Страница 105 из 151
Алекс завагався.
— Можу сказати одне. Якби ми мали незаперечні докази проти нього, то досі уже діяли б.
— Отже, у вас немає доказів?
— Наразі я не знаю жодного доказу.
З цих слів вона здогадалася, в чому річ.
— І ви ось зараз чекаєте якогось доказу.
— Ти закохана в цього футболіста, Кікі?
— Так.
— Щось не можу в таке повірити.
— Не можеш? Гаразд, якщо ти хоч щось зробиш, щоб не дати Ріпові вийти на поле, то я вийду за нього заміж уже завтра ввечері… Якщо він захоче мене взяти.
Алекс кивнув.
— Ось у це я повірю… Ти вперта дівчина, Кікі, причому одна з найупертіших. Але не думаю, що ти закохалась у Ван-Кампа.
Раптом вона заплакала — зі злості, бо знала, що це правда. Кікі тільки-тільки почала закохуватись. Було б усе гаразд, і то незабаром, усе налагодилося б. Але тепер, поки таке ще не настало, вона була дуже вразлива. Кікі не могла не порівняти Ріпа, хлоп’ячого й недосвідченого, багато в чому несвідомого, з Алексом — зрілим чоловіком, впевненим і проникливим, з волею діяти на свій розсуд і робити свої помилки.
— Ось побачиш, — сказала вона, схлипуючи. — Ти завжди мав усе, а він піднявся з самих низів. І ти ще намагаєшся його притоптати. Це жорстоко й підло.
— Кікі, не я почав це діло. Інформація… — Алекс прикусив язика. — Скидається на те, ніби ти щось знаєш.
— Ні, — швидко відповіла Кікі. — Хай навіть і є щось, я все одно підтримаю Ріпа.
Вона встала й залишила Алекса з неторкнутими коктейлями. Вкрай збентежена, Кікі зайшла на телеграф, щоб надіслати Ріпу вістку з ніжністю й підбадьоренням.