Розлучення

7

______

Шановна пані Рот,

Ваш чоловік, пан Джеремі Рот, доручив мені вести справу щодо розірвання Вашого шлюбу. Ми хотіли б вирішити це питання мирним шляхом та якнайшвидше. Прошу Вашого адвоката зв’язатися зі мною за цією електронною адресою.

З повагою,

Леонард Хардвік, адвокат

Сидячи на запиленій софі у своїй новій квартирі, я прочитала цей лист із електронної пошти разів п’ять. Не минуло й двадцяти чотирьох годин відтоді, як Джеремі повідомив мене, що хоче розлучитися, а до мене вже звернувся його адвокат, що змушує мене думати, ніби він уже давно все спланував.

Коли він вирішив, що хоче розлучитися? Кілька тижнів тому? Кілька місяців тому? Думка про те, що він планував це, не повідомляючи мене, трохи мене нудить.

Чому? Це питання я задаю собі знову і знову. Ми були такі щасливі разом. Тільки минулого вікенду ми втрьох орендували водний велосипед у Порт-Вашингтоні й так довго провели на свіжому повітрі, що Тедді отримав сонячний опік, незважаючи на SPF 55, яким я намастила йому все обличчя. А тепер раптом він хоче, щоб наша сім’я розпалася? Це не має сенсу.

Адвокат Джеремі хоче знати ім’я мого адвоката. Тільки от у мене його немає.

Я погладжую аметистовий кристал на шиї, що висить на срібному ланцюжку, який Джеремі купив мені. Аметист завжди заспокоює мене, тому я ношу його в кризові моменти. Я пересуваюся на незручному дивані й кладу ноутбук на коліна, щоб набрати відповідь. Я пишу такого листа:

Шановний Леонарде Гардвіку,

Я вирішила не наймати адвоката, бо ми з чоловіком самі все владнаємо. Це тимчасовий збій у наших стосунках, але розлучення — не вихід. Джеремі та я були щасливіші за більшість подружніх пар, включаючи, я впевнена, вас із дружиною. Без образ.

З повагою,

Наомі Рот

Я не надсилаю цей лист. Звісно ж. Але я зберігаю його у папці «Чернетки», розраховуючи, що колись ми з Джеремі зможемо згадати його й посміятися.

Просто зараз мені трохи важко уявити собі той день.

Мій телефон дзвонить там, де я його кинула на диван поруч із собою. Тедді зараз у школі, тож я перевіряю екран, щоб переконатися, що це не дзвінок зі школи з приводу надзвичайної ситуації. Щоразу, коли мені дзвонять, коли його немає вдома, серце підскакує до горла. Але, як виявляється, це не школа. Це щось набагато гірше.

Це моя мама.

Не зрозумійте мене неправильно — я люблю свою маму. Але вона справді добре вміє постійно вказувати мені на мої помилки. Я пам’ятаю, як у дитинстві вона казала мені стояти рівно або запитувала: «Наомі, тобі, мабуть, вже вистачило печива?» Вона живе в Сент-Луїсі, де я виросла, і я вдячна за цю відстань.

Але водночас ця квартира похмуро порожня і тиха. Моя мама, безперечно, вміє заповнювати простір, навіть коли її там немає. І, можливо, я не згадаю, що ми з Джеремі тимчасово розійшлися. Я буду вдавати, що все гаразд.

Я прокручую екран, щоб відповісти на дзвінок, і кажу якомога невимушеніше: — Привіт, мамо.

На тому кінці дроту — довга тиша. — Гаразд, що сталося?

Чорт, як їй це вдається? — Нічого.

— Ні, щось не так. Я це відчуваю. Я знала це ще до того, як зателефонувала, а тепер, почувши твій голос, я в цьому впевнена.

А, так, моя мама вважає себе екстрасенсом. І я кажу це не жартома. Моя мама справді вірить, що має екстрасенсорні здібності, що, звісно, з медичної точки зору неможливо. Я намагався їй це пояснити, але це не завадило їй тричі йти до поліцейського відділку з інформацією про вбивство, про яке вона мала екстрасенсорне передчуття. (Жодне з її передчуттів не допомогло розкрити вбивство.)

Незважаючи на те, що вона точно не екстрасенс, вона дуже добре мене знає. І вона чітко відчуває по моєму голосу, що щось не так. Я, можливо, не вірю в екстрасенсорні здібності, але вірю в материнську інтуїцію.

А моя мама знає дещо про розлучення. Вона розлучалася тричі. Можна було б подумати, що з кожним разом це стає легше, але це не так. Кожного разу моя мама плакала цілими днями і була нещасною протягом місяця. Вона навіть взяла мене з собою, коли мені було вісім років, на невеличку екскурсію, щоб закидати яйцями новий будинок її майбутнього колишнього чоловіка. Це одна з причин, чому я так відчайдушно прагну, щоб у моєму шлюбі все було добре.

— Все гаразд, — кажу я. — У нас із Джеремі… у нас виникли деякі проблеми.

— Проблеми? Що це означає?

— Ми нібито… розійшлися.

Вона на мить замовкла, осмислюючи цю інформацію. — Хто вона?

— Вона?

— Інша жінка.

— Немає ніякої іншої жінки, — наполягаю я, попри свої попередні підозри. — У нас просто виникли деякі проблеми, і ми вирішили трохи відпочити один від одного.

Мабуть, краще не згадувати про лист від адвоката з розлучень.

— Дурниця, — випалює вона. — Повір людині, яка тричі виходила заміж і тричі розлучалася. Коли шлюб не складається, шукай іншу жінку.

Я бавлюся кристалом на шиї. — Він сказав мені, що її немає.

— Ну, він бреше. — Вона каже це так, ніби я була б дурною, якби повірила в інше. Але вона колись також сказала поліції, що наш сусід — злодій коштовностей. — Такий привабливий чоловік, як Джеремі, з купою грошей? Я впевнена, що він тобі зраджує.

— Ой, дякую, мамо.

— Тобі взагалі пощастило, що ти його завоювала, — нагадує вона мені. — Він би ніколи не одружився з тобою, якби не Тедді.

— Це неправда. Ну, технічно це правда. Ми одружилися через Тедді, бо Джеремі не хотів, щоб він ріс у родині без обох батьків. — Ми б зрештою одружилися.

— Тоді чому він попросив про тест на батьківство?

Я здригаюся, шкодуючи, що поділилася цією інформацією з мамою. — Слухай, не має значення, чому ми одружилися. Ми тепер родина.

— Тепер уже ні, — каже вона. — Зараз він з нею. Мабуть, навіть живе в її будинку.

— Насправді, — кажу я, — це він досі живе в тому будинку. Я живу в тій додатковій квартирі, яку він купив для своїх батьків.

— Що? Як він тебе до цього змусив?

— Це його будинок, мамо.

— Все одно, — каже вона. — Ти ніколи не мала йти. Це було дуже дурне рішення, Наомі.

Я не хочу визнавати, що вона має рацію. Але я б ніколи не виїхала, якби він не обдурив мене. — Це не має значення, — кажу я, — бо ми з Джеремі знову будемо разом.

— На чому ти це базуєш?

Цього разу я повністю обхоплюю пальцями свій аметистовий кристал. — Він досі мене кохає, і в нас є спільний син.

— Ну, я те саме казала про твого батька, і жодна з нас не бачила його вже кілька десятиліть, чи не так?