Страница 33 из 151
V
На роботу Білл приїхав роздратованим — через безсоння та невиразне невдоволення своїм становищем, і на несвіжу голову годі було зміркувати, звідки взялося таке почуття. Втім, одна з причин була очевидна: доктор Гайнз ніколи не приходив раніше, ніж ополудні. Отож його асистентові доводилося тягти лямку за двох і деколи почуватися конем у пожежній упряжі[57]. Білл не бачив жодного виправдання цих дедалі більших лінощів у чоловіка сорока з гаком років.
«Мабуть, я роздратувався тільки через те, що запізнився сьогодні вранці. Мабуть, я намагаюся зіпхнути провину на боса».
Ось так він старався втриматися в рамках неупередженості, але таки зірвався в мить, коли прийшов доктор Гайнз. На той час молодий асистент розглядав уже двадцять зобов’язань і мав двадцять повідомлень.
— Мені важко докладно робити ось це й водночас читати, — доволі тихо, але й доволі чутно закинув Білл.
Здивовано глянувши на підлеглого, доктор Гайнз знову впав у пусту безтурботність.
— Але ж у наші часи[58], — відповів він буцімто сердечним тоном, звичним у розмовах із пацієнтами, — вже те добре, що взагалі є якась робота, ха-ха.
Гайнз обірвав смішок, прочитавши вираз на Білловому обличчі.
— Кажу це всерйоз, докторе Гайнз. Не знаю й не хочу знати, чому ви не беретеся до роботи, але це до чортиків несправедливо — з огляду на відсоток, який я беру. Пропоную вам раніше лягати спати.
У доктора Гайнза витріщились очі й відвисла нижня губа.
— Гаразд, — сказав він, набираючись злості. — Але ви забули, що я підібрав вас, зеленого інтерна, і залучив до практики, яку розвинув у цьому місті…
Він зробив паузу перед нищівною реплікою, а Білл поблажливо сказав:
— Я це визнаю… — і раптом докинув вислів, засвоєний минулого вечора: — І що тоді з цим робитимете?
— Зараз скажу вам, що я робитиму. — Зовсім не дурень, доктор Гайнз на мить змовк, поміркував про своє сумління й повів далі, зі значно меншою певністю: — Я робитиму…
Раптом він усвідомив, що нічого з цим не робитиме. Колись розпочавши на славу, доктор згодом дозволив собі надовго скласти руки. Останнім часом він скинув на Білла Гарді все трудомістке, навіть свої секретні справи. Без Білла зруйнувалася б сама фірма. Отож доктор Гайнз просто сидів і дивився на молодшого, ніж він сам.
Здогадавшись, про що думає старший чоловік, і відчувши своє зверху, Білл дав йому досить часу поновити й зберегти віддавна знехтувану гідність. Молодик рушив до дверей і на ходу кинув кілька найважливіших розпоряджень тямущій міс Вайсс.
Він швидко їхав на північ і думав, а точніше — давав лад думкам, що снувалися в голові кілька останніх втомливих годин: хлопчик на свій страх і ризик веде бій проти повсякденних реалій, на боці яких завжди незмінно стоятиме місіс Брікстер; романтика — це для дітей, а робота й небезпека — для чоловіків; найкраще, чого можна сподіватися, — це те, що під кінець дня ген за поворотом на ґрунтову дорогу Білла чекає щось лагідніше й зовсім інакше, ніж було досі.
Був ще тільки пообідній час, але молодому лікареві здавалося, що оте «щось» уже видно крізь яскравий ранній пополудень із зовсім новою оперою комах і з тінями дерев, що проклали новий шлях. Не зовсім певний, що попереду видніє сподіване, Білл враз упевнився в цьому.
За кілька хвилин він мовив:
— Маю щось вам сказати. На жаль, скоромовкою, бо багато чого мушу зараз зробити…
— Ду-у-уже слушно, — сказав хлопчик, що сидів із ними. — Ду-у-уже слушно… — І додав, без ніякої принуки: — Я завжди можу підпорядкуватися наказам поважної персони… Уже йду собі.
На диво, він так і зробив.
Білл провів поглядом хлопчика, трохи шкодуючи, що, напевно, ніколи не вдасться дізнатися, що таке блуга і як на Різдво люди поглядають одне на одного. Тоді обернувся до дівчини.
— Послухайте, — почав він, — ви красуня… майже неземна. Ви…
— Еге ж.
— У вас є все, чим тільки можна наділити дівчину… — Білл завагався. — Коротко кажучи…
Міс Мейсон знала наперед, що після слів «коротко кажучи» він ще довго марудитиме, тож вирішила прискорити розвиток подій.
— І що ви з цим робитимете? — спитала вона.
Втративши терпець від запитання, яке в цьому домі вимагало щораз інших пояснень, Білл Гарді перебрав розвиток подій у свої руки й перейшов від слів до наочних дій.