Страница 29 из 127
Із цієї вигідної точки спостереження королівське місто мало просто чудовий вигляд. Пагорби та долини за межами храму вибухнули яскравими кольорами, наче спеціально до свята Вінтроуз. Вітер зривав з гілок безліч рожевих пелюсток і підкидав їх у повітря, де вони, наче метелики, летіли до сонця. Натуральні квіти чергувалися з його власними творіннями: зачаровані квітучі лози простягалися по дахах і дорогах, оточували димарі й сміттєві баки. Насправді, саме поєднання трьох подій — щорічного свята Вінтроуз, розкішних атрибутів королівського весілля та його недавнього разючого прояву скорботи — піднесло землю навколо них до вершини запаморочливої краси.
Звідси Кір міг бачити високі шпилі свого замку; гуркітливі стрімкі водоспади одразу за ним; гирло, де славетна річка Машті впадала в море. Вони з Алізе, як видно з усього, були наодинці у прозорому сні, завислі в центрі цієї нестерпної розкоші.
Звісно, це було обманом.
Уся мета цього видовища полягала в тому, щоб показати їх разом; вони не мали жодної приватності. Завдяки майстерним чарам їхні голоси транслювалися навсібіч, а їхні образи відтворювалися. Отже, галасливий натовп міг стати свідком їхнього союзу, без жодних хвилювань за життя Алізе. Тут їхні обітниці змінять майбутнє — і тут, у цьому маленькому просторі, потопаючи в її парфумах, усе, що міг робити Кір, — це тільки стримувати себе.
Він ризикнув поглянути на її обличчя та одразу ж пошкодував про це.
Крізь фату молодий чоловік побачив рожевий відтінок її губ, що розтулилися від подиху. Сріблястий блиск її очей, що сяяли прямо перед ним. Його серце нестримно забилося, болісно стукаючи об ребра.
— Я майже забула про це, — прошепотіла дівчина, та він мусив нагадати собі, що лише мить тому розмовляв з нею, а тепер вона давала йому відповідь. Кір відчував, як вона підбадьорює себе, зображуючи усмішку.
Провидці закінчили промову. Алізе повернулася до натовпу та помахала рукою.
Реакція була миттєвою й бурхливою.
За мить Алізе засміялася із чогось, що побачила в натовпі, та Кір не подумавши повернув до неї голову, і тоді її усмішка пронизала його, наче шабля. Його врятував відволікаючий тихий гуркіт...
Потім ще один. І ще один.
Кір застиг від знайомих звуків, піднявши голову, щоб побачити п’ятьох своїх драконів, які розривали небо над ними феєрверком кольорів, а сила їхніх величезних крил розганяла хмари. Блискучі істоти ще раз заревли в унісон, і їхній вогняний подих освітлив небо, наче блискавки.
Натовп був у захваті. Кір був уражений.
— Що ти робиш? — видихнув він.
— Я? — запитала Алізе.
— Ні, — сказав він, здивований. — Я мав на увазі не... Вибач...
—Вважайте це весільним подарунком, сер,
— пролунала весела відповідь його дракона. —
Ми вирішили зробити щось приємне, щоб відзначити цю подію.
Король розлютився.
—Ви думали, мені сподобається дивитися, як ви кружляєте, наче дзиґи? Вам не соромно?
— Кіре? — Голос Алізе здавався стурбованим.
—Вибачте за відвертість, сер,
— пролунав голос Захри, у якому відчувалася роздратованість. Її темно-зелені луски мерехтіли, поки вона ширяла над ними. —
Але з огляду на те, що ви налякали нас до смерті, зникнувши з лиця землі на кілька днів...
— Так,
— додав Ісса, її молодший брат. —
Налякали нас до смерті...
—Я вже вибачився,
— суворо промовив Кір, відчуваючи дедалі більше занепокоєння та давлячись, як Каве реве, розмальовуючи небо вогнем, наче цирковий артист. — Ви знаєте, що я немає змоги ні з ким зв'язатися...
—Ви маєте велику нахабність зараз сердитися на нас,
— продовжила Захра. —
А ми всього лише намагаємося зробити щось приємне для вашої нареченої...
Алізе вигукнула від захвату, коли дракони пролетіли повз них. Пелюстки троянд, підкинуті поривами вітру, час від часу кружляли навколо їхньої кулі, надаючи цьому дійству неймовірної виразності.
—Моїй нареченій?
— повторив Кір. —
Навіщо їй це шоу?
—Це подарунок,
— сказав Каве.
— Прояв доброї волі. Незабаром світу буде важливо знати, що вона має підтримку драконів. Крім того, сер, більшість людей радіє, коли ми кружляємо навколо, наче дзиги.
—Ви пропонуєте їй свою підтримку?
— здивовано перепитав Кір. Величні тварини літали навкруги хитромудрими колами — вистава ставала дедалі вишуканішою, — та натовп незабаром почав так голосно тупотіти й галасувати, що сама земля, здавалося, затремтіла. —
А я думав, що ти її ненавидиш. Ти колись наполягав, щоб я дав їй померти...
—Пробачте мені.
— Він відчув, як Каве збентежився. —
Я помилявся, сер. Ви правильно зробили, що відправили її до Провидців.
—Що ти маєш на увазі?
— запитав він.
—Баланс змінюється.
— Ці слова пролунали від Яасі, райдужного дракона, який приніс Кіра та Алізе додому з Ардунії. —
Усі це відчувають.
— Це ти навчив своїх драконів цьому? — запитала Алізе, раптово повернувшись, щоб обпалити його своєю радістю. — Це мало бути сюрпризом?
Кір заплющив очі, серце його калатало.
— Ти не поясниш? Що саме ти відчуваєш? Про який баланс ти говориш?
— Спробуйте насолодитися своїм весільним днем, сер,
— сказав Каве. —
Заспокойтеся, адже ви розумієте, що Провидці ніколи б не дозволили їй вийти за вас заміж, якби не вважали це доцільним.
Кір розплющив очі.
—Зачекай... Що це означає...
Команда драконів зробила останній маневр над натовпом, опустившись так низько, як тільки можливо, щоб порадувати людей, не викликаючи у них страху. Екстаз, що вибухнув серед глядачів, був настільки відчутним, а їхня надія настільки заразливою, що Кір не зміг подолати бажання поглянути на свою наречену.
Алізе припала до краю скла. Вона дивилася на натовп, притиснувши руки до грудей, а її очі сяяли від хвилювання.
— Я з вами, — сказала вона, затамувавши подих. — Ви більше ніколи не будете самотні, бо я ніколи вас не покину.