Страница 91 из 140
Вона, однак, хотіла б, щоб та магія стихій допомогла їй з двома останніми Випробуваннями. Адже вона перестала вірити в те, що бунтівники вдруге спробують проникнути до в’язниці. Коли Ківа бачила Кресту, та щоразу мало не тремтіла від люті, що було підтвердженням: їхній план зазнав краху. Їм знадобиться час перед новою спробою — час, якого в Ківи не було. То з самого початку була марна надія, та все ж вона допомогла їй протягнути перші дві Ордалії. Але зараз, без бунтівників і без вельмож, вона могла сподіватися тільки на себе. Чи переживе вона Випробування Водою, залежало цілком і повністю від її власних навичок, її власної сили, її власної волі до перемоги.
Все ж Ківиною відповіддю Моту стало:
— Я над цим працюю.
Старий обдарував її бувалим, проникливим поглядом:
— Я балакав з Ґрендель. Ми собі тако думаїмо, що то буде…
— У водоносному горизонті, — сказала Ківа, киваючи на знак згоди. — Це єдине, що й мені на думку спало.
— Ну, можна було б, ясне діло, пошпурити тебе в студню, — припустив він, чухаючи своє вкрите щетиною підборіддя, — але тоді ж ніхто направду не розгледить, як ти топишся. Прийдеться хіба витягти твій труп опісля, весь розкислий і роздутий. А то одне марудство. Те ж і з купальнями. Ми всі не влізем, аби подивитися, егесь? Але в тунелях глядачам повно місця, навіть якшо й не всі побачать багацько. — До себе ж він пробурмотів: — Ліпше добратися туди бистренько, аби файно розгледіти все.
Ківа знала, що він намагався допомогти, та все одно її живіт скрутило, особливо коли вона помітила на його обличчі натяк на захват, наче він з нетерпінням чекав побачити, що трапиться. Коли він помітив її бліде обличчя, його вираз змінився, застиг від каяття й сорому.
— Не бійся, Ківо, ладонько, — сказав Мот. — Я собі трохи порозмислю, як би тобі підмогти. Чималенько є засобів для витривалості, але я займуся різним для розширення легень, поглинання кисню і всяке таке. Облиш то все на старого Мота, я тобі всьо порішаю.
Усмішка, яку Ківа йому подарувала, була слабкою:
— Дякую.
Старий відповів власною бурозубою усмішкою від вуха до вуха:
— Ти вмієш виживати, Ківо Мерідан. І того разу тоже виживеш.
Підбадьоривши її таким чином, він пошкандибав з лазарету за повним візком трупів.
Наступного дня Ківа з Наарі вирушили збирати зразки з місць, де зберігали й готували їжу. Починаючи з бійні, з приміщень, де спускали кров, кіптили, сушили й засолювали, до зернових резервуарів і сортувального цеху, до численних підземних льохів, де фрукти й овочі зберігали поруч із молоком і сиром, — Ківа мала значне поле для діяльності. Їй не просто було потрібно зібрати зразки з самої їжі, але й узяти мазки з ручних знарядь, які працівники використовували для всього, від маринування редиски до збивання масла й випікання хліба. Пайки, які виділялися в’язням, були малі, але вартові отримували сніданки, обіди й вечері з трьох страв, тож заготівельні кімнати гули, як вулик, поки Ківа й Наарі намагалися виконати своє завдання.
Перейшовши з шумної кухні до порожньої трапезної, вони нарешті повернулися до лазарету, де чекав Тіпп, граючись із уже більшою кількістю щурів.
Ківа й гадки не мала, як він їх діставав, і її внутрішньо жахало те, наскільки обширне гніздо біля крематорію. Вона потайки відчувала полегшення від того, що збирати зразки з печі потреби не було, адже ніхто не повертався звідти.
Ніхто, крім неї.
Струсивши цю думку, Ківа згодувала найновіші зразки щурам, але після тестування наступного дня жоден не виявив симптомів, і її сподівання затріщали по швах.
— Завтра великий д-день, — заявив Тіпп, побачивши, наскільки занепала духом вона того вечора. — Я в-відчуваю це. Щось с-серйозне от-от трапиться. Почекай, побачиш.
Підбадьорена його впевненістю, Ківа наступного ранку знов вирушила разом з Наарі, цього разу протестувати решту будівель, які лишалися на території, в тому числі вхідний блок, майстерні, адміністрацію, казарми вартових, псарні і, нарешті, десять блоків камер, де спали в’язні, з прилеглими вбиральнями й приміщеннями для купання. Після цього їй лишалося протестувати тільки водоносний горизонт, насосні станції й тунелі, що вона планувала зробити протягом чотирьох днів до наступної Ордалії, якщо щурі лишатимуться здоровісінькими. Вона усвідомлювала, що в неї закінчується час — і варіанти, — гостріше, ніж будь-коли.
Коли Ківа з Наарі повернулася до лазарету того вечора з сумкою зразків, вона сподівалася побачити Тіппа зі ще більшою кількістю шкідників. Насправді їм не потрібно було більше, але хлопчик вправно ловив їх, і було дивно, що його нема в лазареті, особливо зважаючи на те, що він сумлінно наглядав за Тільдою й карантинними пацієнтами в дні, коли Ківа ходила збирати зразки. Спершу він хотів з нею, особливо коли їй більше не було потрібно виходити для цього за ворота. Але Оліша й Нерґал лише мінімально піклувалися про хворих, тож Тіпп добровільно викликався наглядати за ними, що наповнило Ківу неабиякою гордістю.
— Ти бачив Тіппа? — запитала Ківа Нерґала, опускаючи сумку на робочий стіл і махаючи рукою Наарі, коли вартова жестом вказала, що піде, ймовірно, в напрямку тунелів… і Джарена.
Ківа нагадала собі, що їй байдуже. Чим вони займаються на самоті…
їй
байдуже
.
— Не бачив, — сказав Нерґал, який сидів на табуреті коло робочого столу і пальцями зачісував своє довге світле волосся, а тоді шкіряною стрічкою зв’язав його в низький хвіст.
— Він з карантинними пацієнтами? — запитала Ківа, добре знаючи, як погано Нерґал зосереджується і що йому часто потрібно натякати.
— Не впевнений, — знизав плечима довготелесий чоловік, піднімаючись із табурета й потягуючись, наче щойно завершив сьогоднішню частку важкої праці. Ківа сумнівалася, що протягом останніх кількох годин він підводився з того місця. — Можливо.
— Олішо? — запитала Ківа жінку, поцятковану віспинами, яка поспіхом витирала рота після того, як пригостилася Тільдиним пайком, наче Ківа не знала, що та постійно краде їжу тієї… та й інших хворих в’язнів.