлива напруга. Алізе відвела погляд, і її увагу привернув золотий блиск її обручки.

Кожного разу, коли дівчина відчувала, що майже розгадала характер Кіра — коли була переконана, що нарешті зрозуміла щось важливе про нього, — він примудрявся нагадати їй, чому вони взагалі уклали цю пекельну угоду.

Вона майже забула про список його злочинів.

Гірше того, Алізе хотіла пробачити їх усі.

— Вони знали, що це станеться, — сказав Омід у повній тиші.

Алізе підняла на нього погляд.

—Тільки не знову, — пробурмотів Камран.

— Це правда, — сказав хлопчик. Він відсунувся від Алізе, набираючи запалу. — Ніхто мені не вірить, але я клянуся, вони знали, що помруть...

На обличчі Кіра промайнула незрозуміла емоція.

— Що? — перепитав Хазан, звертаючись до Оміда. — Чому ти так кажеш?

Омід похитав головою, кинувши зухвалий погляд на Камрана.

— З усією повагою, сер, я був там, коли вони надсилали повідомлення іншим Провидцям по всій імперії, їхні заступники розпочали свою подорож до Сетара за кілька днів до їхньої смерті...

— Що ти маєш на увазі? — запитала Худа. — Навіщо їм були потрібні заступники?

— Королівське місто потребує кворуму, щоб підтримувати захисні заклинання, — спробував пояснити Хазан. — Після смерті їх потрібно було замінити...

— І вони дали мені сіф, — додав Омід, підвищивши голос. — Вони дали його мені за кілька годин до того, як їх убили, це не було випадковістю!

— Вони дали тобі сіф? — здивовано перепитав Кір. — Тобі?

— Він використав його, щоб врятувати мені життя, — відрізав Камран, грізно поглянувши на Кіра. — Після того, як ти залишив мене паралізованим і майже мертвим.

—Що?

— вигукнула Алізе.

— Вони знали, — сказав Омід цього разу з більшою наполегливістю. — Вони знали, що помруть, і знали, що мені доведеться рятувати принца...

— Не те щоб це не було цікаво, — сказав Хазан, — але як це стосується нашої нинішньої ситуації?

— Я не... — Омід відступив на крок, завагавшись. — Я не знаю, я просто... Я завжди дивувався, чому вони дозволили йому вбити себе.

Омід підвів погляд на Кіра. І всі також підвели погляд.

—Дозволили?

— перепитала Худа, повернувшись до хлопчика. — Мій любий, ти, мабуть, помиляєшся? Звісно ж, Провидці не дозволили б йому вбити когось?

Оскільки Кір нічого не відповів, а замість цього вирішив подивитися вдалину, Омід помітно розлютився.

— Вони

дозволили

вам убити їх, чи не так? — сказав хлопчик, стискаючи кулаки. — Чому ви не хочете цього визнати?

— Оміде, — сказала Алізе, дивлячись на них обох. — Можливо, нам не слід...

— Визнайте це, — викрикнув Омід, повернувшись до короля.

— Я визнаю, — тихо сказав Кір, — що я їх убив.