Страница 108 из 127
РОЗДІЛ СОРОК ВОСЬМИЙ
Ледь дихаючи, Алізе дивилася, як Кір гостро поглянув на принца.
На мить король здавався майже враженим.
— Це правда, — сказав він, — що мені відведено обмежений термін для виконання завдань, які поставив переді мною диявол. І я справді передбачив у своїх планах непередбачені обставини на випадок, якщо я не зможу знайти магію у встановлений проміжок часу. Я сподівався, що мені вдасться знайти змогу безкарно обшукати гори.
А потім додав:
— Про всяк випадок.
Камран розлючено засміявся, дивлячись на нього з холодною огидою.
— Ти був готовий пожертвувати життями тисяч своїх солдатів у безглуздій війні, щоб досягти своїх цілей?
— Це був лише запасний варіант, — сказав Кір.
—Для чого, скажи, будь ласка?
— Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі, для чого все це? — запитав Камран. — Мені починає здаватися безглуздим, що диявол наказав тобі виконати такий дивний перелік справ. Яка твоя кінцева мета? Навіщо дияволу всі ці різні завдання?
Кір кліпнув очима.
— Він сподівається привести до влади королеву джинів.
— Чому?
— Я не знаю. Можу тільки припустити, що він бачить її прихід до влади як спотворену помсту глиняному народу, який він вважає відповідальним за свою поразку.
— Ти можеш тільки припустити? — Камран засміявся, і його похмурий сміх рознісся луною. — Ти можеш тільки висувати слабкі припущення щодо його намірів, але все одно робиш те, що він каже? Чому ти такий відданий дияволу? Що він зробив для тебе натомість? Зачекайно. — Він підняв руку. — Я майже забув. Ти не можеш цього казати.
— Ні, — важко зітхнув Кір. — Не можу.
— Камране, — стримано сказала Алізе. Вона не була впевнена, що зможе ще довго це терпіти. — Я ціную твою турботу, яка є переконливою та обґрунтованою, а отже, ще більш тривожною. Але я вважаю, що ми маємо достатньо доказів щодо намірів Кіра. Він уклав угоди та дав обіцянки як запоруку проти саме таких звинувачень...
— Проте знову й знову, — відказав він їй, — ми стикаємося з доказами його обману, його подвійності. Він вільно зізнається у своїх злочинах перед нашими очима, але чим більше він говорить, тим менше це має сенсу...
—Досить, — застеріг його Хазан.
— Скажи мені правду, — сказав принц, дивлячись на Хазана. — Це має для тебе якийсь сенс? Бо я не можу зрозуміти, чому диявол наказав йому виконати низку дивних завдань, спеціально пристосованих до Алізе.
Чому він повинен одружитися з нею? Чому він повинен знайти її магію? Чому він повинен захищати її?
Чому?
— гучно запитав він. — Чому ніхто з нас не ставить нього питання? Що це за дивна угода з дияволом, яка повністю обертається навколо однієї людини та її надзвичайно своєрідних потреб?
Оскільки Кір нічого не сказав і не надав жодних пояснень, запала напружена глибока тиша, і група занурилася у власні міркування.
— Я не зовсім розумію, — нарешті сказала Худа. — Ти стверджуєш, що Кір може бути поганим, тому що він намагається захистити Алізе та допомогти їй знайти свою магію?
— Я не це мав на увазі...
— Але якби він не був пов’язаний з дияволом, — зауважив Дін, — то навіщо б йому було давати таку жорстоку клятву, яка в кінцевому підсумку вимагає його власного життя?
Після цих слів знову запала тиша.
Алізе не могла не поглянути на Кіра, який нерухомо стояв поруч, дивлячись у нескінченну далечінь. Він знову нічого не зробив, щоб захистити себе, і це її розлютило.
Уперше Камран здавався збентеженим.
— Я не... я не знаю, — сказав він Діну. — Проблема в тому, що я не знаю, які в нього цілі. Можливо, він мусить тримати її живою достатньо довго, щоб дійти до цього моменту, після чого він може її усунути...
— Ви думаєте, він хоче її вбити? — здивовано запитав Омід.
— На цю мить, я думаю, можливо все...
— Чорт забирай, не хоче він її вбивати, — пробурмотів Хазан з важким зітханням. Він похитав головою, дивлячись на принца, та напруга зникла з його плечей. — На якусь секунду ти майже мене переконав, Камране. Що з тобою таке?
Але Камран не позбувся свого невдоволення.
— Зізнайся, — сказав він сердито. — Те, що я сказав, знайшло відгук у твоєму серці, і ти це визнаєш...
— Я визнаю, що в цьому є частка правди, але...
— Як довго ми знаємо один одного? — перебив його Камран, небезпечно підвищуючи голос. — Практично все життя, чи не так?
Хазан знову зітхнув.
—Ти знаєш мене краще за всіх, — продовжував принц. — Ти знаєш, що я не сказав би цього, якби це не було правдою. Ти знаєш, що я завжди довіряв своїм інстинктам. І зараз кажу тобі: тут щось не так. Щось не так, і я клянуся, що це не має нічого спільного з тим, що понад усе я хочу бачити Кіра мертвим.
Худа засміялася. Камран грізно поглянув на неї.
— Що ти хочеш, щоб я зробив? — утомлено нарешті запитав Хазан. — Ми не можемо його позбутися.
— Я хочу, щоб він пішов. Що б не сталося далі — куди б це нас не привело, — я не думаю, що він повинен бути частиною цього.
—Ні,
— різко сказала Алізе. — Ти не можеш цього вирішувати.
—А як ми дістанемося додому, якщо він піде? — запитала Худа. — Ти що, думаєш, що ми спустимося з гори на три кілометри, не замерзнувши на смерть? Я ледве вижила після цієї короткої прогулянки — мої чоботи майже зруйновані...
— Скажи мені, а ти взагалі підкоряєшся наказам диявола? — раптом звернувся Камран до Кіра. — Або це просто такий диявольський план, який ти вигадав, щоб заволодіти її магією?
Цього разу Алізе затамувала подих.
— Заволодіти її магією? — перепитав Хазан, і в його очах спалахнув тривожний вогник. — Камране, будь реалістом.
— А яка ще мотивація в нього може бути? — вигукнув принц. — Чому інакше йому потрібно бути поруч із нею? Навіщо б інакше йому одружуватися з нею, прив’язуючи себе до неї настільки, щоб вона відкрила двері...
— Він дав клятву на крові, — сказав Хазан, хитаючи головою. — Його обітниці мають фатальні наслідки. Яка йому із цього користь, якщо врешті-решт він все одно помре?
— Слушне зауваження, — погодився Омід.
Камран на мить заплющив очі.
— Заради бога, ми навіть не знаємо, якою є її магія! Можливо, вона достатньо потужна, щоб звільнити його від клятви на крові. Я не впевнений, що повністю це розумію. Я лише знаю, що це підозріло...
— Камране... — спробувала втрутитися Алізе.