Спотворена ненависть

Це був наш останній повний день у Новій Зеландії, і ми були на мосту Каварау в Квінстауні для парного стрибка з Банді-джампінгу. Джулз спокійно сприймала всі наші попередні заходи — стрибки з парашутом, польоти на параплані, проліт через каньйон на гойдалці Shotover Canyon Swing. Але вона ніколи не мала такого нервового вигляду, як зараз.

Її обличчя стало ще блідішим.

— Не кажи так.

— Я жартую, жартую. — Я міцно обхопив її талію. — З нами все буде гаразд. Повір мені.

— Краще б так і було, інакше, обіцяю, я дозволю Церберу відкусити твої геніталії.

Я усміхнувся. Мені подобалося, коли вона ставала жорстокою.

— Ви готові? — запитав інструктор, тримаючись за спини наших ременів.

Я подивився на Джулз, яка глибоко зітхнула і кивнула.

— Ми готові, — відповів я.

Моє серце вдарилося об грудну клітку в передчутті.

Інструктор злегка підштовхнув нас, і...

Ми стрибнули. Швидко і різко, вітер свистів у нас у вухах, поки ми падали в глибокі бірюзові води річки Каварау.

Крик Джулз змішався з моїм захопленим сміхом.

Чорт, я скучив за цим. Адреналін. Порив. Відчуття того, що ти настільки живий, що весь світ загоряється навколо тебе.

Але справа була не тільки в Банді-джампінгу. справа була в тому, що я відчув це з Джулз. Ніхто й ніщо не могло змусити мене почуватися таким живим, як вона.

Я захопив її рот у поцілунок, відволікаючи від віддачі каната. Для більшості людей віддача була найстрашнішою частиною стрибка з Банді-джампінгу, а вона вже досить нервувала.

Її м'язи напружилися, але знову розслабилися, коли я поглибив поцілунок і міцно обхопив її талію рукою. Вона більше не кричала, поки ми спускалися.

У грудях розцвіла гордість. Моя дівчинка.

Пліт чекав нас наприкінці нашого вільного падіння. Два співробітники відстебнули нас від ременів, і ми впали обличчям догори на подушку, схожу на матрац.

— Святе. Лайно, — прохрипіла Джулз, перевівши подих.

Я повернув голову, щоб подивитися на неї.

— Я ж казав тобі, що це буде приголомшливо.

— Приголомшливо, це не те слово. У мене все життя перед очима промайнуло, — вона теж повернулася так, що ми опинилися віч-на-віч. Її щоки були рожевими від вітру, а волосся розметалося навколо неї шовковистою рудою хмарою. Вона була така до біса гарна, що в мене защеміло в грудях. — Але один тільки поцілунок був вартий того.

— Людина-Павук і Мері Джейн не мають нічого спільного з нами.

— Абсолютно ні.

Ми посміхнулися одне одному й поринули в затишну тишу, поки пліт ковзав до берега.

Після бурхливого тижня розваг ми нарешті могли розділити хвилину спокою.

Частина мене хотіла залишитися тут і досліджувати Нову Зеландію разом із нею вічно. Інша частина не могла дочекатися, щоб прожити залишок життя разом вдома.

Я був на останньому курсі ординатури; Джулз процвітала в Silver & Klein і вже була запрошена для роботи над величезною справою зі старшим партнером. Ми також з'їхалися минулого місяця, щоб максимально збільшити час, проведений разом між нашими божевільними графіками. Ми пішли на компроміс, вибравши будинок на півдорозі між її офісом і лікарнею.

Це означало, що Стелла тепер живе в «Міражі» одна. Вона домовилася з орендодавцем, що їй не доведеться платити частину орендної плати Джулз до кінця терміну оренди. Це трохи пом'якшило провину Джулз за те, що вона залишила подругу без засобів до проживання в їхній старій квартирі, хоча Стелла наполягала, що все гаразд.

Нова Зеландія була фантазією, а Вашингтон — реальністю. І те, й інше було до біса дивовижно.

— Все ще ненавидиш мене? — прошепотів я, переплітаючи свої пальці з пальцями Джулз.

Її очі блиснули пустощами, коли вона стиснула мою руку.

— Завжди.

Я посміхнувся.

— Добре.

КІНЕЦЬ