Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 26 из 127

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

—ЩО В БІСА ТИ НА СЕБЕ нап’яв?

Саме так Хазан привітав його вранці в день весілля. Кір відчинив двері на гучний стукіт джина та відступив убік, щоб той міг увійти до кімнати Алізе.

Алізе.

Боже, допоможи йому. Сама тільки згадка її імені вимагала від нього неабиякої сили волі.

— Чому ти ще не вдягнений? — вигукнув Хазан, шумно зачинивши за собою двері. Сам джин був вбраний просто чудово. Його позолочений одяг виблискував на сонці яскравими спалахами. Розкішний плащ замайорів навколо ніг чоловіка, коли той почав озиратися довкола. — А де королева?

— Вона вдягає сукню, — сказав Кір, збентежений нерівним звучанням власного голосу. — 3 нею там у кімнаті Худа. Допомагає їй.

—Ага, — сказав Хазан, відступаючи. На мить він незграбно застиг на місці, а потім спрямував своє роздратування на Кіра. — Ну, тоді йди. Я зачекаю.

— Зачекаєш на що?

Хазан завмер, ошелешений.

— Зачекаю

на що

? Ти повинен зустрітися з Провидцями за двадцять хвилин, дурню. Вдягай свої кляті шмотки...

— Я вдягнутий, — сказав він.

— Своє весільне вбрання, — пояснив Хазан, ніби розмовляючи з ідіотом. — Адже королева, звісно, подарувала тобі вбрання, яке власноруч пошила для тебе? Це надзвичайний комплект. Ти маєш бути щасливим...

— Так, — сказав Кір, намагаючись зберегти байдужість. Він згадав тремтіння в її голосі, сльози в її очах. — Вона подарувала його мені.

Вираз обличчя Хазана став суворим. Та ще суворішим був його голос, коли рівним тоном він повторив:

— Вона подарувала.

— Так.

— Кіре, присягаюся своєю честю, якщо ти продовжуватимеш так поводитися, я вб’ю тебе сам, перш ніж королева матиме таку змогу...

—Досить, — промовив Кір, утрачаючи терпіння. Самий лише дотик тканини до його шкіри завдавав йому болю. Молодий чоловік ледь оговтався від днів катувань, як від нього вже очікували, що він переживе всі ці нові муки, та навіть зараз він намагався триматися, незважаючи на ту невелику відстань, що відділяла його від Алізе. Він прагнув бути поруч із нею. Його тіло тремтіло від бажання наблизитися до неї. Він уже втратив рахунок, скільки разів цей світ намагався його замучити. — Я втомився, Хазане. Залиш мене у спокої.

— Ти

втомився?

— здивувався Хазан. — Ти

втомився?

— Так.

— І ти чекаєш, що я тобі співчуватиму? — майже викрикнув Хазан, а потім, поглянувши в бік коридору, знизив голос до шепоту. — Я вже й так пішов проти здорового глузду та підтримав занадто багато твоїх ідіотських рішень, накликавши на себе гнів і невдоволення моєї королеви. Та це вже занадто. Ти ж не можеш серйозно збиратися на власне весілля в оцьому одязі. Ти з глузду з’їхав? Ти ж, трясця тобі, король, а маєш вигляд звичайного скорботника!

Кіру не треба було дивитися вниз, щоб побачити, у що він був одягнений, бо це була та сама одежа, яку він носив завжди: чорний светр, чорні штани, чорні чоботи. Перед тим, як вирушити на церемонію, він одягне чорний плащ. Його одяг був добре пошитий, важкий і надійний. Чоловік був бездоганно доглянутий, поголений і пахнув парфумами. Він не вважав, що його зовнішній вигляд був явною неповагою.

Звісно, туланський король не вважав, що схожий на простолюдина. Просто все, що він носив, було буденним і без прикрас.

Кір був, мабуть, єдиним королем на землі, який відмовлявся носити коштовності, який не демонстрував свою владу розкішшю. На його голові не було корони, його очі не були підкреслені чорним олівцем, а на його шиї не було намиста з блискучих дорогоцінностей. Він не носив кольчуги чи драконячих лусок. На його пальцях не було перснів...

І ніколи не буде.

Єдиною його прикрасою були піхви на поясі та меч, який він завжди носив із собою.

— Я не хочу про це говорити, — оголосив він Хазану.

— Ти доведеш мене до серцевого нападу, — озвався джин. — Ти навіть наважуєшся думати, що можеш...

— Гаразд, ми виходимо! — пролунав веселий голос Худи. Вона висунула свою завиту голову з-за дверей. — Приготуйся до... О, Хазане, і ти тут! Тільки поглянь на себе! Боже, який ти елегантний!

Хазан, здавалося, насилу стримав потік епітетів і повернувся до міс із напруженою усмішкою. Він відповів на її привітання та комплімент шанобливим кивком.

—Ти теж маєш чудовий вигляд.

Худа усміхнулася Хазану, виход ячи до них і сором’язливо покручуючи своєю розкішною червоною сукнею.

—Хіба вона не прекрасна? Алізе перешила одну з моїх суконь — вона відрізала рубіни зі своєї спідниці, щоб прикрасити її...

Худа раптово замовкла, звернувши увагу на Кіра.

—А ти, — сказала вона, збентежено дивлячись на нього, — маєш жахливий вигляд.

Кір стримав зітхання.

— Худо, мені вже можна виходити? — озвалася Алізе. Від звуку її голосу серце Кіра закалатало як шалене. — О! Так, люба! Дай я допоможу тобі зі шлейфом... Худа поспішила назад до кімнати, шурхотячи тканиною, та знервованість пронизала Кіра з такою силою, яка здивувала його самого. Він стиснув руки, потім розтиснув їх; а його пульс забився десь у горлі. Хлопець і сам не міг повірити, що так нервує. Нервує, хоча й знає, що все це тільки гра, хоча й знає, що це нічого не означає...

Алізе увійшла до кімнати, і Кір ледь не скрикнув — якось грубо та відчайдушно. Нещасний наречений зробив усе, щоб удати якомога байдужіший вигляд, але коли вона наблизилася до нього, він майже втратив контроль над собою; він не мав сил навіть стояти. Чим довше хлопець дивився на неї, тим сильніше його тіло охоплював параліч, інакше він би відступив, щоб захиститися.

Король не міг описати її красу.

Він вп’явся у неї поглядом з усією елегантністю ідіота, настільки зачарований, що майже пошкодував про свою чорну уніформу.

Її сукня була надзвичайним витвором мистецтва з мережива та діамантів, виконана в рідкісному відтінку морозно-блакитного кольору; барвник був настільки блідим, що обманював уяву, здаючись майже білим. Він уже бачив цю сукню раніше, коли вона висіла біля її вікна, та не звернув на неї особливої уваги; але тепер, побачивши її на тілі дівчини...