Страница 124 из 140
дочекатися не можу побачити його обличчя, коли йому доведеться відпустити тебе на свободу, — мовив Джарен, і вони повільно рушили в напрямку стрибучого вогника.
— Це теж, — підтвердила Ківа, неспроможна втримати зачудування в голосі.
З усіх Випробувань це було найлегшим, але лише завдяки Джаренові. Без нього та його стихійної магії, яка виявляла напрямок виходу, Ківа зустріла б у цих тунелях свою смерть. У цьому вона була впевнена.
Джарен загаявся на мить, і тоді, коли вони повернули на розгалуженні ліворуч і попрямували далі, а вогник плив у повітрі попереду, він виснажено сказав:
— Тільду звільнять разом з тобою.
Ківа розуміла, чому для нього це проблема. Щиро кажучи, її досі приголомшувало, що він врятував її в усіх Ордаліях, бо це означало, що він рятував і свою закляту ворогиню. Розквітло дивне, лоскітливе відчуття, але Ківа притоптала його. Зараз це не на часі. Їй є що обміркувати, з чим примиритися.
— Вона дуже хвора, Джарене, — нагадала Ківа. — Бунтівна Королева не становить великої загрози.
— Поки що, — відказав він. — Але якщо їй полегшає…
— Це проблема на інший день, — твердо відповіла Ківа.
Джаренова напруга не послабилась, і Ківа не могла його звинувачувати, знаючи, хто він і хто для нього Тільда. Вона гарячково чіплялася за компроміс — за те, що визволило б Тільду з Заліндова і водночас нейтралізувало б її небезпеку для нього.
— Можеш забрати її з собою до Валленії, — запропонувала Ківа, хоча це й дорого їй обійшлося. — Твої королівські цілителі зроблять для неї значно більше, ніж будь-хто інший. А якщо вона вилікується, добудеш ті відповіді, по які прийшов сюди. Ти довідаєшся, що планують бунтівники, навіть запитаєш, чому вона взагалі опинилася в Мірравені. Вона звільниться з Заліндова, але опиниться надійно в тебе під арештом.
Ківа не знала, чи взагалі колись більше себе ненавиділа. Але так у Тільди з’являвся шанс покращити свій стан — хороший шанс, адже королівські цілителі славилися майстерністю.
Єдина проблема — що таким чином Бунтівна Королева опиниться в руках своїх ворогів.
Але принаймні виживе.
Для Ківи це було головним. Вона не ризикувала своїм життям раз за разом лише заради того, аби Тільда померла.
— Непогана ідея, — погодився Джарен. — Але якщо це не спрацює…
Ківа приготувалася, що він засудить Тільду до страти прямо там.
— …найважливіше — що ти на свободі, навіть якщо це означатиме, що й вона вільна, — Джарен великим пальцем погладив Ківине плече. — Розберемося з наслідками пізніше.
Якби Ківа не несла більшу частину його маси, то впала б під вагою його слів. Він готовий дозволити Бунтівній Королеві вийти на свободу, аби лише й вона звільнилася? Це було… це було…
Це було нечувано.
Це було неймовірно.
І це наповнило Ківу теплом від голови до п’ят.
А тоді в неї виникла інша думка, і хоча вона не хотіла перевіряти свою удачу, не втрималась і заговорила:
— Ти ж наче принц?
Джарен захихотів, його притиснуте до неї тіло рухалося, вони завернули в інший прохід, освітлений його полум’ям.
— Чув про таке.
— Ну… — Ківа прикусила губу, не впевнена, як запитати.
— Відповідь «так», Ківо.
Вона обвела їх обох довкола великого уламка вапняку посеред дороги, а тоді перепитала:
— Яка відповідь?
— Гадаю, ти намагалася спитати про Тіппа.
Джарен вгадав.
— Я нізащо не дозволю йому лишитися тут, — запевнив він. — Щойно ти звільнишся — він також. Я зроблю так.
Ківині очі наповнилися сльозами, і вона не намагалася приховати їх, коли Джарен повернувся й подивився на неї.
— Дякую, — прошепотіла вона, не ховаючи емоцій. Хоча вона вже розмовляла з Наглядачем про те, щоб стати Тіпповою опікункою, якщо виживе у Випробуваннях, після того, що вона дізналася про Рука, боялася, що він зречеться домовленості, просто аби нашкодити їй. Принаймні тепер її підтримує принц-наступник. Тіпп нарешті буде вільним.
У відповідь Джарен подарував їй слабку усмішку, а тоді його обличчя посерйознішало:
— Не знаю, чи там зовні тебе чекають. Тебе і його. Але я думав… тобто сподівався… — він зупинився і спробував знову: — Якщо хочеш, я б із задоволенням показав тобі Валленію. Тобі і Тіппові.
Вдруге протягом кількох хвилин Ківа заледве не впала.
Лишайся
живою
.
Не
дай
їй
померти
.
Ми
вже
йдемо
.
— Ти хочеш, аби ми пішли з тобою? — вичавила з себе вона. — До столиці?
— Спершу доведеться зупинитись у зимовому палаці, — уточнив Джарен, — тижнів на два, доки минуть весняні відлиги й подорожувати стане легше. А тоді так. До міста.
— І ми жили б з тобою, в замку?
Джарен кивнув:
— Я поміркував. Ти могла б послухати курси в академії, вдосконалити майстерність.
Академія цілителів. Ківа повірити не могла в те, що Джарен пропонує, в золоту таріль, яку він простягає.
— А Тіпп того ж віку, що й Оріель, — продовжив він. — Мій брат може бути малим жахіттям, але в нього золоте серце. Гадаю, вони подружаться. До того ж Орі допоможе Тіппу з наукою, тому чимало наздоганяти.
Ківині очі ще більше наповнилися слізьми через мрію, яку він розписував. Через можливості, які вона чітко бачила внутрішнім поглядом.
Але… її сім’я…
Ми
вже
йдемо
.
Вони не прийшли по неї, але це не означає, що вона не може піти до них. Брат написав, де вони. Його натяк був очевидним: вони чекають.
Десять років вона жадала знову бути з ними. А тепер, коли нарешті могла звільнитись і так зробити…
Ківа не знала, чи вона ще цього хоче. Не могла заперечити, що вони робили їй боляче, розчаровували її ціле десятиліття.
Обіцяли прийти, але так і не прийшли, навіть після того, як помер батько. Вона була самотня, мусила сама про себе турбуватися, пережила більше жахіть, ніж вони взагалі дізнаються.
Та все ж… вони — її сім’я.
Вона їх любить.
І знає, що й вони люблять її.
— Не відповідай зараз, — швидко сказав Джарен, обриваючи її думки. — Просто… просто подумай про це, гаразд?
Ківі вдалося тільки кивнути. А тоді Джарен подав їй знак повернути праворуч, і вона допомагала йому шкандибати, відшукуючи їм шлях довгим темним тунелем, і навіть гадки не мала, де той закінчиться, але впевнена: те, що там, за рогом, назавжди змінить її життя.
Ківа не помилялася щодо наближення зміни.
Але не такої вона очікувала.