Страница 120 из 151
…і раптом виявилося, що передпокій спорожнів. У будинку не було чути ні звуку.
Кілька хвилин Монсен стояв, з усієї сили намагаючись зосередитися. З останнім напливом напруги він пошкандибав униз сходами, прислухаючись. Десь далеко ляснули автомобільні дверцята, зачмихав мотор.
Зігнувшись так, що руки досягали східців, Еммет поволікся вгору. На горішній сходинці пальці натрапили на конверт. Еммет розірвав його, лігши горілиць на підлозі.
Шановний містере Монсен, я й гадки не мав, що Ви в такому стані. Я бачив, як вилітали з вікна балясини. Одна з них влучила в мене. Я змушений попросити Вас покинути мій будинок не пізніш як завтра, о дев’ятій ранку.
Еммет сів, і ноги випадково потрапили в порожнечу по балясинах. У всіх кімнатах панувала мертва тиша. Прозвучало відлуння, коли він на пробу впустив згори останню балясину. «Ось тепер, — сказав він собі, — я ляжу в постіль». У будинку не стало ні душі. Монсен переміг.