Страница 58 из 114
гума зі змазкою, наше дихання, чимдалі частіше й гучніше, і тихі стогони Ніка.
Його руки ковзнули з моїх грудей на стегна, але він дозволяв мені задавати
темп і отримувати задоволення, дозволяв користуватися ним, і самої лише цієї
думки та виразу обличчя, з яким він дивився на мене, було майже достатньо, щоб довести мене до межі.
Майже, але не зовсім. Я прибрала його руку зі свого стегна і опустила туди, де з’єднувалися наші тіла. Нік придушено схлипнув і смикнув стегнами, проштовхуючись глибоко в мене, а я поставила його пальці туди, де мені
потрібно було їх відчувати.
— Ох! — скрикнула я, відчуваючи, що почалося.
Він міцно стискав мене, вигнувши стегна, та штурхався сильно й швидко, і я
відкинула голову назад, відчуваючи, як спалах найвищої насолоди сповнює
мене, я закричала від задоволення в широке темне небо.
Я прокинулася одразу після п’ятої, коли перші ранкові промені почали
заливати кімнату крізь височенне вікно. Я забула завісити фіранки. Забула
написати Дарші. Мій телефон, який я забула зарядити, лежав на тумбочці, швидко блимаючи.
Позіхнувши, я розгладила сплутане в жорстке гніздо волосся й усміхалася від
того, як добре мені було. Перший раунд у нас був у джакузі, третій — на ліжку, а між ними ми цілувалися біля вікон, і Нік підштовхував мене, доки я спиною
не притиснулася до прохолодного скла.
— Ніку, не можна, — прошепотіла я, бо на терасі були люди.
Я чула їх і відчувала запах їхніх сигар.
— Тсс, — прошепотів він, притиснувшись носом до моєї потилиці, а потім
заходився вкривати поцілунками все моє тіло. — Можна, якщо ми тихенько.
Я прикусила зсередини губи, щоб не стогнати, коли він вилизував мене, ковзаючи язиком, наче піддражнюючи, так ніжно й поступово, що мені
хотілося кричати. Я ніколи не думала, що в мені ховається ексгібіціоністка,
утім від думки про те, що тут є люди, просто за крок, і лише тоненьке скло
розділяє гостей весілля та наші оголені тіла, я просто шаленіла та з величезною
втіхою віддячила сторицею, щойно ноги почали надійно мене тримати.
Я простягла руки над головою і щасливо зітхнула. Боже, як мені бракувало
сексу! Не тільки того, як завдяки йому відчуваєш цілковитий зв’язок з іншою
людиною, але й того, як він допомагає почуватися наче вдома у власному тілі.
І хоч би яким чудовим був секс — найкращою миттю тієї ночі була та, коли ми
прокинулися водночас, після другого разу та перед третім. Нік притулився
лобом до мого лоба, дивлячись мені просто в очі.
— Привіт, — прошепотів він тихим хрипкуватим голосом.
— Привіт, — прошепотіла я у відповідь.
Він, дивлячись на мене, пестив мою щоку великим пальцем. Це тривало
недовго — саме стільки, щоб я встигла прокрутити в голові все наше спільне
життя, від шлюбу (значно меншого весілля на Кейп-Коді) до роботи, коли ми
керуватимемо чартерною риболовлею / крамницею на
Etsy
. Я майструватиму
скриньки спогадів і шпаківні, він возитиме родини ловити рибу, а кожну ніч ми
проводитимемо разом.
— Ти така гарнесенька, — прошепотів Нік. Я нахилила голову для поцілунку, і його пальці завмерли всередині мене. — Тобі добре? — запитав він, побачивши, що я ледь-ледь скривилася.
— Чудово, — відповіла я. Мені було боляче, але це був приємний, солодкий
біль. — Не зупиняйся.
Я перевернулася на інший бік. У ліжку біля мене було порожньо. Наволочка
добре натягнена, простирадла та ковдра розгладжені, ніби там нікого й не було.
— Ніку? — погукала я неголосно.
Відповіді не було. Я підвелася, обгорнулася м’якою ковдрою з бахромою, яку
взяла з ліжка, і зазирнула у ванну. Порожньо. Від нього буквально не
залишилося жодного сліду — ані одягу, ані взуття, ані мокрих рушників, ані
відбитків чоловічих ніг, ані навіть упаковки від презерватива біля ліжка.
Можливо, минулої ночі взагалі не було. Можливо, я все те вигадала. От тільки
видно було фіолетово-червоні сліди в мене на грудях, а між ногами, внизу
живота та всередині стегон я відчувала приємний біль.
Я розсунула скляні двері й вийшла на терасу, відчуваючи свіжий вітер на
голих плечах. Погода мала бути чудовою. Небо вже вкривали помаранчеві та
іржаві смуги, і мене пронизала провина, коли я зрозуміла, що ми не вимкнули
джакузі. У повітрі здіймалися клуби пари, і я чула, як шум хвиль змішується з
гуркотом двигуна.
Я зазирнула у двері в живоплоті. У воді щось було. «Пташка» — ось що перше
мені спало на думку, коли я ступала терасою ближче, щоб подивитися.
То була не пташка. То була Дрю. Вона лежала обличчям униз, у купальнику, світле волосся плуталося навколо голови, погойдуючись на бульбашках у воді.
Я вигукнула її ім’я та схопила її тіло, і мене пронизав жах, коли я відчула, яке
воно жорстке та неправильне. Здавалося, що тримаю ляльку, а не людину, коли
я намагалася витягти її з води.
— Допоможіть! — закричала я, підняла її і опустила на терасу, а тоді стала
навколішки й вухом притиснулася до мокрих грудей.
Серце не билося. Я приклала пальці до шиї. Пульсу не було.
— Дрю!
Я натиснула на груди, потім закинула її голову назад і розтулила їй рота, намагаючись пригадати щось із курсів домедичної допомоги, які проходила
мільйон років тому.
— Допоможіть! — закричала я. — Хто-небудь, допоможіть мені!
Але чуючи, як відчиняються двері й хтось тупає терасою, притискаючи губи
їй до рота й видихаючи туди, я вже розуміла, що Дрю мертва. Усе, що було в
ній, усе, добре і погане, що робило її такою прекрасною, жахливою подругою, якою вона була, — все це зникло.
Частина друга