Страница 108 из 151
VII
Згодом Кікі дивувалася, звідки Алекс дізнався, де її шукати. Знайшов, коли вона сиділа з газетою на колінах, спершись на бетонну колону й втупившись у порожнечу.
— У мене є авто, — озвався він. — Можемо пройтися до нього, якщо дозволиш допомогти тобі.
— Зі мною все гаразд. Просто я сіла поміркувати про деякі речі.
— Я шукав тебе, Кікі. До самого кінця сподівався, що такого не станеться. Спершу дівчина відмовлялася від розмови, поки…
— Не говори про це, — перебила Кікі. — Що вони зроблять Ріпові?
— Гадаю, йому доведеться залишити коледж. Він, либонь, знає правила.
— Ох, той Ріп… Бідолашний Ріп.
І тут Кікі розповіла Алексові про гроші від містера Ґіттінґза, про все.
— Я прагла, щоб Ріпові дісталося ще більше, — пристрасно мовила вона. — Він на те заслужив. Я не хотіла, щоб він помер так, як Тед Кой[212], у якого нічого не залишилося, крім золотого м’яча.
— Ріп — чудовий футболіст. Майстерності в нього не відбереш. Мабуть, він стане професіоналом.
— Ой, у нього все пішло нанівець. А це ж такий красень…
Вони приїхали до Бостона, коли вже сутеніло.
— До Нью-Йорка далека дорога, — сказав він. — Чому б нам не завітати до моїх друзів, що живуть за містом? Знаю, що ти не хочеш знову заручитися зі мною. А якщо припустити, що ми тільки-но одружилися? Я можу гарантувати чудову погоду на Нілі.
Кікі змовчала.
— Ти думаєш про Ван-Кампа, — здогадався Алекс.
— Так. Якби ж то я могла чимось зарадити… Якби хоч знати, що він не один.
— Ти кохаєш його?
— Ні. Того вечора я тобі збрехала. Досі думаю, як поведуться з Ріпом… після того, як він подарував їм стільки чудових суботніх матчів.
Зненацька Консідайн загальмував.
— Може, підвезти тебе до Ван-Кампа? Знаю, де ночуватиме команда.
Кікі завагалася.
— Наразі я нічого не маю для Ріпа. Мені з ним було не по дорозі. Поїду з тобою, Алексе.
— Я радий.
Машина прудко їхала Бостоном, повертала у правильному напрямку й, згідно з правилами, зупинялася на знак світлофорів, а вже за містом помчала — нарешті на правильній дорозі.