Страница 23 из 127
— Ти наполягаєш на цьому, незважаючи на всі докази протилежного.
Алізе зітхнула. Вона звернула похмурий погляд на весільну сукню, яка висіла перед відкритим вікном, а її величний шлейф тягнувся по підлозі. Сукню для неї вибрала Сарра, королева-мати, задовго до її прибуття в Тулан. Це була крижано-блакитна сукня з мережива й шовку, прикрашена діамантами. Без сумніву, це вишуканий одяг найвищої якості та класу, гідний королівської особи, який потребував лише незначних змін.
Це мало б її радувати.
Звісно, Алізе мала б відчувати задоволення від думки, що нарешті зможе зайняти трон. Сьогодні вона буде коронована як королева Тулану, та невизначеність майбутнього нарешті вирішиться. Джинка зробить перший реальний крок до визволення свого народу — до майбутнього, яке може забезпечити свободу від тиранії...
І все ж таки...
Її серце було спотворене, як рука, вражена артритом.
— То ти готова до завтрашнього дня? — запитала Алізе, примушуючи себе бути веселою, та перевела погляд на Худу. — Ти вже спакувала речі? Написала родині, щоб повідомити, що повертаєшся додому?
— Готуватися до завтрашнього дня, коли я ще навіть не пережила сьогоднішнього? — Худа з деяким зусиллям поставила чашку, і порцеляна забряжчала. — Ти маєш намір зіпсувати день свого весілля? Пропустити вечірку та одразу зануритися у біль, чи не так?
Алізе поглянула на неї.
— Ти так само добре знаєш, як і я, що сьогодні не буде вечірки. Це вистава на потребу народу, тож я постаралася зробити її якомога простішою, щоб не викликати підозр.
— Нісенітниця, — зневажливо сказала Худа. — Буде торт і танці...
— Танці?
— ...і бенкет, і веселощі до пізньої ночі...
—Худо, тобі недобре? Буде урочиста церемонія й простий обід. Я доручила кухареві приготувати невеликий торт для персоналу. Ми вирушаємо до Ардунії на світанку...
— Ой, я ледве не забула запитати! — ахнула Худа та знову поставила чашку, цього разу так голосно, що дзвін пролунав у її вухах. — Ти вже бачила обручку?
Алізе завагалася та розгублено поцікавилася:
— Яку обручку?
Худа широко розплющила очі, а потім з обуренням звузила їх і нахилилася до неї.
— Ти хочеш сказати, що той нікчемний тхір навіть не вибрав обручку?
— Звісно, що вибрав.
Худа злякано підскочила, ударилася колінами об нижню частину столу та вилила вміст чашки прямо собі на коліна. Вона змогла видати лише якийсь тремтливий задушливий звук, із жахом втупившись у нього.
Річ у тому, що Кір був одягнений лише в рушник.