Страница 134 из 140
— Всі зобов’язані бути свідками першого Випробування! — оголосив той самий вартовий. — Тягніть свої дупи нагору! — Він тримав у руці кийок, вираз його обличчя був суворо-застережним.
Джарен не давав вартовим приводу бити себе… але інколи їм не потрібна причина. Сьогодні, однак, він проклав собі шлях тунелями на поверхню, не накликавши на себе нічиєї люті. Його кроки були розмірені, але розум відволікався на те, що він от-от мав побачити. Він не знав, що в’язні спостерігатимуть за Ордаліями. Не мав жодної симпатії до Тільди Корентін, її існування приносило його сім’ї та королівству лише неприємності. Але вона жінка, ще й хвора… Він не радітиме її смерті і аж ніяк не хоче спостерігати за тим, як це відбудеться. Як і не прагне опинитися поруч зі своєю сім’єю, бо є ризик, що Кальдон чи Міррин ненароком викажуть щось, що поставить його під підозру.
Але, як і з більшістю всього в Заліндові, у Джарена не було вибору, тож він ішов слідом за іншими тунельниками по промерзлій мертвій траві на доріжку, яка вела повз трапезну в бік східного двору.
І шибениць.
Джаренів шлунок гулькнув униз, коли він побачив підвищення і збагнув, що саме тут Тільда зустріне свою долю. Без стихійної магії (а як Корентін, вона не могла її мати) в неї нема змоги пережити те, чого вимагатиме Ордалія. Він не відав, яким буде завдання, як настане її смерть, але, наближаючись до платформи, шукав якоїсь зачіпки. Однак не вдавалося побачити нічого незвичного. Тільда ще не прибула, не прибув і Наглядач. І жодного сліду його сім’ї.
Тамуючи полегшений видих, Джарен пробивався крізь натовп в’язнів, які прибували з різноманітних місць роботи і штовхали його з усіх боків. Тунелі були близько до східного двору, тож його і товаришів-робітників штовхали все далі вперед, коли з’являлося більше в’язнів: небезпечна для нього позиція. Він хотів бути настільки далеко, наскільки можливо, але чим дужче опирався напору маси, тим дужче його стискали з усіх боків.
А тоді він побачив їх.
Дві постаті в масках і важких зимових плащах, оточені королівськими вартовими в сріблястих обладунках, і їх усіх вів Наглядач Рук у чорній уніформі.
Тюремні вартові розділили натовп, відштовхуючи в’язнів, аби розчистити шлях для невеличкої групи. Джарен завмер від такого видовища, досі перебуваючи некомфортно близько в натовпі, але навіть не намагаючись рухатись, аби не привертати уваги.
Бо, побачивши постаті, які наближалися, він збагнув: забув про те, що може зруйнувати все.
Про капітана Веріса.
Той мав бути у Валленії, а не тут. Джарен не брав до уваги капітана королівської Варти, коли оцінював ризики, і жодного разу не подумав, що Веріс може бути з Кальдоном та Міррин. Той повинен бути на шляху до зимового палацу. Аж тут…
Джарен згорбився, щоб сховатись у натовпі, радий, що весь вимурзаний тунельним пилом, який, він сподівався, зробить його невпізнаваним, коли Веріс роздивлятиметься юрбу. Зараз в’язні були збуджені: почали кричати, глузувати й гукати так голосно, що в нього знову задзвеніло у вухах; від відчуття очікування, яке зависло в повітрі, паморочилося в голові.
Лише коли королівський гурт вийшов на підвищення й завмер посередині, Джарен пильно подивився на Кальдона. Двоюрідний брат розумно обрав маску, що затуляла більшу частину обличчя, а оскільки вони схожі статурою, Кальдон запросто міг видавати себе за Джарена. Вони таке вже робили. Але це спрацьовувало тільки для людей, які не знали їх обох.
А Веріс їх знав, і то з народження, тож Джарен гадки не мав, як Кальдон переконав капітана погодитися на підставу. Нехай брат і в масці, Веріс мав легко збагнути, що з ним поруч — не Джарен. Це означало, що Кальдон згодував капітанові якесь виправдання Джаренової відсутності, щось вірогідне, але не правду — що Джарен у тюрмі. Як в’язень.
Та якщо Веріс бодай
запідозрить
, що принц-наступник у такій небезпеці, він негайно потягне Джарена прямісінько крізь залізні ворота аж до Валленії. А якщо з’явиться Наарі (
коли
з’явиться, подумки поправив себе Джарен, бо знав, що вона от-от прибуде), лише диво завадить Верісовому орлиному погляду впізнати її серед звичайних заліндовських вартових. Вона вбрана як одна з них, але цим Веріса на обдуриш, і її присутність стане безперечною вказівкою на те, що Джарен десь поруч.
Краплини нервового поту виступили в Джарена на чолі: він прораховував можливі способи його плану провалитися ще до того, як випаде нагода щось зробити. Але Джарен не міг думати про це зараз. Він не міг…
— Джарене!
Його очі розширилися від звуку власного імені, заледве чутного крізь ревіння натовпу. Він подумав, чи то не причулось, але ймення пролунало знову, цього разу наполегливіше і знайомим голосом. Він так швидко крутнув шиєю, що та болісно хруснула.
І помітив Наарі, яка проштовхувалася крізь юрбу… але погукала його не вона.
То була Ківа.
Спантеличений, він швидко зиркнув на підвищення, шепочучи подяки давно забутим богам за те, що Веріс і його вартові пильно спостерігають за метушнею натовпу, але не дивляться в бік, де Ківа рухалася вперед, тягнучи на собі Тільду. Наарі також була поза їхнім прямим полем зору, і Джарен молився, аби вона там і лишалась. А тоді збагнув: не варто перейматися. Його Золотий Щит знає, що робить.
А от Джарен…
Він знав, що не варто привертати до себе увагу рухами, але був безсилий перед Ківиним покликом. Ще раз швиденько перевіривши, що Веріс досі дивиться деінде, Джарен проклав собі шлях до неї крізь крикливий натовп і зблизька побачив з іншого боку від Тільди Тіппа: і хлопчик, і Ківа підтримували хвору у вертикальному положенні.
Додаткова вага їх сповільнювала, через що Наарі і троє інших тюремних вартових, які їх супроводили, вирвалися вперед, але ті все одно були за кілька кроків від східців на шибениці, коли він нарешті дістався, — надто близько, аби Джарен почувався комфортно.
Він відкрив рота запитати, чому Ківа його погукала, але вона встигла перша:
— Будь тут, — наказала вона йому й Тіппові, через голову зняла Тільдину руку зі свого плеча і безцеремонно штовхнула жінку Джаренові, не лишаючи йому вибору, крім як підтримувати ледве притомну Тільду.
До того, як він встиг заперечити, до того, як він встиг
хоча
б
щось
, Ківа з зусиллями пробралася крізь задушливу юрбу, проштовхалася повз Наарі і трьох інших вартових…
І вибігла східцями прямо на підвищення.
— Що вона
р
-
р
-
робить