Страница 204 из 211
Щодо патріотизму
Переклав Юрій Латко
В Америці, якщо ви обираєте собі релігію згідно з вимогами власного сумління, то вам нема чого турбуватися про те, чи влаштовує ваш вибір іще когось, чи ні.
В Австрії та деяких інших країнах справа поставлена інакше. Там держава вирішує, яку вам сповідувати віру, а ви в цьому питанні права голосу позбавлені.
Патріотизм — та сама релігія: це любов, шана до своєї країни, вірність її прапору, готовність терпіти злигодні задля її честі та розквіту.
В абсолютних монархіях готовий до вживання патріотизм підданим постачається від трону. В Англії та Америці готовий до вживання патріотизм постачають громадянам політики та газетярі.
Сформований таким чином патріот — спільний витвір політиків і газетярів — частенько гидує вживати запропоновану йому страву, проте ковтає її і силкується будь-що втримати у шлунку. Блаженні сумирні.
Іноді на початку якоїсь нікчемної політичної катавасії йому так і кортить обуритись, але не такий він дурний, щоб на це зважитися. Він знає, що його заскочить на гарячому творець — творець його патріотизму, — багатослівний, непослідовний шестидоларовий помічник редактора місцевої газетки, який назве його зрадником і роздзвонить про це за допомогою друкованого слова всім читачам. А то вже не абищо! Доводиться мовчки тремтіти, підібгавши хвоста. Нам відомо, — і читачеві теж, — як два чи три роки тому[89] дев’ять десятих людських хвостів у Англії та Америці займали саме таке положення. Тобто, дев’ять десятих патріотів у Англії та Америці стали зрадниками з остраху, що їх назвуть зрадниками. Хіба не так? Ви ж знаєте, що так. Ото комедія!
Проте, нікому це не видалося смішним. Людина рідко — дуже рідко — перемагає у боротьбі з тим, до чого її схиляє пропаганда, — надто вже нерівні сили. Роками, а може, й споконвіку, пропаганда в обох країнах (Англії та Америці) була смертельним ворогом незалежної політичної думки. Вона вперто не бажала визнавати патріотизм, що його творить сама особа, патріотизм, до якого ця особа дійшла власним розумом і який перевірила та випробувала у горнилі власного сумління. І що ж? Вийшло щось на зразок залежалого товару, який купують із третіх рук. Патріот не мав уявлення, як, коли й звідки виникли його переконання. Та це його мало обходило, поки він був заодно з тими, хто, як йому здавалося, становив більшість. Адже тільки це важливо, безпечно і зручно. Як ви гадаєте, чи серед ваших знайомих можна знайти хоча б трьох, які мають підстави вибрати саме свій вид патріотизму і можуть обгрунтувати свій вибір? Краще не перевіряйте, бо розчаруєтесь. Напевне з’ясується, що кожен здобув свій патріотизм із спільного корита і не брав ніякої участі в приготуванні насипаного туди варива.
Пропаганда здатна творити чудеса. Вона підбурила американців на виступ проти Мексіканської війни[90], а потім схилила їх до згоди з тим, що вважалося за думку більшості (патріотизм більшості — то звичний патріотизм!) — до участі в цій війні. До початку Громадянської війни пропаганда змушувала Північ байдуже ставитися до рабства і співчувати інтересам рабовласників; в інтересах рабовласників вона змусила Массачусетс зайняти ворожу позицію щодо федерального прапора; вбачаючи в ньому прапор розколу, Массачусетс не погодився здійняти його над своїм капітолієм. Згодом, поволі, пропаганда схилила цей штат на інший бік, і його жителі з гнівом кинулися на Південь, щоб воювати під тим самим прапором проти тих самих інтересів, які вони раніше відстоювали.
Для пропаганди немає нічого неможливого. Їй підвладні будь-який зліт і падіння. Вона може аморальне подати як моральне, а моральне — як аморальне; може знищити принципи і відродити їх, може принизити ангелів до простих смертних і простих смертних піднести до ангелів. І будь-яке з цих чудес пропаганда може зробити за якийсь рік, навіть за півроку.
А коли так, то можна ж виховати в людях здатність самим творити свій патріотизм, плекати його власним розумом і серцем, не підкоряючись ніякому зовнішньому впливові. Можна виховати людей такими, щоб вони не ставали патріотами з принуки, як ото сповідують свою релігію австрійці.