Страница 39 из 140
— Гадаю, к-королівським особам потрібна публіка, — припустив Тіпп, його юне обличчя зблідло.
А Ківа звернула увагу, що Наарі згадала східний двір. Він не просто був найдальшою від лазарету точкою території, а й місцем, де стояли шибениці. То вони це підготували для Тільди? Її Випробування Повітрям мало стати повішенням, аби подивитися, чи вона переживе перелом шиї або смерть від удушення?
Та ні. Ніхто не виживає після шибениці. В’язнів щотижня вішають, і вони всі опиняються в морзі. Немає жодного шансу, що Тільда…
— Рухаймося, — сказала Наарі, коли в дверях лазарету з’явилося ще троє вартових, чекаючи, аби провести їх. — Вже.
Почуваючись заціпенілою, Ківа ослабила Тільдині кайдани і грудний ремінь. Хотілося б їй, аби жінка почала битися, як тиждень тому, показуючи цим, що в ній лишився якийсь дух. Але нічого не сталося, крім хіба що ледь чутного бурмотіння й посмикування, коли Ківа з Тіппом перекидали її руки собі через плечі і йшли слідом за Наарі та її колегами-вартовими з лазарету.
Ківа не нанесла мітку на Тільдину ліву руку. В неї не вистачило сили волі зробити це, коли жінка настільки хвора. Це означало, що Тільда — єдина ув’язнена в Заліндові, плоть якої не порубцьовано тим «З». Їй навіть не дали металевого ідентифікаційного браслета, але всі однаково знали, хто вона така. Млин чуток розкрутився з того часу, як Креста напала на Ківу в душовому блоці, і те, що Бунтівна Королева серед них, тепер стало загальновідомо.
В’язницею крутилися перешіптування: одні — зневажливі, інші — шанобливі. Атмосфера неспокою турбувала Ківу, енергетика в повітрі була схожа на ту, що вона відчувала в минулому, перед тим як в’язні перетинали межу і починали черговий бунт. А за цих обставин то було останнім, чого вона хотіла.
Коли вони тягли хвору по території, Ківин розум усе повертався до Тільдиної лівої руки. Варто було нанести мітку? А раптом якийсь вартовий помітить, що в неї немає шраму? Якщо Бунтівна Королева помре сьогодні, не несучи на собі символу Заліндова, то вона дійсно була ув’язненою чи досі вільною?
По таких безладних думках Ківа зрозуміла, що панікує, і змусила себе глибоко вдихнути. Не допомагало і те, що з кожним кроком, який наближав їх до кінця доріжки, доводилося пробиватися крізь усе більше в’язнів. Їхнє бурмотіння ставало дедалі голоснішим — спершу нагадувало дзижчання комах, але коли двір з’явився в полі зору, Ківа вже ледве чула власні думки. Якби не Наарі й троє інших вартових, які розштовхували натовп на шляху, вони взагалі не змогли б пробратися. Було схоже на те, що все населення Заліндова з нетерпінням чекало того, що насувалося.
Коли перед ними виросли шибениці, Ківин шлунок шарпнувся так нещадно, аж вона злякалася, що виблює. Але коли вона змусила себе придивитися, то побачила, що з балки не звисає зашморг, кат не чекає біля важеля.
Однак вона таки
побачила
групку людей, які стояли на підвищенні, в безпеці, де в’язні знизу не могли до них дістатися. Там був Наглядач, із випростаною спиною та високо піднятою головою він беземоційно вдивлявся в натовп. Його не супроводжував жоден тюремний вартовий; натомість там були обладунки королівської Варти, які ні з чим не сплутати (вони відблискували сріблом у полуденному сонці): найсмертоносніші захисники королівства колом оточували дві чіткі фігури. Ті двоє були у важких зимових мантіях, які закутували їх від голови до п’ят, і вже тільки з того, як вони себе тримали, було очевидно, що їм не місце в Заліндові.
Ківа спробувала роздивитися їхні обличчя, але ті люди були в масках. Вона чула плітки, що спадкоємці Валлентіс приховують обличчя під час публічних заходів, і гадала, чи то не демонстрація сили, ще один спосіб показати, наскільки недосяжні вони для простолюду. Через ці маски Ківа хіба що могла зрозуміти, що принц-наступник вищий за сестру і що в них обох світле волосся.
Від погляду на них та їхніх вартових Ківу кидало то в холод, то в жар. Її тіпало, але від страху за Тільду чи від люті на все це видовисько — вона не була певна. Знала лише те, що вони за лічені кроки від шибениць, де Тільді доведеться зустрітися з першою Ордалією — і своєю майже безперечною загибеллю.
Не
дай
їй
померти
.
Якщо
вона
помре
—
то
і
він
помре
.
Ківа заскрипіла зубами; всупереч морозному вітрові, на її чолі збиралися краплини поту.
Не
дай
їй
померти
.
Якщо
вона
помре
—
то
і
він
помре
.
Ківа не могла зупинити Випробування, не могла врятувати Тільду від того, що трапиться тієї миті, як вона підніметься східцями на шибеницю, не могла врятувати Тіппа, не могла врятувати себе.
Три життя на шальках терезів, усе через одну жінку.
Не
.
Дай
.
Їй
.
Померти
.
Ківа заплющила очі, серце гупало у вухах, заглушуючи кпини юрби.
Вона знала, що повинна зробити.
Її занудило, коли вона різко розплющила очі, гарячково шукаючи знайоме обличчя в морі в’язнів. Мота ніде не було видно, як і Оліші чи Нерґала. У відчаї її погляд зупинився на Джарені, який стояв з рештою тунельників біля підніжжя шибениці, його обличчя було так сильно вкрите порохом, що майже не впізнати.
— Джарене! — закричала Ківа понад глузуваннями юрби, ігноруючи попереджувальний погляд, який їй кинула Наарі. —
Джарене
!
Її поклик спантеличив його, майже стурбував — його очі метнулися до королівських осіб та їхніх вартових так, наче він боявся їхньої уваги.
— Що ти р-робиш? — закричав до неї Тіпп з іншого боку від Тільди, ледь чутно за криками й вигуками в’язнів, які змикалися довкола них.
Вона проігнорувала його і сповільнила крок, її омило полегшенням і жахом, коли Джарен почав пробивати собі шлях крізь юрбу, добираючись до них усього за кілька кроків від сходинок на шибеницю.
— Лишайтеся тут, — наказала Ківа йому і Тіппові, через голову знімаючи Тільдину руку зі свого плеча і безцеремонно міняючись місцями з Джареном, лишаючи його підтримувати хвору жінку. Без жодного слова пояснень вона проштовхалася решту шляху крізь задушливий натовп і, проскочивши повз Наарі й трьох інших вартових, ступаючи по дві сходинки за раз, опинилася на дерев’яному підвищенні.